9. Основні етапи розвитку політичної думки України.

Основні етапи та головні політичні ідеї:

І етап. Політичні ідеї Київської держави (10-13 ст.)

Основними суспільно-політичними ідеями в Київській Русі були погляди на походження держави, князівської влади, правове регулю­вання суспільних відносин, стосунки між церквою і державою, пробле­ми єдності та суверенності політичної влади, об'єднання розрізнених удільних князівств навколо великого князя київського, самостійності й незалежності Русі тощо. Головними проблемами політичної думки цього періоду були дві: рівноправність Русі з іншими державами, передусім з Візантією, та необхідність об'єднання руських земель для збереження держави перед зовнішньою загрозою. Представники: Феодосій, Ілларіон, Смолятич

ІІ етап. Політична думка 13-14 ст. - періоду формування Московської та Галицьке-Волинської держав.

Головні ідеї:

• розробляється натуралістична концепція політики;

• проблема співвідношення церковної та світської влади;

• розробляється концепція побудови майбутньої централізованої держави.

Представники: Ю.Котерман-Дрогобич, С.Оріховський.

ІІІ етап. Політичні ідеї за часів наступу шляхетської Польщі.

Головні ідеї:

• боротьба проти польського поневолення – це боротьба за Україну;

• народ повинен захищати свої права;

• втручання церкви у світські справи приносить лише проблеми;

• людина – центральна постать політичного життя.

Представники: Іван Вишенський, Михайло Смотрицький, Степан та Леонтій Зизанії, Зиновій Копистенський.

IV етап. Політичні концепції Києво-Могилянської академії (17-18 ст.) Головні ідеї:

• ідеальний володар – це сильний православний цар;

• церковні справи – компетенція церкви; світські – цивільної влади;

• освічений абсолютизм – найкраща влада для народу.

Представники: Петро Могила, Іван Гізель, Феофан Прокопович, Григорій Сковорода, Пилип Орлик, Степан Яворський.

V етап. Політичні ідеї 20 ст.

Головні ідеї:

• розробка питань національного відродження.

9. Влада: сутність, структура, ресурси, функції.

У політичній науці не існує єдиного підходу щодо визначення сутності влади. Домінує реляціоністський підхід, за яким влада розглядається як відносини щонайменше між двома суб’єктами, характерною ознакою яких є визначальний вплив 1-го суб’єкта на інший.

Вебер розуміє владу як можливість одного соціального суб’єкта реалізовувати свою волю всупереч спротиву інших учасників політичної дії.

За Робертом Далем влада – це коли суб’єкт А має владу над суб’єктом Б в тому ступені, в якому А може змусити Б зробити те, що за інших обставин Б не став би робити. Тобто А має владу над Б, якщо поведінка останнього є наслідком поведінки А.

Структура влади:

1.Субєкт влади.

2.Обєкт влади.

3.Субєктно-обєктні відносини (відносини володарювання і відтворення)

4.Ресурси влади – те, що суб’єкт може використати для впливу на поведінку об’єкта влади.

Виокремлюють такі види ресурсів влади:

-економічні – вони пов’язані з наданням об’єкту певних матеріальних благ;

-силові ресурси (примусові) – вони пов’язані із застосуванням або загрозою застосування фізичного насильства;

-соціальні ресурси – спроможність суб’єкта влади маніпулювати соціальним статусом об’єкта;

-політико-правові ресурси – всі ті правові норми та політичні інститути, за допомогою яких здійснюється влада;

-духовно-інформаційні ресурси – дія цих ресурсів спрямована на свідомість об’єкта влади. Цей вплив можна здійснювати через ЗМІ або релігійні установи;

-демографічні ресурси – це сама людина, яка є творцем усіх інших ресурсів;

-субєктні ресурси – особисті якості та здібності, якими має володіти суб’єкт, для того, щоб здійснювати владу.

Основними функціями влади є:

· Інтегративна функція влади направлена на консолідацію всіх соціально-політичних сил, інтеграцію прогресивних політичних, ідеологічних, інтелектуальних ресурсів суспільства з метою реалізації суспільно-значущих, історично визначених цілей.

· Регулятивна функція влади забезпечує створення політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства, підтримує вольовими методами функціонування цих механізмів.

· Функція мотивації означає, що влада формує мотиви політичної діяльності, підпорядковує їм як загальнозначущі, так і інші мотиви відповідно до політичних інтересів суб‘єктів владарювання, їхніх політико-організаційних структур.

· Стабілізаційна функція влади націлена на забезпечення стійкого, стабільного розвитку політичної системи, всіх її структур, громадянського суспільства.