
- •Правові основи управління у сфері економіки
- •Тема. Інвестиційна діяльність в Україні
- •Міжнародні організації технопарків.
- •Державне управління у сфері підприємництва.
- •Тема: Державне управління у житловій сфері.
- •Тема. Промислова політика
- •Тема. Паливно-енергетична сфера.
- •Тема. Світова організація торгівлі.
- •Тема. Глобалізаційні процеси.
Охотнікова Олена Миколаївна доцент кафедри конституційного та адміністративного права
Правові основи управління у сфері економіки
06.09.2011
Правові засади здійснення державного управління економічними процесами.
Державне регулювання економікою. Поняття, та напрями впливу.
В системі ООН в 2007 р. був створений комітет експертів з питань державного управління, до складу якого увійшов і представник України. Державне управління – це складова політичного управління.
Мета: створення такої господарської системи, яка б орієнтувалася б на вибір найефективніших варіантів використання наявних факторів виробництва та забезпечення сприятливих соціально-економічних умов життєдіяльності. Показники економічного розвитку країни – дохід на душу населення, тривалість життя, зайнятість населення, стан навколишнього середовища. Вплив держави на відтворювані процеси в економіці відповідними засобами з метою зорієнтувати суб'єктів господарювання і громадян на досягненні цілей і пріоритетів державної політики суспільного розвитку. Державне регулювання охоплює всі напрями суспільного виробництва, при цьому першочергово виділяється питання власності, підприємництва, інвестицій, соціального розвитку та ринку праці, фінансового ринку, грошового обігу, ЗЕД, оптимізація податкового законодавства. Необхідність державного регулювання економіки випливає з основних функцій держави і полягає:
в забезпеченні юридичного механізму реалізації різних форм власності;
в спрямованому впливі на ринкові параметри, що забезпечують організацію функціонування економічної системи.
Існують основні два підходи до участі держави в регулюванні усіх цих процесів: а) класична теорія; б) кейнсіанська теорія. Класична теорія – це коли ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту і пропозиції, унеможливлює тривалі порушення в економіці. Кейнсіанська теорія – об’єктивна необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки, а також визначає методи державного втручання, які допомагають досягти узгодження між цими категоріями з метою постійного економічного розвитку. Неокласична теорія – саморегулювання економіки та обмеження державного втручання, допускаючи при цьому безробіття і певну інфляцію (обмежену).
Державне регулювання необхідне при:
Природній монополії – коли відбувається обмеженість ресурсів у галузі, штучно створюють підприємства, які і функціонують у цих галузях;
Ринкова монополія – коли існує неконкурентне ринкове витіснення, при цьому відбувається дискримінація цін;
Побічна дія – коли з’являються недоліки у ціновій системі. Негатив: особиста вигода перевищує соціальну. Позитив: соціальна вигода перевищує особисту.
Державне регулювання також є політикою, яка визначає правові обмеження для підприємств усіх сфер економіки, спеціальні заходи, які впливають на поточні ринкові події.
Державні заходи, які стосуються цінових обмежень:
обмеження прибутку і витрат;
встановлення стандартів якості та кондиції;
розширення публічних і тарифних зобов’язань (відповідальність за КпАП, КК);
визначення виробничих обов’язків;
обов’язки транспортування;
постачання транспортних підприємств.
Параметри впливу держави на ринкові процеси:
регулювання процесу входження на ринок;
регулювання ринку ціноутворення;
регулювання ринкових обсягів виробництва.
Загальні положення державної регуляторної політики.
Регуляторна політика – це якісно новий вид управління. Нові відносини, які складаються у сфері управління економікою та нормотворчою діяльністю суб'єктів адміністративного або господарського права.
Державна регуляторна політика – це курс органів державної влади і органів місцевого самоврядування на впровадження оптимального державного управління в економіці та соціальних структурах, де відбувається зменшення втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування у діяльність суб'єктів господарювання, а також усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку господарської діяльності.
Державна регуляторна політика спрямована на вдосконалення державного управління економікою. При цьому державна політика повинна забезпечити ефективний вплив держави на економічні та соціальні процеси, а також оптимізувати адміністративно-правове регулювання економічних відносин.
Управління управлінням.
Принципи державно-регуляторної політики:
гуманізм (захист прав людини);
демократизм (залучення широких верств населення);
законність (прийняття компетентними органами);
науковість.
Регуляторний акт – це будь-який офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим органом у визначеній формі та за встановленою процедурою і який регулює суспільно-економічні відносини шляхом встановлення правил поведінки об’єктів цих відносин.
Принципи регуляторного акту:
необхідність;
ефективність;
справедливість;
послідовність;
прозорість;
простота.
Функції державного регулювання економіки.
Забезпечення правової бази та громадського порядку.
Захист конкуренції.
Інші. Перерозподіл доходу і багатства. Коригування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту. Стабілізація економіки (контроль за рівнем зайнятості та інфляції). Стимулювання економічного розвитку.
Постіндустріальні країни: Японія, США. Подивитися ще.
Методи державного регулювання економіки – способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національно-економічної політики.
За засобами впливу на суб'єкти впливу виділяють методи прямого і непрямого впливу.
Метод прямого впливу. Визначення стратегічних цілей розвитку економіки, при цьому відображення їх в планах і програмах. Державні замовлення і контракти на поставки певних видів продукції, на виконання робіт та надання послуг. Державна підтримка програм замовлень і контрактів. Нормативні вимоги до якості і сертифікації технології та продукції. Правові і адміністративні обмеження та заборони щодо виробництва певних видів продукції. Ліцензування операцій з експорту та імпорту товарів. Прямі методи не передбачають створення додаткового матеріального стимулу, не загрожують фінансовими збитками і спирають на силу державної влади (призводять до корупції).
Методи непрямого регулювання (ґрунтуються на товарно-торгових важелях і впливають на економічні інтереси суб'єктів господарської діяльності). Оподаткування, податкові пільги. Регулювання цін. Плата за ресурси, відсоткові ставки за кредит, кредитні пільги, митне регулювання експорту та імпорту та валютні курси.
Класифікація методів державного управління, які дослідив Опришко Віталій Федорович.
Організаційні.
Адміністративні.
Економічні.
Адміністративні і економічні методи в процесі державного управління взаємопов’язані і часто співпадають. Адміністративні методи можуть бути реалізовані за умов набуття ними юридичної форми (закріплені відповідною нормою права). Цим нормам права притаманний прямий вплив на об’єкт за допомогою встановлення його прав та обов’язків (цього об’єкту), односторонній вибір органом управління способу вирішення задач, безумовну обов’язковість розпоряджень та вказівок, за невиконання яких настає відповідальність.
Економічні методи управління. Ознаки: використання стимулюючих засобів, зацікавленість, відповідальність, можливість вибору дій.
ЗУ «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності» 11.09.2003
ЗУ «Про основи національної безпеки України»
Указ Президента 09.12.2010 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади
Зміст державного регулювання визначається цілями, засобами та інструментами, якими розпоряджається держава, здійснюючи економічну політику. Передбачає інформування суб'єктів ринку про стан економіки країни. 5% валового доходу в Україні (до помаранчевої революції – більше 50%). Обґрунтування важливих положень економіки України. Заходи щодо розвитку державного сектору економіки.
Сутність, принципи та складові економічної політики.
Економічна політика включає в себе два компоненти – позитивний та нормативний. Позитивний ставимо питання: що відбувається. Нормативний: як має бути. Поєднання двох компонентів є ідеальним. Нормативний компонент превалює.
Державне регулювання є складовою економічної політики. Обумовлюється питомою вагою позитивного і нормативного компонентів.
Економічна політика – це концентрована науково-обґрунтована діяльність держави щодо цілеспрямованого управління функціональним розвитком економіки на макро і мікро рівні з метою забезпечення загального розвитку в країні.
Економічну політику формують певні політичні суб'єкти:
носії економічної політики – відносяться суб'єкти, які законодавчо закріплені (уряд, ВРУ і т.д.);
носії впливу на економічну політику – ці суб'єкти не беруть участі в розробленні економічної політики .але можуть суттєво впливати на цей процес (політичні рухи, партії, громадські об'єднання).
Організаційний напрям економічної політики – виступає в якості юридичних законів та економічних програм.
Цілі економічної політики: глобальні, основні та поточні.
Глобальні. Віддзеркалюють найважливіші інтереси суспільства та розраховані на більш довгу перспективу реалізації (питання соціальної справедливості).
Основні. Розв’язують цілий комплекс проблем і допомагають вирішити глобальні цілі. Розраховані на вирішення проблем за 5-10 років.
Поточні. Мають напрям удосконалення одного аспекту економічного процесу і потребують економічного втручання (підвищення пенсій, заробітної плати).
Вплив на ціни. Інструменти економічної політики: сукупні, окремі, прямої та опосередкованої дії.
Сукупні. Система показників, які застосовуються до основних цілей (бюджетна, кредитна політика).
Окремі. Якийсь один податок, або процентна ставка.
Пряма дія. Ті, які мають приписний характер (обов’язкові для виконання).
Непрямої дії. Дають можливість обирати варіанти для досягнення цілей.
Основні умови реалізації економічної політики:
рівень пізнання суспільством економічних законів;
завдання і цілі, які ставить держава;
конкретні форми реалізації універсальних принципів функціонування економіки (ринкове саморегулювання або державне регулювання);
етап, на якому перебуває країна;
специфічні передумови для кожної країни і форми господарювання;
Загальні принципи економічної політики:
науковість;
комплексність;
реалізм у встановленні співвідношенні цілей і засобів реалізації;
конкретного історичного підходу до розроблення економічної політики;
альтернативності;
чітка постановка довгострокової мети та визначення основного напряму форм і методів її досягнення.
Економічна стратегія та економічна тактика є складовими.
Економічна стратегія – визначення довгострокових цілей розвитку.
Економічна тактика – розроблення і провадження ефективних господарських форм і методів реалізації економічної стратегії.
Концепція державної економічної політики складається з:
аналіз стану економіки;
аналіз цілей;
аналіз відповідностей інтересам системи;
аналіз застосування інструментів державного регулювання.
Концепція державної економічної політики не може мати безконфліктного характеру, оскільки дії держави обов’язково зачіпають інших.
Етапи формування і реалізації державної економічної політики:
визначення суспільних проблем і цілей політики (етап ініціювання політики);
розроблення державної економічної політики (етап формування політики);
здійснення та моніторинг державної економічної політики;
оцінювання і регулювання державної економічної політики.
Моделі державної економічної політики.
Згори вниз (рішення приймається на вищих рівнях управління).
Знизу вгору (формування політики відбувається на нижчих ланках).
Змішана (поєднує елементи першої та другої).
Види державної економічної політики:
розподільна;
перерозподільна;
регулювальна;
адміністративно-правова;
стратегічна;
антикризова.
Розподільна. Пов’язана з діями органів влади щодо розподілу відповідних матеріальних благ серед різних груп населення (наука, освіта).
Перерозподільна. Певні ресурси передаються від однієї групи населення до іншої через податки, тарифи.
Регулювальна політика. Включає дії органів державної політики з регулювання різних видів діяльності.
Адміністративно-правова. Пов’язана з нормативною діяльністю і функціонуванням держави.
Стратегічна. Охоплює взаємини із зарубіжними державами.
Антикризова.
Підходи до вивчення державної економічної політики.
Інституціоналізм. Розглядає державну економічну політику як інститут.
Концепція політичного процесу.
Теорія груп. Групова боротьба, при цьому визначається економічна політика.
Теорія раціоналізму. Базування на розробленні новітніх технологій управління.
Теорія гри. Вибір у конкурентній боротьбі двох най конкурентніших сторін.
Теорія суспільного вибору – як результат діяльності окремих видів індивідів, які виходять із своїх власних інтересів і приймають відповідні рішення.
Теорія відкритих систем. Державно-економічна політика, як наслідок відповіді політичної системи на потреби відповідних структур.
Семінарське заняття присвячене державній економічній політиці.
Проаналізувати нормативно-правову базу та органи державного управління та вибрати ті, що здійснюють економічну політику і виписати відповідно до НПА їх завдання.
Таблиця: 1. Орган державної влади. 2. Завдання. 3. ЗУ «…» від __.__.____ р. ст.__.
Не компетенція, не повноваження!
Не бюджетна і не кредитна політика!
10 органів.
Титульний лист.
Завдання – це складова правового статусу. Завдання, права та обов’язки, відповідальність, компетенція, повноваження.
13.09.2011