9. Неопатримоніалізм як тип політичного режиму.

Концепція неопатримоніалізму з’явилась на межі 60-70 років минулого століття і була покликана пояснити специфіку політичних систем країн Азії, Африки і Латинської Америки. Термін «неопатримоналізм» запропонував ізраільський політолог.Ейзенштадт. Під неопатримоніалізмом він розумів особливу форму політ с-ми у країнах що розвиваються, специфіка якої полягає у поєднанні форми сучасної держави з традиційними формами управління.

Термін патримоніалізм походить від латинського «патримоніум», що у римському праві наз. родове,спадкове майно.

Виокремлюють 2 найголовніші риси неопатримоніалізму:

• персоналізаці влади

• патронажно-клієнтельні відносини.

Від..традиційного..патримоніалізму,неопатримоніалізм..успадкував..основні..ознаки:

1)неформальність відносин

2)взаємовигода.(лояльність та залежність клієнтів в обмін на хороше ставлення з боку патрона)

3)нерівноправна залежність..між..патроном..та.клієнтом

Право влади у неопатрим суспільствах скорішеналежить не офіційній установі, а конкретній особі. Голова держави є центром політичної системи і фактично уособлює її. Він здійснює свою владу за допомогою особистого патронажу.

Неопатрим. правління передбачає створення своєрідної патронажно-клієнтської піраміди, яка охоплює всю країну. На вершині цієї піраміди перебуває голова держави, який управляє за допомогою своїх «баронів», рекрутованих з кола його найближчих родичів, друзів або союзників. Вони з дозволу президента використовують очолювані ними державні установи у власних інтересах. В свою чергу від них вимагається абсолютна підкореність главі держави.

Прикладами неопатр диктатур є режим Мобуту в Заїрі, режим Сухато на Філіппінах, режим Саддама Хусейна в Іраці.

Політична боротьба в неопатр режимах є боротьбою за контроль над державою, яка ведеться за принципом – переможець отримує все. Ця боротьба відбувається за матеріальні блага, які надає контроль над державою, тобто боротьба точиться між тими, хто входить до патронажної мережі національного лідера і має доступ до національних ресурсів.

9. Характерні риси політичного режиму сучасної України.

Сьогоднішній стан України з точки зору політичного режиму - це звичайна в рамках авторитаризму плюралізація (на противагу звичному для нас монізмові) суспільного життя, яка може бути, а може й не бути початком становлення демократії.

В сучасній Україні існує специфічний "змішаний" політичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основних "чистих" різновидів політичних режимів:демократичного, авторитарного,тоталітарного, охлократичного.

Серед ознак демократичного політичного режиму, притаманних Україні, слід відзначити:

1) виборність найважливіших органів політичної влади (як державних, так і громадських);

2) юридичну рівність громадян;

3) гарантії прав меншості та запобігання свавілля більшості.

В той же час є певні обмеження у сфері двох інших основних принципів демократичного режиму - вирішення найголовніших політичних проблем відповідно доволі більшості громадян та забезпечення широкого кола особистих, громадянських та політичних прав та свобод. Відсутнім є належний постійний контроль народу за органами політичної влади, за бюрократичним апаратом держави; суттєву роль відіграє маніпулювання інформацією. Для значної частини населення багато декларованих прав та свобод не підкріплені економічно та організаційно. Деякі з демократичних прав грубо порушуються існуючими підзаконними актами та бюрократичними процедурами (наприклад, право на вільний вибір місця проживання - антидемократичним інститутом прописки). Корупція та безвідповідальність зводять нанівець найкращі побажання законодавців та політиків-романтиків.

Існуючі обмеження демократичних принципів дають підстави для висновку про наявність у сучасній Україні певних елементів авторитарного політичного режиму. До таких елементів також належать:

1) широкі законодавчі повноваження виконавчих органів держави (уряду та президента);

2) звуженість принципу гласності у діяльності органів політичної влади та реальної відповідальності їх керівників та інших представників за зміст та наслідки своєї діяльності. Зокрема схованою від громадськості є інформація про фактичні основні джерла та реальний розмір доходів вищих посадових осіб у державі.

Найважливішою ознакою автократичного політичного режиму, яка притаманна сучасній Україні, є обмеженість кола осіб, що здійснюють реальну політичну владу, та відокремленість абсолютної більшості народу від процесу її здійснення.

До числа залишків тоталітаризму слід віднести такі специфічні риси політичної свідомості значної частини адміністративних кадрів, політиків та простих громадян, як впевненість у власній непогрішимості, нетерпимість до політичного інакомислення, анти-інтелектуалізм у сфері гуманітраних знань, догматизм, примітивізація полі-гичної культури. В основі своїй знищений на центральному інституційно-нормативному рівні тоталітаризм і далі розквітає в багатьох сферах на локальному і навіть регіональному та секторному рівнях політичної системи.

Анархічний політичний режим часто буває представлений такими своїми компонентами, як:

1) відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, свавілля сильнішого або більш спритного, відсутність гарантій безпеки населення та представників органів політичної влади;

2) конфронтація владних структур, відсутність ефективних форм координації їхніх дій;

3) ерозія загальної ідеї єдиної політичної системи (що виявляється в діяльності впливових сепаратистських сил та сил, що претендують на виключне право репрезентувати "справжні інтереси народу" та вимагати заборони діяльності своїх опонентів);

4) втрата (у деяких випадках) вищими органами політичної влади монополії на організоване застосування насиля.

Хоча я зобразила становище в нашій країні дуже песимістичним, все ж існують і позитивні моменти, як то прийняття демократичних законів і їх впровадження у життя. Прийнята Конституція України - перше підтвердження цьому. Залишається сподіватись, що ті демократичні засади, які в неї закладені будуть виконуватись у майбутньому.

Також існують і люди в правлінні, і в населенні, які щиро вірять в демократичне майбутнє України і намагаються запровадити такі принципи в життя. Будемо сподіватись, що цих людей стане більше і вони візьмуть справу демократичного розвитку країни в свої руки. А якщо цього не відбудеться, то через покоління, можливо не одне, все ж таки зміняться старі правила і догми, і тоді запанує на нашій багатостраждальній землі влада народу.