43. Поняття та структура політичної культури. Типи політичної культури.

Термін «політична культура» ввів у науковий обігнімецький філософ просвітитель І. Гердер. У політичну ж науку він був введений американськимполітологом Г. Алмондом. Класичне визначення, сформульоване Г.Алмондом і Г. Пауеллом, звучить наступним чином:«Політична культура є сукупність індивідуальних позицій і орієнтації учасників даної політичної системи.Це суб'єктивна сфера, що утворює основу політичних дій і надає їм значення ». Зазначені індивідуальні орієнтації, на думку американських учених, включають в себе кілька елементів:

а) пізнавальну орієнтацію -істинне або хибне знання про політичні об'єктах та ідеях;

 б) афективну орієнтацію почуття зв'язку,заангажованості, протидії і т. д. щодо політичнихоб'єктів;

 в) оціночну орієнтацію - судження і думки про політичні об'єктах, які зазвичай передбачають використання у ставленні до політичних об'єктів іподій оціночних критеріїв.

Структура. Основними елементами структури політичної культури є політична свідомість і політична поведінка(діяльність) у найбільш поширених, типових іі виявах. Головним елементом політичної культури є політична свідомість. ЇЇ складають політичні інтереси, знання, ідеї, погляди, уявлення, переконання, цінності, оцінки, орієнтації, почуття,настрої, традиції. Системоутворюючими в політичній культурі,тобто такими, що визначають її як органічну цілісність,систему,є політичні знання,політична ідеологія і переконання.

Політична культура є складовою духовної культури особи і суспільства загалом. Вона тісно поєднана з іншими видами духовної культури — моральною, правовою, управлінською тощо. У контексті загальної культури суспільства політична культура постає як культура політичного мислення і політичної поведінки. Вона значною мірою обумовлює ступінь цивілізованості політичного життя суспільства.

Типи політичної культури

Класифікація політичної культури за типами дуже різноманітна. Охарактеризуємо типологію американських політологів Г. Алмонда і С. Верби.

Патріархальний тип. Він притаманний суспільству з несформованою політичною системою, де відсутні спеціалізовані політичні ролі та інтерес громадян до політики, а їх політичні орієнтації невіддільні від релігійних і соціальних (існує переважно у відсталих племен).

Підданський тип. Йому властиве здебільшого пасивне ставлення до політичної системи: особа в дусі підданської культури шанує авторитет уряду, пасивна в політичному житті (найпоширеніший цей тип у феодальному суспільстві). 

Активістський тип. Він вирізняється чіткою орієнтацією індивідів на активну роль у політичній системі, незалежно від позитивного чи негативного ставлення до її елементів або системи загалом.

43. Політична соціалізація: сутність, етапи, моделі.

На різних ступенях свого розвитку політична культура суспільства виконує 3 найважливіших своїх функцій – політичну соціалізацію, входження людини до політики, її підготовка та включення у відносини влади. В свою чергу, політична соціалізація забезпечує відтворення існуючої пол. культури, спадкоємність пол. розвитку суспільства. Вона сприяє встановленню суспільного порозуміння, впорядковує відносини між громадянином та державою. Як висновок – гарантується відносна стабільність політичного режиму.

Політ.соціалізація - процес засвоєння індивідом певної системи політ.цінностей, норм та знань, тобто політичної культури.

Процес політ.соціалізації триває протягом усього життя людини і здійснюється у декілька етапів:

1 етап - політизація (перші уявлення про політику)

2 етап - персоналізація (сприйняття влади персонііфікується, типовими зразками влади є Президент, Премєр)

3 етап - ідеалізація (політичним фігурам приписуються певні якості, формується емоційне ставлення до політ.сис-ми)

4 етап – інституціональний (перехід від персоніфікованого сприйняття політики до абстрактного)

У самому процесі беруть участь такі суб”єкти як соціалізант (на кого спрямований процес соціалізації), агентури соціалізації (інститути, що їх здійснюють: ЗМІ, оточення, родина) та агенти соціалізації (безпосередні провідники: батьки, журналісти, викладачі)

Основні моделі соціалізації за Мерелманом

1.Системна - формування позитивного ставлення до влади,правового порядку. Агентури: родина, школа, оточення. Розповюджена у країнах з англо-амер.політичною культурою.

2.Гегемоністська - формує молодь, що вороже налаштована щодо будь-якої політ.системи,окрім своєї. Агентура: ЗМІ. Модель притаманна країнам не західної цивілізації.

3.Плюралістична - формування у громадян уявлень про політ.інтереси, та високого рівня громадської активності. Агентури: школа, родина, ЗМІ, партії. Модель притаманна країнам з континентально-Європейською культурою.

4.Конфліктна - формування лояльності до певної групи і готовність підтримати її у боротьбі проти інших. Агентури: органи пропаганди, агітації. Модель притаманна країнам з авторитарними політ.сис-ми.

Також існують і дві сучасні версії процесу політичної соціалізації:

1) модель "підкорення"(Д. Істон, Дж. Денніс, Г. Алмонд, К. Дойч,);

2) модель "інтересу".