3. Будівельні особливості
В епоху Відродження будівництва міст приділяється особлива увага. Буржуазію не задовольняють криві тісні середньовічні провулки. Виникає ідея міста центричного типу, що відображає синтез раціональних форм римських військових таборів з природно развивавшимися концентричними структурами міст середньовіччя.
Інтерес до міського пейзажу, повсякденному побуті городян стимулював розвиток перспективної живопису, жанрових композицій, мистецтва Відродження в цілому.
"Ідеальне місто" епохи відродження
Іншою стороною практичного містобудування, реалізує нові принципи у вже сформованих містах, було створення в аморфній міському середовищі композицій, що стали згодом осередками міських ансамблів. Бароко приваблює краєвид в якості одного з основних компонентів міського ансамблю. Триває архітектурне формування міських центрів. При цьому площа втрачає функціональне і демократичний зміст, властиве їй в епоху раннього середньовіччя (місце торгівлі, народних зібрань). Вона стає окрасою міста, його парадної частиною, яка приховує стихію внутрішньоквартальної забудови.
Вулицями в епоху Відродження не приділялося багато уваги. У період бароко головні вулиці прокладаються у вигляді широких проспектів (Віа Корсо в Римі, що виходить на площу дель Пополо). Ансамбль площі дель Пополо представляє приклад трипроменевою композиції, що ілюструє принципи бароко в містобудуванні. Дві церкви, побудовані в час, реконструкції площі, розсікають міський рух на три русла і орієнтовані апсидами не на схід, а відповідно до містобудівного задумом, входом на північ.
В архітектурі Відродження великого значення набуває розробка проекту з позицій теоретичної механіки, його інженерне обгрунтування. Відбувається диференціація роботи проектувальника і будівельника. Архітектор тепер здійснював керівництво будівництвом, але не був одним з майстрів, що безпосередньо беруть участь в роботі. Разом з тим він не тільки детально прірабативал весь проект, часто на моделі, але і продумував хід будівельних робіт, використання будівельних механізмів для підйому і монтажу.
Стиль бароко: а - церква святої Сусанни в Римі, б - фрагмент інтер'єру палаццо ді Сан-Мацан в Туріні, в - одяг, м - шафа, д. - дзеркало, е - стіл
Повернення до античних співмасштабним людині і конструктивно правдивим - ордерним систем у виборі художніх засобів виразності пояснюється загальною гуманістичною спрямованістю культури Відродження. Але вже в ранніх роботах ордер використовується для розчленування і посилення виразності стіни на фасаді й в інтер'єрі, а надалі на стінну площину накладаються дві - три ордерні "декорації" різних масштабів, що створюють ілюзію глибини простору. Зодчими Відродження була подолана сувора антична взаємозв'язок конструкції і форми і вироблені, по суті, чисто естетичні норми «образотворчої» тектоніки, відповідність якої конструктивної і просторової логіці споруди дотримувалося в залежності від постановки загальної художнього завдання.
В епоху бароко ілюзорно глибинна трактування стіни триває реальними об'ємними композиціями у вигляді скульптурних груп, фонтанів (палаццо Полі з фонтаном Треві). Не випадковий, тому інтерес зодчих Відродження до роботи над міськими ансамблями і рішучий поворот до розуміння архітектури як організованої середовища. Але у феодальну епоху масштаб реалізації містобудівних починань рідко виходив за межі ансамблів палацових або соборних площ.
О. Шуазі, характеризуючи епоху Відродження, писав, що перевага Ренесансу полягає в тому, що він не знав видів мистецтва, незалежних одне від іншого, але знав тільки єдине мистецтво, в якому зливаються всі способи вираження прекрасного.