43. Пропорційна виборча система сутність, переваги та недоліки.

Явна несправедливість по відношенню політичних партій, що беруть участь у виборах, яку часто несе в собі мажоритарна система, породила систему пропорційного представництва (ПП) партій і рухів, скорочено іменовану пропорційною системою. Її основна ідея полягає в тому, щоб кожна партія отримувала у парламенті чи іншому представницькому органі число мандатів, пропорційне числу голосів, поданих за її кандидатів на виборах. Явна несправедливість по відношенню до беруть участь у виборах політичних партій, яку часто несе в собі мажоритарна система, породила систему пропорційного представництва (ПП) партій і рухів, скорочено іменовану пропорційною системою. Її основна ідея полягає в тому, щоб кожна партія отримувала у парламенті чи іншому представницькому органі число мандатів, пропорційне числу голосів, поданих за її кандидатів на виборах.

Проте пропорційна система має не тільки плюси, а й мінуси. До числа останніх належить, по-перше, та обставина, що голосування за пропорційною системою проводиться у багатомандатних виборчих округах, в яких змагаються списки кандидатів, висунуті політичними партіями і рухами, отже, виборець повинен вибирати не між персонами, як при мажоритарній системі (хоча і при ній практично для виборця часто більше значима партія, ніж особистість кандидата, висунутого нею), а між партіями (рухами) і голосувати за список кандидатів, з якого йому відомі у кращому разі кілька лідерів. Правда, при цьому керівництво партії (руху) може таким чином поряд з гучними ораторами провести до парламенту не відомих широкій публіці людей, які, будучи професіоналами у різних сферах, у змозі компетентно брати участь у розробці законів і контролі за діяльністю виконавчої влади. Втім, слід зазначити, що може скластися і така ситуація, коли ці невідомі люди опиняться особистостями даремними або навіть одіозними.

По-друге, необмежене використання пропорційної системи може призвести до появи в палаті безлічі дрібних фракцій, об'єднаних навколо маловпливових, але амбітних лідерів, які, не будучи здатні до конструктивної співпраці, шляхом обструкції перешкоджають прийняттю необхідних для країни або відповідного регіонального співтовариства рішень.

Щоб уникнути небажаної політичної дробности парламентських палат, яка породжується пропорційною системою виборів, у ряді країн запроваджено так званий загороджувальний пункт, тобто встановлений мінімальний відсоток голосів (електоральний поріг), який повинен зібрати партійний список кандидатів для участі у пропорційному розподілі мандатів.

Розподіл мандатів при пропорційній системі відбувається різними методами. Один з них полягає у визначенні виборчої квоти (раніше вона іменувалася виборчим метром), тобто того числа голосів, яка необхідна для обрання одного депутата. Потім на квоту ділиться число голосів, зібраних кожною з допущених до розподілу мандатів партій, і частка від цього розподілу дає число мандатів, належних кожній партії.

43. Поняття, структура та функції політичної ідеології.

Політична ідеологія, будучи вираженням національних, класових, партійних, релігійних інтересів, визначає спрямованість політичних поглядів, пропонує набір певних цілісних орієнтирів.

Термін «ідеологія» був введений французьким філософом і економістом Антуаном Дестют де Траси для позначення вчення про ідеї. З часу появи терміну в науці склалася безліч поглядів на явище ідеології.

Американський політолог Ф. Гросс характеризує політичну ідеологію як самостійний вид ідеології, що має свою структуру, мету і специфічну спрямованість. Він виділяє в політичній ідеології:

• основні цінності («Загальна декларація прав людини», 10 християнських заповідей);

• допоміжні або інструментальні цінності, корисні при певних обставинах, але не обов'язкові для всіх (надійність, коректність, чесна гра, пунктуальність і т. п.);

• абсолютні цінності (свобода, рівність, справедливість, толерантність та ін.)

Політичну ідеологію можна визначити як сукупність переважно систематизованих ідей, поглядів, уявлень тієї або іншої соціальної групи (спільності), що містить теоретичне (концептуальне) осмислення політичного життя і захищає її інтереси і цілі за допомогою політичної влади або впливу на неї. Політична ідеологія є переважно духовним знаряддям еліти. Однак її реальна роль у суспільстві залежить від того, який вплив вона надає на стан суспільної свідомості.

Основними функціями політичної ідеології є:

• гносеологічна - створення моделі світу й визначення місця людини в ньому;

• аксіологічна - оцінка минулого і сьогодення на основі різних норм і цінностей;

• програмно-цільова - формулювання мети діяльності групи, розробка програми її досягнення;

• футурологічна - моделювання розвитку своєї групи і суспільства в цілому;

• інтегруюча - формування певного підходу до тих чи інших явищ соціокультурної практики суспільства;

• захисна - конкурентна взаємодія з іншими ідеологіями;

• соціально-організаційна - визначення принципів організації та управління життям спільності.