
- •1. Науково-методологічні підходи до змісту функції природи у життєдіяльності людини та розвитку суспільства.
- •2. Науково-методологічні підходи до поняття екологічної кризи та її причин в Україні.
- •3. Наукові підходи до шляхів вирішення екологічних проблем за допомогою і в рамках екологічного права.
- •4. Наукові концепції взаємодії суспільства і природи та їх вплив на формування науки екологічного права.
- •5. Концепція сталого розвитку і правові форми її втілення у міжнародному праві та праві України.
- •6. Поняття та механізм реалізації державної екологічної політики України (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева).
- •7. Формування та реалізація державної екологічної політики України в програмних документах.
- •8. Правові проблеми реалізації в Україні екологічної складової концепції сталого розвитку (за науковими працями проф. Г.І. Балюк).
- •9. Науково-правові засади становлення екологічного права України.
- •10. Формування наукових положень про предмет і метод екологічного права.
- •11. Теоретико-правові аспекти принципів та функції екологічного права.
- •12. Особливості сучасного екологічного права України та перспективи його розвитку (за науковими працями проф. Г.І. Балюк).
- •13. Перспективи розвитку екологічного права в ххі сторіччі (за науковими працями проф. Н.Р. Малишевої).
- •14. Сучасні проблеми систематизації екологічного, земельного та аграрного законодавства України (за матеріалами Круглого столу і повідомленням доц. Е.В. Позняк та к.Ю.Н. Н.Л. Ільїної).
- •15. Актуальні проблеми кодифікації національного та міжнародного екологічного права (за науковими працями проф. Ю.С. Шемшученка).
- •17. Еколого-правова наукова школа Інституту держави і права ім. Корецького ( персоналії та наукові доробки).
- •18. Еколого-правова наукова школа Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» (м. Харків) ( персоналії та наукові доробки).
- •19. Еколого-правова наукова школа Національного університету «Одеської юридичної академії» ( персоналії та наукові доробки).
- •20. Еколого-правова наукова школа Львівського національного університету імені Івана Франка ( персоналії та наукові доробки).
- •21. Становлення та розвиток інституту екологічних прав людини у законодавстві України (за публікаціями українських вчених).
- •22. Правові проблеми екологічного підприємництва (за науковими працями проф. А.Г. Бобкової).
- •23. Тектолого-правові (управлінські) аспекти забезпечення сучасної екологічної політики держави (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева).
- •24. Правові проблеми екологічного контролю (за науковими працями проф. М.В. Краснової, доц. Е.В. Позняк, доц. Т.О. Коваленко та ін.).
- •25. Проблеми юридичної відповідальності за екологічні правопорушення в контексті сталого розвитку (за науковими працями проф. Г.І. Балюк).
- •26. Проблеми компенсації шкоди за екологічним законодавством України (за науковими працями проф. М.В. Краснової).
- •27. Консолідуюча роль земельного законодавства у розвитку системи природноресурсового права (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева).
- •28. Колізії в правовому регулюванні земельних відносин в Україні (за науковими працями проф. А.М. Мірошниченка, доц. Коваленко т.О.).
- •29. Актуальні проблеми екологізації земельного законодавства (за науковими працями проф. В.Л. Мунтяна, доц. Євстігнєєва а.С.).
- •30. Проблема юридичного визначення лісу як об'єкта правового регулювання та відмежування його від об'єктів інших поресурсових галузей.
- •31. Проблеми постійного і тимчасового користування лісами (за науковими працями доц. Т.Г. Ковальчук).
- •32. Перспективи розвитку гірничого права.
- •33. Особливості предмету та об'єктів водного права України.
- •34. Атмосферне повітря як особливий об'єкт правового регулювання: поняття, юридичні ознаки, особливості правового режиму.
- •35. Наукові підходи до формування природоохоронного (ландшафтного) права у системі екологічного права України.
- •36. Екологічна мережа як новітній об'єкт екологічного права України – соціально-правові та екологічні передумови визнання та регулювання.
- •37. Правові форми та види використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
- •38. Актуальні проблеми становлення і розвитку права екологічної безпеки в Україні
- •39. Поняття та ознаки екологічної безпеки як правової категорії.
- •40. Правові проблеми радіаційної безпеки в Україні (за науковими працями проф. Г.І. Балюк г.І., к.Ю.Н. О.В. Сушик, к.Ю.Н. О.Ю. Кронди).
29. Актуальні проблеми екологізації земельного законодавства (за науковими працями проф. В.Л. Мунтяна, доц. Євстігнєєва а.С.).
Екологізація земельного законодавства є процес юридичного оформлення використання землі в людської антропогенної діяльності людини відповідно до сучасних екологічних вимог. Потреба в екологізації земельного законодавства зародилась наприкінці ХХ ст., коли економічний інтерес в експлуатації земель став визначальним фактором у землекористуванні. Внаслідок цього проявилась невідповідність між наслідками антропогенної діяльності людини і збереження природних властивостей земель. Оптимізація цього процесу пов’язана з Концепції сталого розвитку, що покликана змінити світоглядні засади і загальнолюдські цінності у ХХІ ст.
Екологізація земельного законодавства має три основні напрями: екологічна правотворчість, що виявляється у розробці та прийнятті компетентними органами нормативних актів земельно-правового змісту; екологічне коригування земельного законодавства; екологізація правозастосовної діяльності шляхом використання новітнього законодавства.
У процес екологізації екологічні вимоги трансформуються у правові норми, які визначають межі поведінки суб’єктів права в їх відносинах, пов’язаних із впливом на НПС, і виражають міру допустимої дії.
Екологізація земельного законодавства спрямована на гармонізацію відносин суспільства та землі. Вона є процес впровадження екологічних вимог у законодавчі та інші земельно-правові акти, що регулюють використання землі або будь-яку господарську чи іншу діяльність, що негативно впливає або може вплинути на стан земель як компонент НПС. Метою екологізації земельного законодавства є поширення екологічних вимог на правила і норми, які регламентують відносини землекористування. Основне завдання процесу екологізації є гармонізація законів природи і законів права.
30. Проблема юридичного визначення лісу як об'єкта правового регулювання та відмежування його від об'єктів інших поресурсових галузей.
Ліси - це самостійний і відтворюваний об'єкт природи і складова навколишнього природного середовища; об'єкт рослинного світу; об'єкт державної власності у вигляді сукупності дерев, чагарників, іншої лісової рослинності, ґрунтового покриву; джерело одержання деревини та іншої лісової продукції, що є базою для ведення різних галузей господарювання; об'єкт природи, який виконує кліматорегулюючі, захисні, водоохоронні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні та інші функції та який впливає на навколишнє природне середовище; розміщений на спеціально виділених землях і зареєстрований у державних лісооблікових документах як ліс, об’єкт власності, управління, використання та охорони.
Екологічними ознаками лісів є виконання ними кліматорегулюючих, середовищезахисних, ґрунтозахисних, водоохоронних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих, рекреаційних, інших екологічних функцій, бути джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Юридичне поняття лісів пов'язане з формуванням лісового фонду, який становлять усі ліси на території Україні, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них. Особливістю лісового фонду України є віднесення до нього лісових ділянок, тобто ділянок лісового фонду України з визначеними межами, виділених відповідно до закону для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення їх у землекористувачів або власників землі, в тому числі захисних насаджень лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара. Такі лісові ділянки можуть бути як вкриті лісовою рослинністю, так і постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо).
До лісового фонду не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. На цю рослинність не поширюється правовий режим, встановлений для лісів.
Землі, зайняті лісом, не включаються до складу лісового фонду, оскільки вони включаються до складу земель лісового фонду. До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
За Лісовим кодексом України вводиться поняття земель лісогосподарського призначення, до яких належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та не лісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
Натомість земельна лісова ділянка — це земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства. Тобто межі земель лісового фонду можуть розширюватися за рахунок відводу під лісорозведення земель із інших категорій земельного фонду, а також скорочуватися в результаті вилучення земель із нього фонду для інших державних та громадських потреб. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.