Корені любистку — radiceslevisticae

Л юбисток лікарський —

Levisticum officinale Koch., род. зонтичні — Apiaceae

Любисток лекарствен­ный, заря; назва походить від грецької назви рослини liby- stikon; латин, officinalis, -е — ап­течний, лікарський.

Рослина. Багаторічник заввишки 1-2 м, з товстим ко­реневищем завдовжки до 5 см і великими розгалуженими, м’ясистими коренями завдов­жки до 40 і завширшки близь­ко 3 см. Стебло прямостояче, у верхній частині галузисте, округле, бороздчасте, дудча­сте, із сизуватим нальотом.

Листки піхвові: нижні довго- черешкові, великі, двічі-, три- чіперисторозсічені, середні — дрібніші. Квітки двостатеві, правильні, п’ятипелюсткові, білувато-жовті, дрібні, зібрані у верхівкові складні зонтики, які біля основи оторочені багатолистими обгортками. Плід— двосім’янки.

Поширення. Походить з гірських областей Південної Європи. В Україні культивується як пряна, ефірноолійна, декоративна рослина.

Заготівля. Корені викопують восени, коли рослина досягне три, -чотирирічного віку. Сушать сировину у затінку на відкритому повітрі або у теплому приміщенні. Штучне сушіння проводять при темпера­турі 35-40 °С. Сировина гігроскопічна.

Хімічний склад сировини. Вміст ефірної олії в коренях пере­вищує 1 %. Її головними компонентами є фталіди (70 %), серед яких ідентифіковані лігустилід, 3-бутилфталід, кнідієвий лактон, седанолід; а- і р-пінен, а- і p-феландрен тощо. Крім того, сировина містить ку­марини (псорален, бергаптен), кавову і хлорогенову кислоти, глюко­зид р-ситостеролу.

нс—с_эн₇

Б іологічна дія та застосування. Сировина офіцинальна в країнах Євро­пи, має діуретичну активність; екстракт входить до складу препарату ка- нефрон, який застосовують при хронічних захворюваннях нирок.

Прополіс — propolis

Прополіс (бджолиний клей) — восково-смолиста речовина, яку виробляють робочі бджоли. Вони збирають його з дерев, головним чином тополі, берези і верби, для герметизації та дезинфекції ву­ликів. За літо на один вулик припадає 100-150 г прополісу. Свіжий прополіс має тістоподібну консистенцію, темно-жовтий або черво­ний колір, приємний запах і гіркуватий смак. Внаслідок окислення і конденсації сировина твердішає, змінює колір на темний брунатно- зелений. При температурі 40 °С прополіс пластичний; після охолод­ження до 15 °С стає крихким, температура топлення лежить у межах 80-100 °С; легко змішується з воском; у воді нерозчинний, розчин­ний у спирті.

Хімічний склад. Прополіс має гетерогенний склад, який на­ближається до хімічного складу бруньок тополі, берези або верби і залежить від співвідношення видів дерев біля пасіки. Містить бага­то смолистих речовин (40-53%), ефірної олії (8-10%) і воску (23-30%), а також фенольні сполуки (14-16 %), полісахариди (2-2,5%), домішки квіткового пилку, леткі речовини. Біологічну дію забезпечують флавоноїди (флавонони пінобанксин, піноцемб- рин, флавони хризин, флаванол галангін та ін ), сесквітерпеноїди (бе- тулен, бетуленол), ферменти. Свій внесок в активність дають мікро­елементи: марганець, мідь, цинк, кобальт та ін.

Біологічна дія та застосування. Прополіс має широкий спектр фармакологічної активності: на першому місці знаходяться бактер­іостатичні та бактерицидні властивості, доведено його антимікроб­ну, антивірусну, антимікотичну, протизапальну та спазмолітичну дію. Препарати підвищують імунний захист організму

У медицині використовують настойку прононсу, аерозольні препарати пропомізоль і пропосол, мазь пропоцеум як антизапальні, антимікробні та репаративні засоби.

У деяких людей спостерігається гіперчутливість до прополісу.