Плоди амі великої — fructus аммі majoris

Амі велика — Атті majus L., род. селерові — Аріасеае

Амми большая; назва походить від грецьк. атті — назва росли­ни і латин, majus — великий.

Рослина. Трав’янистий однорічник заввишки 50-100 см. Лист­ки перисторозсічені на широкі ланцетні сегменти. Складні зонтики діаметром близько 10 см містять до 50 променів нерівної довжини, які стискуються при дозріванні у «гніздечках». Плоди— двосім’янки,

які розпадаються на два напів- плодики. Окремі зрілі плодики видовженоеліптичні, дрібні, завдов­жки 2-3 та завширшки І мм, опуклі, із зовнішнього боку п’ять повздовжніх, слабко виступаючих ребер. Поверхня гола. Колір зрілих напівплодиків — червонувато-бу­рий,ребер—світлий. Цвіте у червні — серпні, плоди дозрівають у серпні- вересні.

П оширення. Батьківщина — країни Середземномор’я. Культи­вується в Краснодарському краї, Туркменистані та у південних районах України.

Заготівля. Заготовляють у пе­ріод масового дозрівання плодів на центральних зонтиках. Рослини скошують, в’яжуть у снопи, висушують, обмолочують і очищають від полови.

З берігають сировину у сухому провітрюваному приміщенні. Хімічний склад сировини. Метоксильні похідні псоралену (2,0 %): бергаптен, ксантотоксин, ізопімпінелін, мармезин та ін.

Бергаптен Ксантотоксин Ізопімпінелін

Біологічна дія та застосування. Виробляють препарат аміфурин, який являє собою суму фурокумаринів, використовується як фотосен­сибілізуючий засіб.

Плід пастернаку посівного —

FRUCTUS PASTINA CAE SA TIVAE

Пастернак посівний — Pastinaca sativa L., род. селерові —

Apiaceae

Пастернак посевной; назва походить від pastinaca — латинська назва селерової рослини; латин, sativus, -а — посівний.

Рослина трав’яниста, дво­річна, з м’ясистим соковитим ко- нусовидним коренем і прямим, у верхній частині гіллястим стеб­лом заввишки 1-1,7 м. Листки великі, завдовжки до 20 см, перистоскладні, на довгих че­решках. Квітки жовті, у складно­му зонтику. Цвіте в липні-серпні.

П лід — жовтувато-бурі соче- вицеподібносплющені двосі­м’янки, які розпадаються на два напівплодики. Напівплод- ики плескаті, з невеликою ок­руглою виїмкою біля основи, завдовжки 7, завширшки

3. 6 Мм. Колір бурувато-со- лом ’який.

Поширення. Широко куль­тивується як овочева і лікарська рослина.

Заготівля. Заготовляють сировину після побуріння 60-80 % зонтиків. Рослини скошують машинами і досушують у валках, потім обмолочують і очищають від домішок. Сушать на вільному повітрі в суху погоду. Зберігають в сухому провітрюваному при­міщенні.

Хімічний склад сировини. Містить фурокумарини (1 %) — імператорин, бергаптен, ксантотоксин, ізопімпінелін. Знайдені та­кож флавоноїди та ефірна олія.

с н₃

сн₃

Імператорин

Біологічна дія та застосування. Випускають препарати берок- сан, що являє собою суміш бергаптена та ксантотоксина (їх суп­роводжують флавоноїди), пастинацин. Бероксан застосовується як фотосенсибілізуючий засіб, а пастинацин як спазмолітик, що впли­ває на коронарні судини і попереджає напади стенокардії.

Листя смоковниці (інжиру) — folia ficusi caricae плоди смоковниці (інжиру) — fructus ficusi caricae

С моковниця звичайна (інжир, фігове дерево) — Ficus carica L., род. шовковицеві —

Могасеае

Смоковница обыкновенная (инжир, винная ягода, фига); назва походить він ficus — давньоримська назва рослини; carica — нагадує про батьківщину рослини — Карію (у Малій Азії).

Рослина. Листопадне дерево або кущ заввишки 5 м. Листки довгочерешкові, чергові, завдов­жки до 25, завширшки 6—15 см, зверху темно-зелені, зісподу — світло- або сіро-зелені, твердо- волосисті. Листкові пластинки трьох — п’ятипальчастолопатеві або пальчастороздільні. Квітки різностатеві, розміщені усередині оригінального кулеподібного, оберне­нояйцевидного, м’ясистого суцвіття З отвором на верхівці; запліднюють­ся дрібними комахами. Плоди — горішки, сидять усередині м ’ясистого супліддя, що розрослося.

Поширення. У дикому стані росте в Малій та Південній Азії, Серед­земномор’ї, на Близькому Сході. Культивується в Криму як плодова росли­на

Заготівля. Плоди збирають у серпні-вересні. У кінці вересня — на початку жовтня заготовляють листки для одержання фуроку­маринів. Листки мають бути розвинені, довжина їхньої пластинки досягати 13-25 см. Щоб запобігти опікам, листки треба збирати в рукавицях і захисних окулярах. Зрізані листки розкладають ша­ром завтовшки до 5 см на брезент або відкриту асфальтовану пло­щадку. Протягом дня слід її 3—4 рази перевернути вилами. Готовність сировини визначають за ламкістю черешків.

Хімічний склад сировини. У листках містяться фурокумарини псорален, ангеліцин та бергаптен, дубильні речовини, рутин (0,1 %), аскорбінова кислота, ефірна олія.

Плоди інжиру містять сахара (до 75 %), білки (4-6 %), жири (1-3 %), пектинові речовини (5 %), органічні кислоти (до 1 %), антоціанові глікозиди, слиз, вітаміни А, В_р В₂, В₆, С, РР.

Біологічна дія та застосування. З листків виготовляють препарат фотосенсибілізуючої дії псоберан, у складі якого є псорален та бергаптен. Плоди інжиру входять до комбінованих препаратів кафіол та регулакс, що діють послаблююче.