Тема. Глобалізаційні процеси.

Основа якісних перетворень – це завершення епохи індустріального виробництва і формування сучасного глобального середовища постіндустріальної інформаційної цивілізації з принципово новою господарською системою, в якій головний виробничий ресурс – це інформація.

Термін «глобалізація» виник для характеристики транснаціонального функціонування економіки та інформації.

Глобалізація – це стан світової економіки, за яким господарський розвиток в більшості країн та регіонів тісно взаємозв’язаний, виробнича кооперація та спеціалізація досягають всесвітніх масштабів, транснаціональні корпорації стають домінантною формою власності, загальний розвиток економіки здійснюється завдяки запровадженню нових технологій у галузі електронних комунікацій і транспорту.

Фактори глобалізації:

1. Інформаційний.

2. Економічний.

3. Технологічний.

У 1982 р. Джордж Несбіт визначив 10 нових глобальних тенденцій:

1. Перехід від індустріального суспільства до інформаційного.

2. Від розвитку техніки до високих технологій.

3. Від національної економіки до світової.

4. Від короткострокових завдань – до довгострокових.

5. Від централізації до децентралізації.

6. Від інституційної допомоги до самодопомоги.

7. Від представницької демократії до безпосередньої.

8. Від ієрархії до мереж.

9. Від півночі до півдня.

10. Від альтернативного вибору «або – або» – до розмаїття вибору.

Риси глобалізації:

Надзвичайно низькі митні бар’єри. Наприклад, до Другої світової війни було – 60%, зараз – 6-7%. Це полегшує переміщення товарів і капіталів. При цьому гроші в глобалізаційних процесах втрачають своє призначення. Постає необхідність прозорості національних ринків для міжнародних виробників.

Економічні зміни глобального масштабу характеризуються домінуванням фінансового ринку над товарами, тобто гроші почали робити гроші. Більшого значення, ніж гроші мають технології, які будучі зрощеними з інформацією можуть забезпечити виробництво нових товарів і послуг з меншою, ніж будь-коли вартістю і створити нові унікальні продукти світового ринку. Унікальність і дешевизна – це два фактори входження у глобальну економіку.

Щодо управлінських функцій.

На перший план стала переходити управлінська інформація, і при цьому всі економічні процеси переміщуються у бік виробництва і розподілу інформації і знань. Мова йде про появу власне економічних процесів, заснованих на принципово нових закономірностях, які породжені прогресом інформатизації економіки.

Економічне зростання залежить від здібностей окремого індивіда.

Мережа – визначальна інформаційна форма в інформаційну епоху.

Мережа, як організаційна структура – це система взаємозалежних вузлів. Ця система може бути організована ієрархічно, але при цьому вона не має центра. Відносини між вузлами асиметричні, всі вузли необхідні для функціонування мережі для циркуляції грошей, інформації, технологій, товарів, чи послуг у всій мережі. Той вузол, який знаходиться в мережі – обов’язково збільшує свої прибутки.

Мережа – це тип організації, що забезпечує невпинну адаптацію і максимальну гнучкість, що необхідно для глобальної взаємозв’язаної економіки. Вона забезпечує це за допомогою економічних заходів, що змінюються і технологій, які постійно обновлюються, а також значною кількістю стратегій.

Міцність мереж в їх гнучкості, децентрованості, варіативній геометрії, що дозволяє пристосовуватися до нових задач і не руйнувати при цьому основних організаційних правил, і не змінювати орієнтири. Мережа, яка ґрунтується на нових інформаційних і комунікаційних технологіях є водночас і центрованою і децентрованою, вона може забезпечувати координацію, при цьому не маючі центра.

Концентрація капіталу супроводжується децентралізацією організацій. Великі багатонаціональні корпорації функціонують як децентралізовані мережі. Крім того, мережі можуть убути такими, які пов’язують корпорацію з дочірніми малими і середніми компаніями. Або мережі, які ситуативно, у зв’язку із спеціальними цілями і задачами поєднують у великі корпорації в особливих просторово-часових межах.

Всі мережі розвиваються завдяки постійній перебудові. Ця перебудова іноді призводить до радикальної зміни структури, складу і цілей. Корпорації часто забувають про людський фактор, який не здатний швидко орієнтуватися, переходити з одного стану в інший.

Транспорт

Євроінтеграційні процеси

Два завдання:

1. Вирішення спорів у СОТ. Окрім процесу вирішення надати аналіз позитиву і негативу.

25.10.2011

ТЕМА. Організаційно-правові засади державного управління в галузі транспорту та зв’язку.

1. Правові засади державної політики та управління в галузі транспорту та зв’язку.

2. Система та правовий статус органів транспорту та зв’язку.

3. державного управління в галузі транспорту та зв’язку.

4. Адміністративна відповідальність транспорту та зв’язку.

В основі НП бази є КУ.

Поруч із Конституцією стоять такі закони:

• «Про транспорт» 1994

• «Про трубопровідний транспорт» 1996

• «Про залізничний транспорт» 1996

• «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період»

• «Про автомобільний транспорт» 2001

• «Про державну спеціальну службу транспорту» 2004

• «Про міський електричний транспорт» 2004

• «Про транспортно-експедиторську діяльність»

• «Про обов’язкове срахування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»

• «Про комплексну програму затвердження» 2002

• «Про джерела фінансування дорожнього господарства України»

• «Про концесію на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг»

• «Про телекомунікації» 2003

• «Про поштовий зв'язок» 2001

• «Про радіочастотний ресурс України»

Міжнародний рівень:

• Угода Про міжнародний повітряний транспорт ІКАО 1944

• Угода Про порядок узгодження політики у визначенні транспортних тарифів (в рамках СНД) 1997

• Угода Про взаємодію держав-учасниць СНД щодо узгодження механізму оподаткування на залізничному транспорті

• Угода Про затвердження міжнародної сертифікації завантаження транспортних засобів на території учасниць СНД 2004

• Угод Про прийняття єдиних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів 1997

• Міжнародна конвенція Про зв’язку 1987

• Конвенція Міжнародного союзу електрозв’язку 1992

Завдання державного управління визначено в ст.3 ЗУ «Про транспорт». Як випливає із цієї статті, державне управління у сфері транспорту має забезпечувати:

• своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони України;

• захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

• безпечне функціонування транспорту;

• додержання необхідних темпів і пропорцій розвитку національної транспортної системи;

• захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств і організацій транспорту та споживачів транспортних послуг;

• створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту;

• обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

• координацію роботи різних видів транспорту;

• ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту;

• охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту.

Основи державної політики в галузі телекомунікацій визначені в ЗУ «Про телекомунікації». Відповідно до ч.1 ст.6 Закону, основними принципами діяльності у сфері телекомунікацій є:

1) доступ споживачів до загальнодоступних телекомунікаційних послуг, які необхідні їм для задоволення власних потреб, участі в політичному, економічному та громадському житті;

2) взаємодія та взаємозв'язаність телекомунікаційних мереж для забезпечення можливості зв'язку між споживачами всіх мереж;

3) забезпечення сталості телекомунікаційних мереж і управління цими мережами з урахуванням їх технологічних особливостей на основі єдиних стандартів, норм та правил;

4) державна підтримка розвитку вітчизняного виробництва технічних засобів телекомунікацій;

5) заохочення конкуренції в інтересах споживачів телекомунікаційних послуг;

6) збільшення обсягів телекомунікаційних послуг, їх переліку та утворення нових робочих місць;

7) впровадження світових досягнень у сфері телекомунікацій, залучення, використання вітчизняних та іноземних матеріальних і фінансових ресурсів, новітніх технологій, управлінського досвіду;

8) сприяння розширенню міжнародного співробітництва у сфері телекомунікацій та розвитку глобальної телекомунікаційної мережі;

9) забезпечення доступу споживачів до інформації про порядок отримання та якість телекомунікаційних послуг;

10) ефективність, прозорість регулювання у сфері телекомунікацій;

11) створення сприятливих умов діяльності у сфері телекомунікацій з урахуванням особливостей технологій та ринку телекомунікацій.

Постанови КМ:

• Про затвердження програми розвитку національної мережі міжнародних транспортних коридорів України на 2006-2010 рр. №496

• Про затвердження програми розвитку автомобільних доріг загального користування на 2007-2011 рр. №710

• Про затвердження програми будівництва і розвитку мережі метро №257 2006 р.

Наказ МінТрансу «про затвердження методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту 2009 р. №1185.

Наказ МінТрансу «Про затвердження плану перебігу генерації телефонної мережі загального користування» 2008 р. №1200

Функції державного управління покладені на органи виконавчої влади: КМ, МінІнфраструктури, НацКомісія з регулювання зв’язку та місцеві державні адміністрації.

ст. 20 ЗУ «Про КМУ»

• забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки;

• забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку;

• визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання;

• здійснює відповідно до закону управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання; забезпечує розроблення і виконання державних програм приватизації; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;

• сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальній спрямованості національної економіки, здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури;

• забезпечує здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

• забезпечує розроблення і виконання програм структурної перебудови галузей національної економіки та інноваційного розвитку, здійснює заходи, пов'язані з реструктуризацією та санацією підприємств і організацій, забезпечує проведення державної промислової політики, визначає пріоритетні галузі промисловості, які потребують прискореного розвитку;

• забезпечує захист та підтримку національного товаровиробника;

• забезпечує захист прав споживачів та підвищення якості їх життя;

• визначає обсяги продукції (робіт, послуг) для державних потреб, порядок формування та розміщення державного замовлення на її виробництво, вирішує відповідно до законодавства інші питанням щодо задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах); утворює згідно із законом державні резервні фонди фінансових і матеріально-технічних ресурсів та приймає рішення про їх використання;

• забезпечує проведення державної аграрної політики та продовольчу безпеку держави;

• забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України;

• розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

• приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України;

• обслуговує державний борг України, приймає рішення про випуск облігацій державних внутрішніх та зовнішніх позик;

• організовує державне страхування;

• забезпечує проведення державної політики цін та здійснює державне регулювання ціноутворення;

• забезпечує проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює в межах, визначених законом, регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

• організовує та забезпечує здійснення митної справи;

• бере участь у складанні платіжного балансу та організовує роботу із складання зовнішньоторговельного балансу України, забезпечує раціональне використання державних валютних коштів;

• виступає гарантом щодо позик, які у визначених законом про Державний бюджет України межах надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями, а в інших випадках - відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

Міністерство Інфраструктури України

Положення, затверджене Указом

Національна комісія з питань регулювання зв'язку. Адміністративно-правовий статус визначається ЗУ «Про телекомунікації», «Про поштовий зв'язок», «Про радіочастотний ресурс України», а також ПКМ «Про затвердження Положення Про національну комісію з питань зв'язку» 2007р. №971.

Основними завданнями НКРЗ є наступні:

• забезпечення проведення єдиної державної політики з питань регулювання у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв'язку;

• здійснення державного регулювання та нагляду у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв'язку з метою максимального задоволення попиту споживачів на послуги зв'язку, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, збільшення обсягів послуг та підвищення їх якості, розвитку та модернізації телекомунікаційних мереж з урахуванням інтересів національної безпеки;

• забезпечення ефективного користування радіочастотним ресурсом і функціонування ринку телекомунікаційних послуг та послуг поштового зв'язку на основі збалансування інтересів суспільства, операторів та споживачів цих послуг;

• сприяння розвиткові конкуренції та підприємництва, забезпечення рівних умов діяльності суб'єктів усіх форм власності, вдосконалення механізму регулювання ринкових відносин у галузі зв'язку.

ст. 18-20 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» органи в межах своєї території розробляють проект програми соціально-економічного розвитку відповідної території, зокрема питань, що стосуються питань транспорту та зв'язку та забезпечують їх виконання.

Для здійснення цих повноважень в складі місцевих адміністрацій створюються відповідні структурні підрозділи.

Метод державного управління.

Для здійснення владного впливу застосовуються такі основні методи державного управління:

• встановлення стандартів, норм, нормативів та інших вимог;

• цінове, тарифне регулювання, ліцензування або надання спеціальних дозволів;

• здійснення контролю та нагляду.

24