2. «Воєнний комунізм» і нова економічна політика в Україні

У кінці 1918 – на початку 1919 р. значна частина України була більшовицькою. Навесні 1919 р. на території УРСР було введено жорстку економічну політику «воєнного комунізму». Ця політика передбачала націоналізацію всієї землі, промислових підприємств, торгівлі, примусову трудову мобілізацію, ліквідацію товарно-грошових відносин, централізований розподіл продуктів та товарів. Під партійний контроль було взято фінанси. Фінансове господарство України було підпорядковане фінорганам Росії. Відбувалося одержавлення промисловості.

Найголовнішим для більшовиків в Україні було питання щодо хліба. Після проголошення радянської влади в Харкові більшовики стали відправляти в центральну Росію ешелони з хлібом. Вивіз його супроводжувався реквізиціями, насильством над селянством, здійснювався терор над українським селом. 11 січня 1919р. Раднарком РРФСР ухвалив декрет "Про продрозкладку”, дія якого з березня поширювалася й на Україну. Згідно з ним селяни мали здавати владі усі надлишки і навіть частину необхідної їм сільськогосподарської продукції, перш за все - хліба. Були створені спеціальні продовольчі загони. Однак, селянство відмовлялося здавати хліб і до липня 1920р. загальний план продрозверстки становив 153 млн. пудів хліба, тобто був виконаний лише на 10%.

Опорою більшовиків в українському селі стали комнези – комітети незаможних селян. Вони діяли проти основної частини селянства. З їх допомогою матеріальна база заможних господарів України була підірвана. Значна частина селянства зовсім припинила виробництво.

Наслідком дефіциту продуктів і засухи став голод 1921 – 1923 рр. Особливо болісно голод відбився в селах, бо перевага в продовольчому постачанні надавалася промисловим районам, а не голодуючим в сільській місцевості. Не до всіх селян уряд ставився однаково. Поволзьким селянам і біженцям з Поволжя в Україні надавалася хоч якась допомога, нерідко за рахунок України. Про голод в Україні влада замовчувала. Тільки в грудні 1921р., коли продовольчі ресурси України були значною мірою виснажені, а на Півдні зростала смертність від голоду, центральний уряд послабив податковий тягар. Завдання щодо вивозу українського хліба до РРФСР було зменшено з 57 до 27 млн. пудів. Водночас уряд УРСР дістав дозвіл оголосити частину потерпілих від посухи губерній республіки голодуючими, але без надання їх населенню пільг, якими користувалися голодуючі Росії, - повного звільнення від податку і продовольчого забезпечення за рахунок загальнодержавного продовольчого фонду. Республіканські органи влади могли допомагати українським голодуючим, але виключно за рахунок внутрішніх коштів і за умови переважного забезпечення голодуючих РРФСР. На початку січня 1922р. Раднаркому УРСР дозволили звернутися за допомогою до міжнародних організацій. Загалом голод 1921-1923рр. за приблизними оцінками, «коштував» Україні 1,5 – 2млн. жертв.

Катастрофічне становище в економіці призвело до різкого зростання невдоволення більшовиками. Воно вилилося у військові заколоти, великі робітничі страйки та селянські повстання. У 1921 р. уряд змушений був визнати повний провал політики „воєнного комунізму” і перейти до нової економічної політики (НЕП).

Основні складові НЕПу:

відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин;

введення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості;

дозвіл приватної торгівлі; денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим власникам; введення господарського розрахунку на підприємствах (право продажу надпланової продукції);

дозвіл іноземних концесій (передача на певних умовах і на певний строк права експлуатації окремих державних об’єктів);

відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та оренди;

зменшення державного втручання в економіку;

зміна продрозверстки продподатком.

За собою уряд залишав контроль за важкою промисловістю, банками, транспортом і зовнішньою торгівлею.

У сільському господарстві передбачалася система заходів, серед яких найголовнішим була заміна продрозверстки продподатком. Розмір податку визначався напередодні посівної і був у два рази меншим, ніж розмір продрозверстки, передбаченої на 1921р. Селянам дозволялося продавати надлишок продукції на ринку, організовуватися у кооперативи, а також орендувати землю та використовувати найману працю.

У промисловості НЕП передбачав повернення дрібних та середніх підприємств їхнім власникам, проведення децентралізації управління промисловістю.

Підприємства могли об’єднуватися у трести. Була відмінена обов’язкова трудова

повинність, створювались умови для формування ринку робочої сили. У промисловості також дозволялося використання найманої праці та оренди. Під час проведення нової економічної політики залучався іноземний капітал шляхом створення концесій та спільних підприємств.

У торгівлі створювалися умови для розвитку трьох її форм: приватної, державної та кооперативної, відкривалися ярмарки.

У 1922 – 1924 рр. було введено в обіг нову грошову одиницю – червонець, який дорівнював 10 золотим карбованцям, став конвертованим і сприяв оздоровленню економіки в цілому. Була введена єдина система податків, створювалися ощадні каси й ощадний банк.

НЕП сприяв розгортанню кооперативного руху. Сформувалась єдина система кооперації: споживчої, сільськогосподарської, кредитної, виробничої. Вона сприяла підвищенню продуктивності праці, заготівлі й збуту продукції, ефективному кредитуванню селянських господарств.

В умовах НЕПу довоєнного рівня досягли галузі легкої, харчової промисловості, виробництво предметів споживання. Проте відставали галузі важкої промисловості, транспорт і зв’язок, які були під контролем держави. Ставала очевидною невідповідність між ідеологією більшовиків і їхньою повсякденною практикою.

В кінці 20-х років НЕП було відкинуто. Приводом до цього стала чергова хлібозаготівельна криза 1927 – 1928рр. На початку 1928р. почали застосовуватись командно - адміністративні заходи керівництва.