Причини піднесення Німеччини

Об'єднання німецьких земель створило умови для докорінних змін: ліквідували митні бар'єри, ввели єдину грошово-фінансову систему, прийняли загальнодержавну систему мір, ваги тощо. Конституція 1871 р. у Німеччині сприяла розвитку ринкової економіки вільної конкуренції і майже одночасно її трансформації в ринок монополістичної конкуренції. Головним був захист приватної власності, а також розвиток, хоча й під контролем держави, системи промислової ринкової інфраструктури. У країні почалося промислове піднесення. Німеччина здійснювала технічне й енергетичне переоснащення промисловості. До 90-х років у країні завершилася промислова революція. Вона була дещо запізнілою, але, як і в США, мала низку переваг, зокрема можливість широко використовувати передовий досвід іноземців. Німецька промисловість, особливо важка, формувалася на основі сучасної техніки. Індустріалізація на основі новітньої техніки і технологій сприяла різкому збільшенню обсягів випуску продукції (насамперед у важкій індустрії) та внутрішньої торгівлі, підвищенню продуктивності праці.

За темпами економічного розвитку, що збільшилися в 6 разів, країна поступалася тільки США (в 9 разів). Швидко розвивалися галузі важкої промисловості, особливо нові. Різко зросло військове виробництво, обсяги якого в 1918 р. були в 4 рази більшими, ніж у Франції, яка до цього лідирувала.

Значні темпи розвитку галузей важкої промисловості сприяли збільшенню кількості великих підприємств, які на початку XX ст. переважали в структурі промисловості Німеччини. Такі зміни привели до суттєвої концентрації виробництва і капіталу, а отже, до їх монополізації. Уже в кінці 80-х років XIX ст. у країні діяло 328 акціонерних товариств із капіталом 2,7 млрд. марок, тобто створюються умови для формування монополістичних об'єднань у промисловості.

Особливість монополізації економіки полягала в організації переважно картелів і синдикатів. У зв'язку з недостатнім розвитком внутрішнього ринку їх частіше створювали для зовнішньоторговельної експансії. У виробництві переважали невеликі та середні підприємства, тому це була єдина країна, котра об'єднала у картелі й синдикати сотні незначних підприємств. На початку Першої світової війни їх нараховували 600.

Як і у США, на промислових підприємствах встановлювали нове оснащення. Стимулом для створення машинобудівних заводів були державні замовлення на зброю. Це характерна ознака німецької економіки аж до середини 40-х рр. XX ст. Прискоренню економічного прогресу сприяло активне спорудження залізниць. Уже у 60-ті роки XIX ст. вони з'єднали майже всі великі міста, а в 70-х роках завершили будівництво національної системи шляхів сполучення. Німеччина перетворилася на країну європейського транзиту.

Оскільки промисловість не мала достатніх нагромаджень і потребувала додаткових коштів, великі банки нею всіляко опікувалися: контролювали промислові фірми, яким надали довготермінові кредити, зміцнювали їх. Значна роль банків у формуванні монополій стала особливістю монополізації виробництва країни.

Великі комерційні банки на початку XX ст. намагались організувати та розширити іноземні ділові зв'язки, їх діяльність розвивалась за такими напрямами: емісія іноземних державних позик, кредитування експорту й імпорту, підтримка промислових підприємств за кордоном. Концентрація капіталів комерційних банків та посилення їх влади обмежували безпосередні контакти з виробничою сферою та торгівлею Німецького центрального банку. Головний емісійний центр країни здійснював операції із регулювання грошового обігу, підтримував стабільність національної валюти.

Активна діяльність комерційних банків вплинула і на діяльність бірж. Доручення клієнтів на операції з цінними паперами виконували банки. На біржу цінні папери потрапляли тільки через них, що суттєво впливало на формування біржової політики.

Значні диспропорції та суперечності, зумовлені швидкими темпами розвитку монополістичного капіталізму на основі докапіталістичних відносин, вузькість внутрішнього ринку (заробітна плата працівників була нижча, ніж в Англії та США), брак широких колоніальних володінь (у 12 разів менше, ніж у Англії, у 5 разів — ніж у Франції), фінансова могутність і нагромадження "надлишкового" капіталу підштовхували Німеччину до експансії, енергійного проникнення в інші країни та чужі колонії. Розвиваючи мирну експансію, кайзерівська Німеччина посилено готувалася до перерозподілу світу (колоній). Почалася мілітаризація економіки.

Феодальні пережитки у сільському господарстві сприяли тому, що щорічний дефіцит сільськогосподарського виробництва становив 2 млрд. марок і мав тенденцію до постійного зростання. Країна з експортера сільськогосподарської сировини перетворилася на її імпортера. Залежність Німеччини від імпорту бавовни, вовни, шкіри стримувала розвиток легкої промисловості, не давала можливості зменшити ціну робочої сили.

Отже, на початку XX ст. країна перетворилася з аграрно-індустріальної в індустріально-аграрну. Швидкі темпи розвитку промисловості, особливо важкої (за темпами розвитку і рівнем виробництва промислової продукції Німеччина посіла друге місце у світі після США), зумовили переростання нею меж внутрішнього ринку внаслідок браку запасів сировини та збуту своєї продукції. Відсутність колоній, що могли розв'язати низку проблем, і жорстка конкуренція на шляху мирного "завоювання" світового ринку пояснюють крайню агресивність капіталізму та його зовнішню експансію, що й призвело до Першої світової війни.