
- •1. Поняття пізнання і його соціально історична обумовленість. Об’єкт і суб’єкт.
- •2. Роль практики в пізнанні.
- •3.Діалектика і метафізика як дві компетенції розвитку
- •4.Особистість як єдність суспільного і індивідуального.
- •5.Свідомість-вища форма відображення дійсності . Творча активність свідомості
- •6.Світогляд .Його суспільно-історичний характер і типи
- •7. Основні закони діалектики і їх взаємозв'язок
- •8.Специфіка,загальні риси і напрямки філософії 20 століття
- •9.Поняття буття,його філософський сенс і форми
- •10)Сутність і загальна характеристика закону кількісних і якісних змін
- •11. Матерія, її загальні властивості види і форми існування
- •12)Субстанційні основи аналізу світу монізм дуалізм плюралізм
- •13. Сутність, теоретичні джерела, основні ідеї та принципи марксистської теорії
- •14. Свідомість і мова. Функції мови.
- •15. Матеріалізм і ідеалізм - два протилежні напрями у філософії
- •16) Виникнення філософії її функції види
- •17 Поняття філософії її предмет і основне питання
- •18)Сутність і загальна характеристика закону заперечення заперечень
- •19. Діалектика і її історичні форми
- •20) Поняття людина її природа та сутність
- •21. Поняття істини її види. Взаємозв'язок абсолютної і відносної істини
- •22)Активність свідомості основа творчої діяльності людини
- •23 Питання.Обєктивна і суб’єктивна діалектика.
- •24)Суспільний прогрес,його особливості і об’єктивний критерій
- •25. Антропосоціогенез і його роль в становленні людини
- •26 Питання Структура свідомості.Самосвідомість
- •27. Поняття культура. Культура як обєкт філософського аналізу.
- •28)Роль історичних осіб в суспільстві,небезпечність культу особи
- •29.Основні принципи діалектики і їх несумісність з догматизмом, еклектикою і софістикою
- •30) Соціальне прогнозування,його основні типи і методи
- •31. Класифікація етапів суспільного розвитку:формаційний і цивілізацізаційний
- •32)Об’єктивні умови і суб’єктивний фактор
- •33.Вплив науково-техн. Революції(нтр) та умови існування людини
- •34)Соціалізація - визначний фактор формування особистості
- •35.Взаємозвязок історичної необхідності і свободи особи
- •36.Проблема знання і мови в сучасній філософії (неопозитивізм,герменевтика)
- •37.Технократичний напрямок в філософії(сцієнтизм,антисцієнтизм,індустріальне і постіндустріальне суспільство.
- •38 Поняття «суспільство» ,його структура і основні чинники розвитку
- •39. Закон єдності і боротьби протилежностей
- •40. Видова різноманітність людства:раси, етноси,рід, плем'я,
- •41.Суспільна свідомість,її структура і форми
- •42.Поняття нації,її формування і основні ознаки.Національний менталітет
- •43.Філософія екзистенціалізму та її види
- •44. Кінцевість індивідуального існування людини та проблема життя і смерті в духовному досвіді людства.Сенс життя
- •45. Матеріальне і духовне виробництво,їх взаємозв’язок і взаємодія в суспільному розвитку
- •46.Цивілізація як соціокультурне утворення
- •47. Джерела та основнi риси фiлософiї середньовiччя.
- •48. Сучасна релігійна філософія і її основні принципи(неотомізм)
- •49. Громадівці та «Молода Україна» та їх внесок у розвиток філ.Думки в Україні
- •50. Патристика,схоластика і апологетика в середньовічній філософії(Блаженний,Аквінський)
- •51.Філософська концепція Канта
- •52. Сутність та джерела формування філософської думки Київської Русі (X-XIV ст.)
- •53. Деякі особливості і основні проблеми філ.Укр. Кінця 19-20 ст.
- •54. Природничо-філ.Концепція в.Вернадського
- •55. Витоки,початок розробки та філ..Обгрунтування Укр.Нац.Ідеї
- •56. Виникнення,Специфіка і осн.Риси античної філ.. Та роль у розвитку культури
- •57. 57. Антропологічний матеріалізм л. Фейєрбаха
- •58 Питання Філософська система Гегеля
- •59. Гуманізм, реформація і просвітництво в філ..Укр.(15 – 18ст.)
- •60. Специфіка і осн.Проблеми філ.Нового часу
- •61. Основні школи античної філ.
- •62. Основні напрямки розвитку філ. І культури епохи Відродження
- •63. Філософія Києво-Могилянської академії.
- •64. Філософія г.С. Сковороди.
- •65. Марксистська філ..Концепція
- •66. Реліг. – філ. Напрямок
- •67.Сутність і відмінність філософії Платона і Арістотеля в аналізі субстанційних основ
- •68. Осн.Проблеми філ. Західноєвропейського Провітнсицтва
- •69. Виникнення і осн. Напрямки розвитку філ. Древнього Китаю
18)Сутність і загальна характеристика закону заперечення заперечень
Всі явища природи та суспільства розвиваються через заперечення. Процес розвитку був би неможливим без заперечення старого новим. Виникнення нового суспільного устрою є заперечення старого устрою, заміна його новим. У людському пізнанні незнання переходить в знання, помилка замінюється істиною. Перехід від простої форми руху до більш складної також є прикладом заперечення. В жодній сфері існуючої реальності не може відбуватися розвиток, що не заперечував би своїх попередніх форм існування.
Але розуміти заперечення можна по-різному. Діалектичне тлумачення принципово відрізняється від метафізичного. Для метафізики заперечувати – значить ліквідувати, відкинути, знищити без залишку, без утримання позитивного. Тут відсутнє уявлення про процес розвитку. Це шкідливо може відображатися в суспільному житті. Метафізика абсолютизує момент подолання в запереченні. Однак повного подолання в природі немає і бути не може, бо сама матерія незнищувана, не перетворюється в повне небуття.
заперечення може виступати і в формі знищення, загибелі певного явища і в формі переходу його від нижчої стадії розвитку до вищої. З погляду розвитку важливо, звичайно, таке заперечення, за якого зберігається можливість прогресивного розвитку певного явища.
Діалектичному запереченню властиві такі риси:
– заперечення – це подолання старого, що віджило, заважає розвиткові;
– заперечення є збереження всього позитивного, здатного розвиватися. Цей процес у філософській літературі називається "зняття". "Зняти" – це означає подолати старе й одночасно зберегти, утримати те краще, що досягнуто на попередній стадії. Без наступництва, спадкоємності не може бути розвитку.
Старе і нове – це дві сторони заперечення. Нове – це те, що найбільш повно відповідає об'єктивним потребам розвитку. Воно необхідне, тому росте і розвивається, має перспективу, майбутнє. Старе – те, що перестає або вже перестало відповідати об'єктивним, потребам розвитку. Воно не здатне розвиватися, більш того, воно стримує і навіть гальмує розвиток. Як правило, воно не хоче відійти від життя без опору, без боротьби.
Діалектика розглядає заперечення не як акт втручання зовнішньої сили, а як самозаперечення, тобто перехід явища в свою протилежність, де заперечуване і те, що заперечує, – це сторони єдиної суперечності. Таке заперечення готується внутрішніми причинами на попередній стадії розвитку певного предмета чи явища. Цими внутрішніми причинами є боротьба протилежностей. Тут перемагає прогресивна сторона, життєстверджувальна, життєздатна, яка містить у собі передумови подальшого руху вперед, розвитку Того, що заперечується.
Заперечення з погляду діалектики і абсолютне, і відносне. Абсолютне в тому розумінні, що будь-який розвиток здійснюється у формі заперечення. Відносне тому, що передбачає не повне заперечення, не абсолютне знищення, а збереження певних сторін, що необхідні для подальшого прогресивного розвитку.
Процес розвитку в об'єктивному світі ніколи не припиняється. Кожне заперечення спричиняє нове заперечення, яке внутрішньо пов'язане з першим. Зміна одного заперечення іншим виражається поняттям заперечення заперечення.
Заперечення заперечення є закон безперервного розвитку, тобто кожне явище є результатом заперечення попереднього явища. Нове, що розвивається і стає старим, заперечується новим і так до безкінечності.
Вперше закон заперечення заперечення був сформульований Гегелем. Однак він докорінно відрізняється від розуміння цього закону матеріалістичною діалектикою. У Гегеля мова йде про саморозвиток ідеї. Для матеріалістичної діалектики цей закон є законом розвитку об'єктивного світу і мислення, яке його відображає.
Закон заперечення заперечення має всезагальне значення. Він проявляється в усіх галузях об'єктивної реальності – в рослинному і тваринному світі, в геології, математиці, історії, філософії.