Тема. Інвестиційна діяльність в Україні

Перед урядами багатьох країн постало питання пошуку нових форм і методів щодо здійснення нових міжнародних економічних відносин. Це змусило уряди країн переглянути питання щодо національної конкурентоспроможності в глобальному масштабі. У промислово розвинених країнах які складають ядро глобальної економіки в усіх галузях виробництва панує п’ятий технологічний уклад і відбувається освоєння шостого.

Перший уклад, ядром якого було ткацьке виробництво з’явився у 1780 р.

Другий уклад – 1830 р. Він спирався на паровий двигун, а також з'явився залізничний транспорт та механізація усіх видів виробництва. Енергетичний укладом виробництва стало вугілля та деревина.

Третій уклад – 1880 р. Базувався на використанні у промисловості електроенергії, розвитку хімічної промисловості, металургії, енергетичне забезпечення було представлено вугіллям та нафтою. Відбулася масштабна індустріалізація.

Четвертий уклад (1930 р.) пов'язаний з двигуном внутрішнього згорання, продуктами нафтохімії, радіоелектроніки, засобах автоматизації, атомному реакторі, розвитку військово-промислового сектору, видобуток нафти, газу та вугілля.

П’ятий уклад (1980 р.) – досягнення мікроелектроніки, інформаційно-комунікаційних технологіях, біотехнології, генної інженерії.

Шостий уклад забезпечує шляхом системи калс-технологій. Виробництво і продукти стають системами.

Національно-інноваційна система – це сукупність взаємозалежних організацій, зайнятих виробництвом і комерційною реалізацією наукових знань і технологій у межах національної технологічної системи. На функціонування цієї системи впливають комплекси інститутів правового, фінансового і соціального характеру. Забезпечення взаємодії наукових і підприємницьких структур. Україна повинна через посилення вертикальних і горизонтальних інтеграційних зв’язків має сформувати власну техно-інноваційну інфраструктуру у межах національного інноваційного простору країни. Однією з форм організації інноваційного процесу сьогодні є створення центрів трансферу технологій (інноваційних центрів), функція яких полягає у формуванні інфраструктури, яка допоможе в процесі комерціалізації результатів науково-дослідницьких робіт. В Україні постає необхідність відкриття центрів трансферу технологій, формуванні регіональних філіалів та налагодженні локальних зв’язків.

В усіх розвинених країнах технопарки є основою елементів інноваційної інфраструктури. Наразі у світі нараховується 600 технопарків різних видів. Більшість з них зосереджена в США, в Європі, в Японії та в Китаї. Державна влада в цих країнах застосовує особливу політику щодо надання особливих пільг та акредитацій на пільгових умовах. Це державне замовленні на інноваційну продукцію, цільове фінансування окремих інноваційних розробок. Зарубіжний досвід показує 300 видів державного регулювання і особисто державної підтримки різноманітної форми, щоб складалися необхідні умови для конкурентноздатності в умовах глобалізації. В Україні з 1999 р. створено 16 технопарків. До 2009 р. вони реалізували та виробили інноваційної продукції на 13 мільярдів гривень. З 2000 по 2004 р. були зняті технопарки, з 2005 р. вони знову почали працювати. Європа відстає від технологій США та Японії і вони і щорічно витрачають 15 мільярдів євро для скорочення відстані. Ці кошти йдуть на нові розробки, а також для того, щоб привчити до інноваційного стилю мислення населення. Кількість працівників в інноваційній сфері в США та Європі збільшилася в 2 рази, в Південно-Східній Азії – в 4 рази. В Україні чисельність працівників скоротилася майже в три рази, в Росії у два з половиною рази. На сьогодні в світі існують понад 3000 технопарків, які самостійно діють. Існують два види моделей технопарків: європейська – ґрунтується на державних інвестиціях та дотаціях і створенні робочих місць. Європейська модель нараховує близько 1500 різних інноваційних центрів, понад 260 різноманітних технопарків.

Модель технопарків США в меншій мірі ґрунтується на державному фінансуванні і в більшій мірі використовує інвестиції різних зацікавлених фірм. В США технопарки орієнтовані не стільки на створенні робочих місць, а на розробці та виведенні на ринок нових продуктів та технологій. В США функціонує 140 наукових і науково-технологічних парків. 25 найбільших університетів США мають наукові парки. Концепцію створення парків вперше було реалізовано в Каліфорнії в 1950-х рр.. В країні налічується 84 науково-технологічних установ, найбільша – сили кована долина, де налічується 20% світового виробництва комп’ютерів та обчислювальної техніки і планується в найближчому майбутньому створити 1000 вільних економічних зон, обсяг інвестицій цих зон досягнення 30 мільярдів доларів.

В Росії діють 70 науково-технологічних парків і сформована асоціація технопарків.

В Японії створені 18 технополісів на базі провідних (Цукуба – 150 000 чоловік).

В Китаї створюються зони прискореного технічного розвитку. Ставлять завдання заснувати підприємства з якісно новим рівнем технологій для випуску експортно-орієнтованої продукції.

Технопарк – це середовище, в якій зосереджена критична маса утворення культури, науки і техніки, бізнесу і капіталу, породжує ланцюгову реакцію наукової і ділової активності міжнародного масштабу. Вперше використано в 1951 р. для позначення технологічного об’єкту в США (Каліфорнія).

Регіон науки – це великий науково-технологічний комплекс з розвиненою інфраструктурою в сфері обслуговування, що охоплює значну територію, межі якої приблизно збігаються з адміністративними межами, такими як район, або округ.

Технополіс – це науково-виробничий комплекс з розвиненою сферою обслуговування але охоплює територію окремого міста. В ньому можуть існувати технопарки. Технополіси – це найпрогресивніша форма регіональної організації інноваційно-підприємницької діяльності для ефективного розвитку прогресивних технологій та інновацій. В загальному вигляді технополіс являє собою територіальне утворення .міського, або селищного виду, орієнтованих на реалізацію активної взаємодії науки і промисловості, комерційного освоєння наукових досліджень і підтримки малих науково-дослідних центрів

Більшість технопарків США мають технологічні бізнес-інкубатори, які не тільки створюють нові підприємства, але й є фактично ініціатором розвитку регіонів. Це дуже вдала форма підтримки малого і середнього підприємництва. За останні 10 років в США відбулося значне зростання з декількох десятків до шестисот інкубаторів. Всього в світі налічується близько 2000 бізнес-інкубаторів. Технопарки можуть діяти не тільки тимчасово, але й постійно. При цьому технологічні бізнес-інкубатори є складовою технопарку.

Бізнес-інкубатор – це інноваційні центри, ін новатори технологій. Можуть виступати в двох ролях: як самостійна організація, що підтримує підприємництво, а також може виступати в ролі складника технопарку, який виконує ті ж функції, але вже в оточенні інших технопаркових структур. Бізнес-інкубатор може бути однією будівлею, також і кількома будівлями.

Більшість країн активно використовують кластер ний підхід для визначення стратегії інноваційного розвитку.

Промислові кластори – це виробничі мережі взаємозалежних фірм, об’єднаних у виробничий ланцюжок, в рамках якого створюється додана вартість. Їх почали використовувати у 1990-х р. у Великобританії, Німеччині, Данії, Нідерландах і Фінляндії. У Німеччині з 1995 р. діє спеціальна програма створення біотехнологічних кластерів. У Великобританії такі центри є біля Оксфорду та Единбургу.

Методи державної підтримки, як і методи державного регулювання підрозділяються на прямі і непрямі.

Прямі – містять програму фінансового стимулювання, але при цьому використовуються і ризикові форми (пряме інвестування акціонерного капіталу, а також державних кредитів).

Непрямі – містять різні форми податкових пільг і преференцій, а також захист вітчизняного виробника від митного обмеження.

Пряме фінансування в основному впливає на прискорення прогресу в сфері наукових досліджень, а також освоєнні новітніх галузей промисловості, а непряме фінансування – на створенні пільгових умов щодо підвищення технічного рівня виробничої бази діючих підприємств, стимулюванні впровадження прогресивних технологій і наукоємної продукції.

Оптимальне поєднання обох форм стимулювання забезпечує високий рівень інноваційності технологічних процесів і підвищує конкурентоспроможність.

Практика непрямого регулювання в кожній країні відрізняється тим, що в різних країнах акцент робиться на інноваційно-технологічних пільгах (Великобританія, ФРН), більше об’єднується податкові, митні і амортизаційні пільги (США, Японія, Франція).

Сьома рамкова програма ЄС. Програма є основним інструментом фінансування наукових досліджень та наукових розробок на період з 2007 по 2013 р. Він є можливим засобом реалізації Лісабонського договору про розвиток конкурентоспроможності. Також програма спрямована на побудову єдиної європейської зони знань на базі досягнень попередніх рамкових програм. Спрямована на зміцненні соціально-економічних чинниках розвитку Європи. Структура програми базується на 4 фазах: …, ідеї, люди, ресурси. Бюджет затверджений у розмірі 50 мільярдів євро.

В Японії звільняються 20% приросту кошті, що спрямовуються на наукові дослідження. Крім того, держава надає податкові кредити.

Китай розвивається за багатьма напрямами: велика кількість дешевої робочої сили, величезний внутрішній ринок, вигідний імпорт технологій масового виробництва, фінансовий капітал.

Індія має найдинамічніший ринок, який розвивається на ринку інноваційних технологій. Існує 13 технопарків.