27. Поняття культура. Культура як обєкт філософського аналізу.

Культу́ра— сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії.

Філософія розглядає культуру не як особливий об'єкт, що підлягає дослідженню поряд із природою, людиною, суспільством, а як загальну характеристику світу як цілого. З погляду філософії культура є увесь світ, у якому людина знаходить себе.

Слово «культура» - одне з найбільш популярних у міркуваннях про вічні філософські проблеми. В основі становлення поняття «культура» лежить потреба у теоретичному осмисленні суттєвих зрушень у суспільному бутті людини, що почалися в новий час і викликали глибокі зміни у відношенні людини до природи, суспільства, до самої себе.

Основні моделі культури в історії філософського осмислення культури:

 натуралістична: бачила в культурі людське продовження природи. Завдяки культурі людини не виключається з природи, а утворюється вища ланка (Вольтер, Руссо)

 класична (19 ст. ): людина як суб'єкт культури виступає творцем культури. Твердий поділ об'єкта і суб'єкта пізнання. Предмет пізнання - надіндивідуальна реальність, з якої виводиться культура окремої людини. Ця модель ідеалістична, тому що головна визначальна сфера розвитку - духовна творчість. Культура - чисто духовне утворення

 некласична (модерністська): орієнтується на повсякденне життя людини. Культура особистості, етносу, соціуму розглядаються як елементи культурної реальності, що взаємодіють між собою і сприймаються людиною в процесі переживання, а не раціонального осмислення свого буття.

 постмодерністська. Філософське осмислення культури - без суб'єкта. Поняття «культура» як гранично загальне не може бути виражене через якесь визначення, отримане за допомогою виділення якої-небудь сукупності ознак.

28)Роль історичних осіб в суспільстві,небезпечність культу особи

Людину та історію не можна відірвати одне від одного, але їх протиставлення не є надуманим. В певні часи та за певних обставин люди повинні жертвувати собою задля збереження певних історичних надбань або задля того, щоби історія мала продовження. Тобто, бувають ситуації, коли історія виявляє себе вищою за окрему людину та її долю. Людина постає реальним та єдино можливим чинником історії, бо саме вона продукує певні дії та зумовлює існування тих чи інших сфер суспільного життя та історичної діяльності. Історія постає як розгортання внутрішніх можливостей людини. Все, що відбувається в історії, насичене людськими прагненнями, інтересами, зусиллями, стражданнями та ін. Отже, історія постає як конкретна дійсність людини, і в цьому плані вона людину обмежує, вводить в конкретні форми життєдіяльності та в конкретний простір своїх можливих реалізацій. А якщо історія обмежує людину, то це значить, що вона не вживає всіх її можливостей, а тому постає у своїй конкретності чимсь вужчим від людини, перспективно націленою на можливу повноту людини.

Культ особи — безмірне звеличення особи, сліпе поклоніння, а іноді й обожнювання людини, яка займає найвище становище в політичній чи релігійній ієрархії, надмірне перебільшення заслуг, функцій і ролі лідера. Теоретичною основою культу особи є волюнтаристський, погляд на історію, згідно з яким її хід визначається не об'єктивними законами, а волею видатних людей, переважно вождів .Найчастіше культ особи притаманний тоталітарним і авторитарним державам. Передумови культу особи політичних керівників на соціально-психологічному рівні починаються з їх сакралізації, обожнювання влади.