4. Наукові концепції взаємодії суспільства і природи та їх вплив на формування науки екологічного права.

Концепція споживацького ставлення до природи. Споживче ставлення суспільства до природи і її ресурсів було панівним, якщо не на словах, то на ділі, в державах як з ринковою економікою, так і з плановою. Ця концепція тріумфувала століттями, особливо починаючи зі стадії капіталістичного розвитку суспільства Суть цієї концепції полягає в тому, що природа сприймається як комора, з якої повинні вилучатись ресурси для розвитку матеріального виробництва та створення багатства суспільства (виражена відомими словами І.В. Мічуріна: «Нам не треба чекати милостей від природи. Взяти їх у неї - наша задача»). «На наш вік вистачить», «Після нас хоч потоп» - ось гасла, під якими здійснювалося і здійснюється вирішення багатьох програм господарського розвитку.

Концепція невтручання в природу. Вона протилежна попередній концепції і може розглядатися лише в чисто теоретичному аспекті, оскільки в процесі суспільного розвитку людина не може не втручатися в природу, не чинити на неї позитивного чи негативного впливу. Прихильники цієї концепції виходять з того, що всі процеси в природі здійснюються на основі об'єктивних законів («природа знає краще") і всякі спроби втручання в природу з метою виправлення її дефектів без урахування законів її розвитку обертаються серйозними наслідками і для людини, і для природи.

Вчення про ноосферу. При характеристиці концепцій ставлення суспільства до природи в історичному аспекті слід вказати на теоретичну концепцію, що витікає із вчення про ноосферу, розробленого академіком В.І. Вернадським, французьким філософом Тейяр де Шарденом і ін. В.І. Вернадський вже в перші роки XX ст. поставив перед собою і наукою питання про місце людини в загальнопланетарному розвитку. За твердженням вченого, розум людини перетворюється на основну геологоутворюючу силу, і, як наслідок, людина повинна прийняти на себе відповідальність за майбутній розвиток природи. Прихильники цього вчення виходять із неприпустимості використання сили людського розуму для знищення або придушення живого, як це відбувалося в минулому і продовжує відбувається в наші дні. Сила людського розуму повинна стати справедливою, доброю по відношенню до людини і навколишнього його середовищі, до планети Земля, до навколоземного простору і космосу в цілому.

Концепції обмеження економічного розвитку, потреб та народонаселення. Прихильники цих концепцій (американський вчений Дж. Форрестер, члени «Римського клубу», неурядового науково-дослідного міжнародного об'єднання, утвореного в 1968 р, та ін.) виходять з можливості екологічного «колапсу» і пов'язаної з цим загибеллю людського суспільства, ґрунтуються на системі розрахунків, що включає екстраполяцію сучасних темпів розвитку суспільства.

Концепція сталого розвитку (sustainable development) - одна із сучасних, найбільш поширених і підтримуваних світовим співтовариством концепцій взаємодії суспільства і природи.

5. Концепція сталого розвитку і правові форми її втілення у міжнародному праві та праві України.

Її поява, розвиток і визнання пов'язано з природоохоронною діяльністю ООН. З ініціативи Генерального секретаря ООН в 1984 р. була створена Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку.

У завдання Комісії входила, зокрема, вироблення пропозицій довгострокових стратегій в галузі навколишнього середовища, які дозволили б забезпечити сталий розвиток до 2000 р. і на більш тривалий період; розгляд способів і засобів, з використанням яких світове співтовариство змогло б ефективно вирішувати проблеми навколишнього середовища.

Центральне місце в цьому документі займає концепція сталого розвитку. Виходячи з того, що основним завданням розвитку є задоволення людських потреб і прагнень, сталий розвиток визначається як такий розвиток, який задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Сталий розвиток включає два ключових поняття: поняття потреб (зокрема, необхідних для існування найбідніших верств населення), які повинні бути предметом першочергового пріоритету; поняття обмежень, зумовлених станом технології і організацією суспільства, що накладаються на здатність навколишнього середовища задовольняти нинішні і майбутні потреби.

Значну роль у первинному становленні концепції сталого розвитку зіграла Конференція ООН із навколишнього середовища, що відбулася в Стокгольмі у 1972 році. Тут вперше було заявлено про включення до програми дій на урядовому рівні заходів щодо вирішення проблем деградації навколишнього природного середовища й прийнято програмну заяву учасників (декларація з 26 принципів), план дій, який включав 109 рекомендацій.

Основними інструментами втілення концепції сталого розвитку в Україні мають бути:

- регуляторна база (стратегічні документи, закони, нормативні вимоги, директиви);

- економічні інструменти (податки і збори, податкові ґальма і субсидії);

- добровільні заходи (інформування про зміст, можливості та переваги сталого розвитку, консультації й підтримка основних стейкхолдерів).

Особливо важливим для прискорення переходу на модель сталої економіки в Україні є організація співпраці між основними учасниками цього процесу: уряд; науковці; громадські організації; громадяни; бізнес.

До втілення концепції сталого розвитку повинні долучитися всі сектори суспільства. І слід відзначити, що ця робота вже розпочалася. Приєднавшись до Декларації тисячоліття у вересні 2000 року, Україна взяла на себе низку зобов’язань під назвою «Цілі розвитку тисячоліття для України», що є орієнтирами розвитку країни у середньостроковій перспективі (до 2015 року). На державному рівні проводиться робота з формування сприятливих правових умов: затверджена Концепція національної екологічної політики на період до 2020 р.; прийнята Стратегія національної екологічної політики на період до 2020 р. Окрім цього, має місце проект Закону «Про Концепцію переходу України до сталого розвитку».