9. Поняття політичного режиму та його типи.

Політичний режим (у загальному плані) - це сукупність методів і засобів здійснення політичної (державної) влади.

Політичний режим включає в себе:

• політичні структури влади, їх реальний статус і роль у суспільстві;

• методи здійснення державної влади: яким методам управління і панування віддається перевага - прямим чи непрямим, насильницьким чи методом переконання;

• реальний рівень свобод людини, обсяг її прав;

• методи вироблення політичних рішень;

• способи урегулювання конфліктів;

• плюралізм, у тому числі наявність або відсутність легальної (нелегальної) опозиції;

• конфігурацію партійної системи: однопартійні чи багатопартійні системи;

• ідеологію і те місце, яке відводиться їй у мобілізації суспільства;

• форми ставлення населення до політичної участі (політична пасивність, мобілізована або автономна участь);

• тип легітимності: харизматична, традиційна, раціонально-легальна, ідеологічна т.д;

• структурованість правлячої еліти: ступінь її згуртованості, відкритість і закритість, канали рекрутування.

Основні дефініції політ. режиму:

1. Ж.-Л. Керммон: політ. режим – сук-сть елементів ідеологічного, інституціонального та соціального порядку, які сприяють формуванню політ. влади даної країни на певний період.

2. Г. О’Донелл, Ф. Шміттер: „політичний режим – це вся сукупність явних або наявних моделей, що визначають форми та канали доступу до найважливіших управлінських позицій, характеристики суб’єктів, що мають такий доступ або позбавлені його, а також доступні суб’єктам стратегії боротьби за нього.

У вітчизняній науці:

3. Політ. режим – це сукупність засобів і методів здійснення політ. влади на основі х-ру і способу взаємовідносин влади, суспільства і особи.

4. Політ. режим – це сук-ть формальних і неформальних принципів та механізмів, що регулюють здійснення влади в конкр. суп-ві, визначають взаємовідносини центр. Органів влади з іншими суб’єктами політ. життя та суспільством загалом.

5. Політ. режим – це упорядкована взаємодія структур політ. с-ми, а також сукупність методів здійснення влади і досягнення політ. цілей.

Складові політ. режиму (Ж.-Л. Керммон):

1) принцип легітимності;

2) структура інститутів;

3) система політ. партій та рухів;

4) умови для конкуренції

5) форма та роль держави.

Слід зазначити, що політ. режим складається спонтанно внаслідок спільних зусиль багатьох суб’єктів політ. процесу і не може бути встановлений конституціями або іншими законами. Найпоширенішою є тричленна класифікація режимів на:

- тоталітарні;

- авторитарні;

- демократичні.

9. Тоталітарний режим: сутність, ознаки, різновиди.

Тоталітарний режим („тоталіс” – „повний”, „всеохоплюючий”).

Тоталітаризм – це тип політ. режиму, за якого держава прагне контролювати всі сфери життя суспільства та окремої особи.

Розрізняють тоталітарний, авторитарний, ліберально-демократичний, охлократичний, анархічний. У 1951 р. Німецько-американський політичний мислитель Ханна Арендт в праці «Походження тоталітаризму» в якій містився філософський аналіз тоталітаризму як суспільно-історичного феномену.

Карл Фрідріх у доповіді «Унікальний характер тоталітарного суспільства» (1954) сформулював 5 ознак, згодом у спільній праці із Збігнева Бжезинського «Тоталітарна диктатура автократія» додали шосту ознаку:

• Офіційна ідеологія.

• Єдина масова партія.

• Повний контроль партії і бюрократії над збройними силами та громадськими організаціями.

• Повний контроль над засобами комунікації.

• Система тероризую чого поліцейського контролю з використанням фізичного і психологічного впливу.

• Централізоване управління всією економікою.

Під тоталітаризмом інколи розуміють напрямок мислення, коли виправдовується встановлення жорстких тоталітарних режимів. Термін запроваджено на початку 20-х років у Італії під час встановлення диктатури Муссоліні.

Тотал режими: фашизм, комунізм. Основна відмінність: фашизм припускає існування недержавного сектора економіки, тоді як комунізм приватну власність на засоби виробництва заперечує принципово.

Фашизм як терористична диктатура ультраправих сил, що має свої національні різновиди, у період між двома світовими війнами утвердився в таких країнах, як Італія, Німеччина, Болгарія, Румунія, Греція, Іспанія, Португалія, Японія, Еквадор, Гватемала. Політичний лад у цих країнах спирався на силу абсолютного підкорення особи державі, а також на войовничий комунізм, шовінізм, расизм, демагогічний псевдосоціалізм. Головним знаряддям внутрішньої і зовнішньої політики були терор, насильство. Саме через зовнішню агресивність фашизму, що привела до розв’язання ним другої світової війни, цей тоталітаризм (особливо в Італії та Німеччині) проіснував порівняно недовго, та був розгромлений силами СРСР та західних демократичних держав. Розчленування Німеччини, позбавлення Японії та Німеччини права мати значну власну армію, створення Ради Безпеки та ін.). У деяких країнах — Іспанії, Португалії, Греції — фашистські режими у послабленій формі існували до середини 70-х.

Комунізм, що був диктатурою ультралівих сил, виник раніше і існував значно довше, ніж фашизм. До певної міри фашизм був реакцією саме на комуністичні претензії щодо всесвітнього панування здійснення світової соціалістичної революції), хоча мав, звичайно серйозні причини для свого виникнення. Першою тоталітарною державою комуністичного типу був СРСР, що з'явився на світ внаслідок жовтневого перевороту в Росії 1917 р. Під гаслами диктатури пролетаріату тут була встановлена диктатура партії більшовиків, яка після перевороту перейменувала себе з "соціал-демократичної" в „комуністичну”, ввела режим так званого "воєнного комунізму" і оголосила війну усім "недостатньо комуністичним" чи некомуністичним партіям, які утворились того часу на теренах колишньої царської імперії: Україні, Грузії та на інших національних окраїнах). Війна велась під гаслами звільнення трудящих мас від гнобителів та їх інтернаціонального єднання з метою побудови комуністичного (соціалістичного) ладу.