Сисун легеневий (Paragonimus ringeri)

 Сисун легеневий, або парагонім - збудник парагонімозу.

Географічне поширення: Далекий Схід, Південно-Східна Азія, Філіппіни, Індонезія, Південна Америка (Перу, Еквадор), Африка (Заїр, Камерун, Нігерія).

Морфологія. Статевозріла особина має тіло яйцеподібної форми, розміром до 1 см, червоно-коричневого кольору. Часточкові сім'яники знаходяться в задній третині тіла, часточковий яєчник і матка розташовані над сім'яниками. Жовтівники займають бічні поверхні вздовж тіла.

Яйця широкі та овальні, з кришечкою, золотаво-коричневого кольору.

Остаточний хазяїн - тварини із родини собачих, котячих, єнотових, рідше людина.

Проміжний хазяїн: перший - молюск Меіаnіа, другий - раки, краби.

Локалізація в тілі остаточного хазяїна: дрібні бронхи. Можлива позалегенева локалізація (печінка, селезінка, головний мозок, м'язи).

Яйця виділяються в зовнішнє середовище з харкотинням хворого. У воді з яйця виходить мірацидій, який проникає в тіло прісноводних молюсків. У тілі проміжного хазяїна проходить стадії спороцисти, материнської і дочірньої редій, церкарія. Церкарії активно проникають у тіло прісноводних раків і крабів, у м'язах і внутрішніх органах яких розвиваються метацеркарії.

Людина й інші остаточні хазяї заражаються при вживанні крабів і раків у сирому вигляді або через воду (після загибелі рака метацеркарії у воді залишаються живими до 25 днів).

Інвазійна стадія - метацеркарій. Молоді паразити вивільняються в кишківнику, мігрують крізь стінку кишківника в черевну порожнину, згодом крізь діафрагму - в легені, де через 5-6 тижнів досягають статевої зрілості. У цей період можуть гематогенним шляхом занестися в інші органи.

Патогенна дія: механічне ураження тканин хазяїна під час міграції, ураження стінок бронхів,альвеол; формування паразитарних кіст, що містять 1-2 парагоніми; розвиток легеневих абсцесів; токсично-алергічна дія.

Лабораторна діагностика: овоскопія харкотиння або фекалій (яйця потрапляють у кишківник при заковтуванні харкотиння) через 1,5-2 місяці після зараження; серологічні реакції на ранніх стадіях хвороби.

Профілактика. Особиста: не вживати в їжу сирих раків і крабів, не пити сиру воду в осередках хвороби. Громадська: виявлення і лікування хворих, захист водойм від фекального забруднення, санітарно-просвітня робота.



Збудник метагонімозу

 Метагонім (Metagonimus yоkоgawai) - збудник метагонімозу.

Географічне поширення: осередки метагонімозу спостерігаються в Японії, Китаї, Південній Кореї, Індонезії, Приамур'ї, у басейні річки Уссурі. В Україні ареал поширення метагонімозу - басейни річок Дніпра, Дністра, Дунаю.

Морфологія. Статевозріла особина довжиною 1-2,5 мм, шириною 0,4-0,7 мм. Тіло вкрите дрібними шпичками, спереду звужене, ззаду заокруглене. Ротовий присосок значно менших розмірів, ніж черевний. Сім'яники овальної форми, знаходяться в кінці тіла. Сім'явипорскувальний канал разом із маткою відкривається на передньому краї черевного присоска. Жовтівники розташовані з боків тіла в задній третині сисуна.

Яйця світло-коричневого кольору, лимоноподібної форми, з розвинутим мірацидієм. На одному полюсі міститься кришечка, на протилежному - горбок.  

Остаточний хазяїн - людина, собака, кішка, лисиця, пелікан, баклан та ін.

Проміжний хазяїн: перший - молюск Меlаnіа lіbегtіnа, другий - різні види коропових і лососевих риб.

Локалізація в тілі остаточного хазяїна: верхні і середні відділи тонкої кишки.

Яйце разом із фекаліями кінцевого хазяїна попадає у воду, де з нього виходить мірацидій і пасивним шляхом проникає в тіло проміжного хазяїна - молюска. У тілі молюска мірацидій розвивається до стадії церкарія, виходить у воду й активно проникає в тіло другого проміжного хазяїна - рибу, у м'ясі, на плавцях і лусках якої формуються метацеркарії.

Інвазійна стадія - метацеркарій. Людина й інші остаточні хазяї заражаються при вживанні в їжу риби.

Із метацеркарія вилуплюється личинка, яка проникає у слизову оболонку тонкої кишки людини. За два тижні міграції у стінці кишки личинка досягає статевої зрілості, виходить у просвіт кишки, прикріпляється до її слизової оболонки й паразитує у верхніх і середніх відділах тонкої кишки. Проте фіксація паразита не завжди стійка, і дорослі особини паразита мігруючи у дистальні відділи кишки, виводяться з фекаліями назовні.

Патогенна дія: пошкодження слизової оболонки тонкої кишки має виняткове значення в розвитку хвороби. Личинки мігрують у товщу слизової оболонки, прокладаючи в ній ходи. У стінці кишки розвиваються запальні зміни, можливі поверхневі ерозії. В окремих випадках яйця метагонімусів заносяться в інші органи й тканини, зокрема в головний і спинний мозок, серце, де і розвиваються гранульоми.

Лабораторна діагностика: виявлення яєць метагонімусів у випорожненнях хворого.

Профілактика. Особиста: не вживати в їжу погано термічно оброблену або погано просолену рибу. Громадська: виявлення і лікування хворих, захист водойм від фекального забруднення, санітарно-просвітня робота.