29. Актуальні проблеми екологізації земельного законодавства (за науковими працями проф. В.Л. Мунтяна, доц. Євстігнєєва а.С.).

Екологізація земельного законодавства є процес юридичного оформлення використання землі в людської антропогенної діяльності людини відповідно до сучасних екологічних вимог. Потреба в екологізації земельного законодавства зародилась наприкінці ХХ ст., коли економічний інтерес в експлуатації земель став визначальним фактором у землекористуванні. Внаслідок цього проявилась невідповідність між наслідками антропогенної діяльності людини і збереження природних властивостей земель. Оптимізація цього процесу пов’язана з Концепції сталого розвитку, що покликана змінити світоглядні засади і загальнолюдські цінності у ХХІ ст.

Екологізація земельного законодавства має три основні напрями: екологічна правотворчість, що виявляється у розробці та прийнятті компетентними органами нормативних актів земельно-правового змісту; екологічне коригування земельного законодавства; екологізація правозастосовної діяльності шляхом використання новітнього законодавства.

У процес екологізації екологічні вимоги трансформуються у правові норми, які визначають межі поведінки суб’єктів права в їх відносинах, пов’язаних із впливом на НПС, і виражають міру допустимої дії.

Екологізація земельного законодавства спрямована на гармонізацію відносин суспільства та землі. Вона є процес впровадження екологічних вимог у законодавчі та інші земельно-правові акти, що регулюють використання землі або будь-яку господарську чи іншу діяльність, що негативно впливає або може вплинути на стан земель як компонент НПС. Метою екологізації земельного законодавства є поширення екологічних вимог на правила і норми, які регламентують відносини землекористування. Основне завдання процесу екологізації є гармонізація законів природи і законів права.

30. Проблема юридичного визначення лісу як об'єкта правового регулювання та відмежування його від об'єктів інших поресурсових галузей.

Ліси - це самостійний і відтворюваний об'єкт природи і складова навколишнього природного середовища; об'єкт рослинного світу; об'єкт державної власності у вигляді сукупності дерев, чагарників, іншої лісової рослинності, ґрунтового покриву; джерело одержання деревини та іншої лісової продукції, що є базою для ведення різних галузей господарювання; об'єкт природи, який виконує кліматорегулюючі, захисні, водоохоронні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні та інші функції та який впливає на навколишнє природне середовище; розміщений на спеціально виділених землях і зареєстрований у державних лісооблікових документах як ліс, об’єкт власності, управління, використання та охорони.

Екологічними ознаками лісів є виконання ними кліматорегулюючих, середовищезахисних, ґрунтозахисних, водоохоронних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих, рекреаційних, інших екологічних функцій, бути джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Юридичне поняття лісів пов'язане з формуванням лісового фонду, який становлять усі ліси на території Україні, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них. Особливістю лісового фонду України є віднесення до нього лісових ділянок, тобто ділянок лісового фонду України з визначеними межами, виділених відповідно до закону для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення їх у землекористувачів або власників землі, в тому числі захисних насаджень лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара. Такі лісові ділянки можуть бути як вкриті лісовою рослинністю, так і постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо).

До лісового фонду не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. На цю рослинність не поширюється правовий режим, встановлений для лісів.

Землі, зайняті лісом, не включаються до складу лісового фонду, оскільки вони включаються до складу земель лісового фонду. До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

За Лісовим кодексом України вводиться поняття земель лісогосподарського призначення, до яких належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та не лісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Натомість земельна лісова ділянка — це земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства. Тобто межі земель лісового фонду можуть розширюватися за рахунок відводу під лісорозведення земель із інших категорій земельного фонду, а також скорочуватися в результаті вилучення земель із нього фонду для інших державних та громадських потреб. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.