18.Поняття і структура правовідносин.

Правовідносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами права.

Структура: суб'єкти; об'єкти; зміст; юридичні факти.

Суб'єктами правовідносин вважають їх учасників, що є носіями взаємних суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Розрізняють такі суб'єкти правовідносин:

фізичні та юридичні особи;

державні та громадські організації (органи держави, профспілки, партії, фонди, земляцтва, ветеранські, молодіжні організації тощо);

різні спільноти (трудовий колектив, нація, народ, населення відповідного регіону тощо). Об'єкти правовідносин — це ті реальні соціальні блага, які задовольняють інтереси і потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки. їх поділяють на матеріальні й духовні блага, дії суб'єктів, правовідносини, результати їх діяльності, в тому числі й духовні.

Зміст правовідносин складають права та обов'язки його учасників (суб'єктів) та рівень їх здійснення на практиці. Юридичними фактами є конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

19.Юридичні факти: поняття, значення та види. Юридичними фактами є конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Юридичні факти поділяються на окремі групи за такими показниками:

юридичними наслідками — утворюючі, право-змінні, правоприпиняючі;

складом — прості (складаються з однієї обставини, якої досить для настання юридичних наслідків), складні (сукупність окремих обставин);

тривалістю у часі — одноактні (складаються з одноразового акту їх виявлення), тривкі, або сталі акти (тривають у часі);

наявністю волі суб'єктів (щодо волі учасників) — події, дії. Події — обставини, що не залежать від волі людини (стихійне лихо, досягнення певного віку, народження, смерть людини тощо). Дії — обставини, що залежать від волі людини. Дії бувають правомірні (відповідають вимогам правових норм) і неправомірні (протиправні — злочини, проступки).

20. Правомірна поведінка: поняття та її види. Правомірна поведінка - це суспільно корисна, необхідна, бажана і допустима поведінка індивідуальних і колективних суб'єктів, яка не суперечить приписам правових норм або основним принципам права певної держави, нею гарантується та охороняється. Правомірна поведінка буває таких видів:

1)за сферою суспільних відносин - економічна, політична, соціальна тощо;

2)за суб'єктами - діяльність державних органів, громадських об'єднань, соціальних спільнот, громадян;

3)за суб'єктивною стороною (тобто ставлення особи до своїх діянь):

- принципова, тобто особа внутрішньо переконана у необхідності виконувати приписи правових норм;

- звичайна, тобто особиста звичка особи виконувати норми права без роздумів і сумнівів;

- конформістка, тобто пасивне виконання особою приписів правових норм, відсутність власної позиції, прагнення не відрізнятися від інших суб'єктів, а робити так, як роблять інші;

- маргінальна, тобто здійснювана особою через страх перед загрозою юридичної відповідальності в разі вчинення правопорушення;

4)за об'єктивною стороною - дія або бездіяльність;

5)за формою зовнішнього прояву - фізична, вербальна, письмова;

6)залежно від ставлення держави до правомірної поведінки - схвальна, заохочувана, допустима;

7)за фіксацією в законодавчих актах – врегульована законодавством або неврегульована законодавством.

21.Правопорушення: поняття, ознаки та види. Правопорушення — це суспільне» небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність. Правопорушенню властиві такі ознаки:

1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

2) є суспільна шкідливим (наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) — основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних юридичних прав і обов'язків або перешкоді їх виконанню, матеріальний — у заподіянні учаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;

3) виражається в поведінці — протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

4) має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність свободної волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

5) є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина — це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян. Найбільш поширеною класифікацією правопорушень є їх поділ за ступенем

суспільної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і проступки. Злочинами визначаються правопорушення, з якими пов’язана найбільша небезпека для суспільства і особи Проступки – менш небезпечні для суспільства діяння. Адміністративними правопорушеннями (проступками) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, соціалістичну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Дисциплінарні проступки – це суспільно небезпечні вчинки, які заподіюють шкоду внутрішньому порядку діяльності підприємств, установ, організацій і тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність. Цивільно-правові проступки – це суспільно небезпечні порушення майнових і пов’язаних з ними особистих відносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного, фінансового, аграрного права.

22.Склад правопорушення: поняття та зміст його елементів. Склад правопорушення — це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності. Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володіти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність. Суб'єктивна сторона правопорушення — сукупність ознак, які характеризують суб'єктивне (психічне) ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме — вина, мотив, мета правопорушення. Об'єкт правопорушення — порушене матеріальне чи нематеріальне благо: власність, життя, здоров'я громадян, суспільний порядок, суспільні відносини, що захищаються нормами права. Об'єктивна сторона правопорушення — сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення.

23. Юридична відповідальність: поняття, мета і принципи. Юридична відповідальність-закріплений у законодавстві та забезпечений державою обов’язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних соціальних благ і цінностей. Принципи юридичної відповідальності: відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру; законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення юридичної відповідальності; гуманність і своєчасність юридичної відповідальності тощо. Мета юридичної відповідальності полягає у вияві її соціальної необхідності та ефективності. Розрізняють такі види мети юридичної відповідальності: загальну превенцію правопорушення; покарання правопорушника; вплив на свідомість правопорушника; моральну перебудову особи; формування у людини, яка порушила норми права, настанови на правомірну поведінку надалі; виховний вплив на інших людей з метою запобігання правопорушенням з їхнього боку.

Мета юридичної відповіда , своєю чергою, визначає її функції.

24. Види юридичної відповідальності. Заходи юридичної відповідальності. Види юр. відповідальності: Кримінальна відповідальність - це різновид ретроспективної юридичної відповідальності, що полягає в застосуванні заходів кримінального покарання до фізичних осіб, винних у скоєнні злочину. Дисциплінарна відповідальність — це різновид юридичної ретроспективної відповідальності працівника за порушення трудової дисципліни із застосуванням до нього догани та звільнення; законодавством, статутами й положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені інші дисциплінарні стягнення. Матеріальна відповідальність розглядається як різновид ретроспективної юридичної відповідальності працівника за матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків. Цивільно-правова відповідальність, тобто відповідальність фізичної чи юридичної особи за порушення договірних зобов'язань, заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення особистих майнових прав. Адміністративна відповідальність, під якою розуміють покладення на порушників загальнообов'язкових правил, чинних в управлінні та в інших сферах, адміністративних стягнень, котрі тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового чи морального характеру.