53. Позовна давність. Поняття та строки

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

2 Спеціальна позовна давність

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

1. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.

У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);

4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);

5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

3 Зміна тривалості позовної давності

1. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

2. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

54. Види цивільно-правової відповідальності.

Цивільне законодавство України передбачає певні види цивіль­ної відповідальності. Поділ на види здійснюється за різноманітними критеріями.

• Залежно від підстав її виникнення цивільна відповідальність поділяється на договірну та позадоговірну.

Договірна - це відповідальність, яка визначається умовами договору і настає у зв'язку з невиконанням або неналежним вико­нанням зобов'язань за договором. Строки договору можуть збільшу­вати або зменшувати розмір відповідальності порівняно з тією, що передбачена законодавством. Наприклад, розмір неустойки, встанов­лений законом, у договорі може бути збільшений або зменшений, крім випадків, передбачених законом (ст. 551 ЦК України).

Позадоговірна (деліктна) відповідальність настає у зв'язку з протиправним заподіянням однією особою іншій майнової або

моральної шкоди і визначається тільки законом. Правила про деліктну відповідальність не можуть змінюватися за згодою сторін.

• Залежно від кількості суб'єктів, що беруть участь у право­відносинах та характеру поділу відповідальності між ними, цивільна відповідальність може бути частковою, солідарною або субси-діарною.

Часткова відповідальність означає, що кожен із боржників повинен виконати зобов'язання, відповідати за завдану шкоду у певній частці, яка визначається законом або договором. Якщо ж ці частки не визначені, то частка відповідальності кожного з боржників є рівною.

Солідарна відповідальність передбачає, що кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Разом з тим, суд вправі за заявою потерпілого покласти на осіб, що спільно заподіяли шкоду, часткову відповідальність відповідно до ступеня їхньої вини.

У випадку субсидіарної (додаткової) відповідності існує основ­ний боржник, який зобов'язаний відшкодувати шкоду (виконати зобо­в'язання) у повному обсязі, та додатковий боржник. Останній залуча­ється до відповідальності у разі, якщо майна основного боржника не вистачає для повного відшкодування заподіяної шкоди. Вимога про відшкодування спочатку пред'являється до основного боржника, і лише якщо він не в змозі її виконати, звертається до додаткового. Субсидіарною є відповідальність батьків (усиновителів), піклуваль­ників за шкоду, завдану неповнолітніми віком від 14 до 18 років, відповідальність гаранта, поручителя тощо.

• За обсягом цивільно-правову відповідальність поділяють на повну, обмежену та підвищену відповідальність.

Одним із основних є принцип повного відшкодування заподіяної правопорушенням шкоди, відповідно до якого майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особис­тим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ст. 1166 ЦК України).

Допускається зменшення (обмеження) розміру відповідальності правопорушення, якщо:

а) відшкодовується лише реальна шкода і не відшкодовується упущена вигода;

б) доведена вина обох сторін у невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання;

в) кредитор навмисно чи необачно сприяв збільшенню розміру збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення;

г) суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину

При цьому угоди про обмеження відповідальності договором, якщо в законі непередбачено інше (повна або збільшена відпо­відальність), вважаються нікчемними. Наприклад, нікчемними визна­ються умови договору, що обмежують права покупця - фізичної осо­би порівняно з правами, встановленими законодавством про захист прав споживачів (ст. 698).

Підвищена відповідальність настає на умовах і в обсязі, перед­бачених законом. Закон також допускає збільшення умовами договору законодавчо встановленого розміру неустойки, якщо предметом неустойки є грошова сума (ст. 551).