8. Поняття джерела права та їх система

Під формою права треба розуміти організацію власного змісту, способи його існування, прояву, впорядкування та функціонування. Розрізняють внутрішню та зовнішню форми права. Під першою розуміють систему права, структуру змісту або систему права та його структуру, а під зовнішньою — джерела права.

Сучасна юридична література поняття «джерело права» визначає у декількох аспектах.

1) Джерело права визначається як джерело виникнення права як соціальної категорії. У значенні джерел права характеризують пам'ятки історії, літописи, судові справи та звичаї, що існували історично, мають юридичний зміст та визначають основні напрями становлення права конкретної держави. Наприклад, Руська правда, Закони Ману.

2) Джерело права - умови формування права, тобто фактори правотворчості та загальнолюдські цінності, що безпосередньо впливають на процес формування та функціонування права. Фактори, що обумовили появу права, поділяють на матеріальні (потреби суспільства, обумовлені соціально-економічними потребами його розвитку) і ідеологічні (система уявлень суб'єктів про те, яким має бути право).

3) Джерело права - спосіб зовнішнього прояву права. Це текстуальні джерела права, які можна поділити на первинні (котрі є підставою для виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків: нормативно-правові акти, нормативно-правові договори, правові прецеденти, релігійні норми, правові звичаї) і похідні (уточнюють зміст первинних: судова та адміністративна практика).

4) Джерело права — це діяльність суб'єктів суспільних відносин, в результаті якої реалізуються їх потреби і задовольняються інтереси.

Складові джерела права:

а) правовий звичай(звич правило поведінки заг хар);

б) правовий прецендент;

в) норм.-правовий договір;

г) нормативно-правовий акт.

Джерела права – це способи зовнішнього вираження і закріплення юридичних норм. З них ми отримуємо інформацію про зміст норм. Завдяки ним такі правила набувають статусу юридичних, тобто стають загальнообов’язковими.

9.Нормативно-правові акти як джерела права

Нормативно-правовий акт - основне джерело права сучасної держави. У ньому міститься більшість правових норм, що регулюють найбільш соціально значимі суспільні відносини. Нормативно-правовий акт має загально-регулятивний характер, а правові норми, що містяться в ньому, на відміну від інших джерел права, є конкретними, досить визначеними і носять, як правило, загальний характер.

Нормативно-правовий акт - це офіційний акт правотворчості, що представляє собою владний припис, що містить норми права.

Всі нормативно-правові акти можуть бути умовно розділені на кілька груп.

- За обсягом дії нормативно-правові акти поділяються на:

• загальнодержавні, що поширюють свою дію на всю територію держави;

• регіональні, що поширюють свою дію на той чи інший регіон, округ;

• місцеві, що діють в межах окремої місцевості.

10. Межі дії нормативно правових актів: Нормативні акти діють у часі, просторі та щодо кола осіб. Межі в часі виз-ся: а) моментом вступу норм прав акт в чинність (1 після 10 днів з моменту опуб-ня; термін установл-ся в самому норматив-му акті чи спец-но прийнятому акті; 2 точно виз-на дата вступу; 3 після збіру кіл-ті днів з дня опуб-ня) якщо норм-ний акт не публік-ся, то з моменту його одерж-ня виконавцем. б)момент припин-ня дії (1 з моменту скасування; 2 шляхом заміни новим НП актом). закінч-ня терміну давності, на який видавався акт; прямого скасув-ня конкретного акта; фактичного скасув-ня акта ін актом, прийнятим із того самого пит-ня. в) зворотна дія - дія на Пвіднош-ня, де припуск-ся, що новий норм-ний акт існував у момент виникн-ня Пвіднош-ня. (якщо норм-ний акт, прийнятий після скоєння Ппор-ня, пом'якшує чи звільняє від юрид-ої відповідал-сті, то акт має зворотну силу, а якщо встановлює чи обтяжує, то така норма зворотної сили не має).

Дія норм-них актів у просторі характер-ся певною територ-ю: держ, відповід-го регіону, підпр-тва, орг-ції.

Види законів у дії за колом осіб:

1. Загальні - розраховані на все населення. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (за кордоном);

2. Спеціальні - розраховані на пев

не коло осіб. Одні закони поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб'єктів, інші - лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, лікарів, вчителів тощо), їх дія в просторі та за колом осіб не збігається.

Іноземні громадяни і особи без громадянства порівняні в правах і обов'язках із громадянами держави за деякими винятками, їм не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов'язки:

3. Виняткові - роблять винятки з загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин та ін.), що знаходяться на території невласної держави, наділені імунітетом — дипломатичним, консульським та ін. Ці особи користуються особистою недоторканністю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов'язаних із їх службовою діяльністю