Трава плауна баранця —

HERBA SEE A GINIS (HERBA HUPERZIAE)

Баранець звичайний — Huperzia seldgo (L.) Bernh. ex Schrank et Mert., син. плаун баранець — Lycopodium selago L., род. ба­ранцеві — Huperziaceae

Плаун баранец (баранец обыкновенный) названий на честь ботаніка Huperz; selaqo — латинізована кельтська назва рослини.

Рослина вічнозелена, спорова, трав’яниста, багаторічна, зав­вишки 5-25 см, із слабкорозвиненими коренями (ризоїдами). Стеб­ла прямостоячі або висхідні, розгалужені, густо вкриті лінійно-лан­цетними, цілокраїми або дрібнопилчастими, з білою каймою по краю, із сосочкоподібними виростами, загостреними, відстовбурченими або'спрямованими вгору, косо розташованими листками, розміще­ними вісьмома повздовжніми рядами. Спорангії знаходяться у верхній або середній частині стебла в пазухах листків. Вони куляс­ті, жолобкуваті, на коротких ніжках. Спори дуже дрібні. На верхів-

ках стебел і пагонів розвивають­ся вкриті листочками бруньки, які восени опадають. Спороно­сить у червні.

П оширення. Плаун бара­нець зростає в тундровій, північній лісовій зонах і у відпо­відних гірських поясах більш південних широт, часто разом з плауном колючим. Рідкісна для України рослина. Росте в тінис­тих лісах, на скелях у Карпатах, на Поліссі.

Заготівля. Сировинна база дуже обмежена. Навіть невеликі щорічні заготівлі сильно висна­жують природні ресурси. Збира­ти рослину слід акуратно, не по­шкоджуючи коренів і основних пагонів. Гострим ножем зрізують зелені і жовтіючі частини пагонів після спороношення. Для збереження природних запасів необхідно за­лишати на кожній куртині не менше п’яти пагонів. Повторна заготівля припустима через 6-10 років. Плаун баранець занесений до Червоної книги України. Його збір дозволено тільки за ліцензією, з додержан­ням правил заготівлі. Сушіння штучне, при температурі 50 °С або на добре провітрюваних горищах.

Х

Н,С

^J і

імічний склад сировини. Трава містить алкалоїди (0,4-1,1%): селагін, лікоподин, псевдоселагін. З інших класів природних сполук відомі флавоноїди групи кверцетину.

Біологічна дія та застосування. Застосовують 5 % відвару тра­ви баранця для лікування хронічного алкоголізму в стаціонарних

умовах під суворим наглядом лікаря. Після прийому відвару вжи­вання спиртних напоїв викликає нудоту, блювоту, сильну слинотечу, піт, тремтіння м’язів, зниження артеріального тиску, змінення пуль­су. Сутність лікування полягає у виробленні умовнорефлекторноїоги­ди до алкоголю. Передозування і невміле застосування препаратів плауна ба­ранця може призвести до тяжкого отруєння і навіть смерті.

ПАГОНИ СЕКУРИНЕГИ — CORM1SECURINEGAE

Секуринега кущиста —

S ecurinega suffruticosa (Pall.) Rehd., род. молочайні — Euphorbiaceae

Секуринега полукустар­никовая (секуринега ветвиц- ветковая); від латин, securis — сокира і nego — протистояння.

Рослина. Дводомний чагар­ник заввишки 1,5 м, з прямими, тонкими, голими гілками. У культурі і в районах із суворими зимами — це напівкущ, який що­річно обмерзає майже до коре­невої шийки. Молоді пагони ребристі, світло-жовті або бру­натно-бурі, листки завдовжки 1,5-7 см з прилистками, чергові, цілісні, голі, короткочерешкові, еліптичні або еліптично-ланцетні, рідше оберненояйцевидні. Квітки одностатеві, пазушні, з простою чашечкоподібною оцвітиною, зе­ленкувато-жовті або зелені. Плід — тригнізда коробочка з шістьма насінинами. Насіння гладке, тупотригранне, з тонкою шкіркою. Рослина отруйна.

Поширення. Росте в районах Приморського і Хабаровського країв, у східному Забайкаллі. Секуринегу майже 200 років розво­дять у ботанічних садах і парках як декоративну рослину. Культи­вується в Україні, Росії, Молдові.

Заготівля. Для одержання сировини природні зарості не ви­користовуються. Слабкоздерев’янілі однорічні пагони збирають від початку цвітіння до плодоношення з культивованої рослини 2-3 рази за сезон у міру наростання. Сушать під накриттям на відкри­тому повітрі, але краще — в сушарках при температурі 50-60 °С.

Х імічний склад сировини. Основним алкалоїдом є секуринін. Найбільша кількість його (близько 0,3 %) накопичується в листках; у плодах алкалоїдів значно менше. Крім секуриніну знайдено ще сім алкалоїдів: суфрутикодин, суфрутиконін, алосекуринін, дигідросуф- рутиконін, секуринол А, В, С. Різноманітність алкалоїдів зумовлена просторовим розміщенням кілець А, В, С, D, наявністю гідрокси- і метоксигруп у кільцях А і С. При наявності замісників подвійний зв’язок у кільці С відсутній.

Біологічна дія та застосування. Секуриніну нітрат викорис­товують як тонізуючий засіб при астенічних станах, паралічах, не­врастенії, при статевому безсиллі на основі функціональних нерво­вих розладів, як засіб, що збуджує ЦНС. Замінник стрихніну, що виробляється з доступної сировини та має меншу токсичність.

ІЗОХІНОЛІНОВІ АЛЧИ (ГРУПА ТИРОЗИНУ)

Ізохінолін та його похідні лежать в основі великої кількості природних сполук, у тому числі і рослинних алкалоїдів. Алкалоїди містять у молекулі залишок тетрагідроізохіноліну, знач­но рідше — 3,4-дигідроізохіноліну. Найбільш багаті на них росли­ни з порядків Papaverales, Rutales, Ranunculales, Geraniales, Plumbaginales, Myrtiflorae і Rosales. Відомо понад 1000 ізохі- нолінових алкалоїдів з 27 родин, які згруповані у 12 типів. Типи ізохінолінових алкалоїдів, що застосовуються у медицині, наве­дені в табл. 15.

Біогенетично ізохінолінові алкалоїди походять з ароматичної амінокислоти фенілаланіну або її гідроксипохідного — тирозину. Тирозин є попередником важливих опійних алкалоїдів.

Типи нохінолі нових алкалоїдів

Тип алкалоїду	Приклад алкалоїду	Деякі рослинні джерела
Бензилізохіноліну	Папаверин Ротундин	Мак снотворний Papaver somniferum Стефанія гладенька Stephania glabra
Апорфіну	Глауцин Стефарин Магнофлорин	Мачок жовтий Glaucium flavum Стефанія гладенька Stephania glabra Рослини з родини Ranunculaceae
Протоберберину	Берберин Гідраетин Пальматин	Барбарис звичайний Berberis vulgaris Жовтокорінь канадський Hydrastis canadensis У багатьох родинах
Бензофенантредину	Хелідонін Сангвінарин Хелеритрин Нітидин Гіндарин	Чистотіл звичайний Chelidonium majus Види маклеї Macleaya spp. Види Zanthoxylum (Rutaceae) Стефанія гладенька Stephania grabra
Протопіну	Протопін (фумарин) Алокриптопін	Чистотіл звичайний Chelidonium majus Рутка лікарська Fumaria officinalis
Морфінану (фенантренізохіноліну)	Морфін, кодеїн, тебаїн	Мак снотворний Papaver somniferum Хвилівник (кирказон) Aristolochia clematitis
Еметину	Еметин, психо- трин, цефаелін	Іпекакуана (блювотний корінь) Cephaelis ipecacuanha
Фталідізохіноліну	Бікукулін	Дицентра Dicentra cucullana (Fumanaceae)
Біс-бензилізохіно дійові основи	Тубокурарин Тетрандрин Даурицин, талікарпін	Види чилібухи Strychnos spp. Види рутвиці Thahctrum spp. Менісперм даурський Memspermum dahuncum

У процесі біосинтезу тирозин спочатку окислюється до 3,4-ди- гідроксифенілаланіну (ДОФА), а потім іде декарбоксилювання з утворенням дофаміну. Далі дофамін взаємодіє з карбонільною сполукою, замикаючи гетероциклічне кільце ізохіноліну. У про­стішому випадку карбонільною сполукою виступає піровиноградна кислота, конденсуючись з якою дофамін утворює тетра- гідроізохінолін. У більшості випадків дофамін реагує з карбоніль­ним похідним тирозину — 3,4-дигідроксифенілпіровиноградною кислотою, внаслідок чого утворюються трикільцеві ізохінолінові алкалоїди типу бензилізохіноліну. З них шляхом різноманітних біо­хімічних перетворень виникають нові модифікації структур склад­ної будови.

Біосинтез ізохінолінових алкалоїдів

Подальше ускладнення бензилізохінолінів іде через конденса­цію і внутрішньомолекулярні перебудови. В окремих випадках в бен- зилізохінолінах конденсуються ароматичні кільця і утворюються чотирикільцеві ізохінолінові алкалоїди типу апорфінів. Коли додат­кова циклізація іде по атому азоту, то утворюються алкалоїди типу протоберберинів, які у чотирикільцевих структурах містять ізохі- нолінове та хінолізидинове ядра. Після подальших перегрупувань і модифікацій молекули з протоберберину утворюються ізохінолінові алкалої­ди типу протопіну, бензофенантредину тощо.

Тип бензнлізохіноліну. Алкалоїди, що належать до цієї групи, мо­жуть малі ядро тетрагідроізохіноліну (норлауданозин) або ізохіноліну (па­паверин).

Папаверин — сильний спазмолітик, виділений вперше з опію, де він міститься в кількості близько 1 %. Біогенетично походить з дофаміну. минаючи стадію утворення норлауданозоліну.

Папаверин є слабкою основою внаслідок відсутності металь­ного радикалу при С-1 і метилювання усіх чотирьох гідроксилів. Для медичного застосування папаверин отримують синтезом. Широко використовують як спазмолітичні засоби синтетичні ана­логи папаверину: но-шпу, дібазол, тифен тощо.

Тип апорфіну має скелет, у будові якого присутні ізохінолін і фенантрен. Усі алкалоїди цього типу оптично активні. Вони поши­рені в родинах Berberidaceae, Lauraceae, Magnoliaceae, Menispermaceae, Nymphaeaceae, Papaveraceae, Ranunculaceae і Rutaceae. Фармаколо­гічна активність виявлена у глауцину (протикашлева, спазмолі­тична), магнофлорину (гіпотензивна та курареподібна), болдину (протикашлева).

Тип протоберберину. Похідні цієї групи мають скелет протобербе­рину або тетрагідропротоберберину. Біосинтетичними попередниками вис­тупають дві молекули тирозину.

Алкалоїди переважно локалізуються в рослинах з родин Berberidaceae, Convolvulaceae, Menispermaceae, Papaveraceae, Ranunculaceae і Rutaceae. Фармакологічне значення мають бербе­рин, наркотин, гідрастнн, пальматин, бікукулін, який належить до похідних фталідізохіноліну.

Берберин — типова четвертинна амонієва основа, що існує тільки в розчинах. Солі мають жовте забарвлення. Застосовується в медицині як холеретичний засіб. Берберин виявляє спазмолі­тичну дію, сприяє зменшенню больового синдрому, посилює жов- човідділення, діє заспокійливо, знижує артеріальний тиск, упо­вільнює серцеву діяльність, викликає скорочення матки.

Наркотин становить значну частину алкалоїдів опію (близь­ко 10 %). Він збуджує дихальний центр, потенціює анальгетич- ну дію морфіну і не має наркотичних властивостей.

Гідрастин — сполука, що вилучена з жовтокореня канадсько­го Hydrastis canadensis, Ranunculaceae-, діє як гемостатичний засіб.

Пальматин міститься у рослинах родин Berberidaceae, Papa­veraceae, Ranunculaceae, Lauraceae тощо; має декілька видів фарма­кологічної активності: антиаритмічну, інотропну, анальгетичну і протибактеріальну.

Бікукулін — фталідізохіноліновий алкалоїд, що локалізується у рослинах роду Dicentra (Papaveraceae). Підвищує тиск крові.

змінює амплітуду серцевих скорочень, гальмує дію ацетилхолінестерази у мозку.

Тип протопіну. Алкалоїди цього типу звичайно зустрічаються в рос­линах родини Papaveraceae і спорадично в родинах Rutaceae та Berberidaceae.

Протопін Еметин

Тип еметину. Алкалоїди цього типу відомі як алкалоїди блю­вотного кореня (Radix Ipecacucmhae) і становлять окрему біогене­тичну групу. їх синтез наближається до утворення тетрагідробербе- рину з приєднанням до С-9 іридоїдної структури. Останнім продуктом біосинтезу, з якого утворюються інші похідні, є ізо- хінолініридоїдний глікозид — іпекозид.

Еметин і цефаелін — головні алкалоїди іпекакуани (Cephaelis ipecacuanha, Rubiaceae). Вони виділені Пеллет’є і Магенді у 1817 р., структура досліджена у 40-і рр.; еметин синтезований в ла- . бораторії О. П. Орєхова у 1950 р.

Різні підвиди сировини блювотного кореня містять різну кількість алкалоїдів. У бразильському корінні його 2-2,4 %; на долю еметину припадає 60-75 %. Сировина CephaSlis acuminata дає вро­жай кореневищ з 2-3,5 % алкалоїдів, де частка еметину становить 30-50 %.

Завдяки наявності цих алкалоїдів сировина і препарати іпекаку­ани рефлекторно викликають кашель, а у великих дозах — блювоту. За кордоном випускають з іпекакуани відхаркувальні препарати. Крім того, корені іпекакуани мають сильну антипротозойну дію, виявля­ють протипухлинну активність.

Тип морфінану. Морфінанові алкалоїди налічують більш як 40 представників з родин Papaveraceae, Menispermaceae, Euphor- biaceae, Liliaceae, Melanthiaceae.

Морфін — головний алкалоїд опію, має фенольний характер. Продуктами біохімічних перетворень морфіну є тебаїн і кодеїн.

М олекула морфіну має метильований третинний азот, що обу­мовлює його основні властивості. Алкалоїд утворює солі з кисло­тами, з лугами по фенольному гідроксилу — феноляти. При мети- люванні морфіну отримують кодеїн, при етилюванні — етилморфін, при ацилюванні — героїн, при відщепленні двох молекул води — апоморфін. Аналогічно з кодеїну напівсинтезом утворюють похідні дигідрокодеїнону - текодин і гідрокодон.

Морфін — це наркотичний анальгетик, який призначають хво­рим у випадках, коли не діють інші знеболюючі ліки. Зловживання морфіном призводить до наркотичної залежності — морфінізм)', що супроводжується глибокими психічними розладами і поразкою всіх внутрішніх органів.

При дослідженні опіатних рецепторів відкриті ендорфіни й ен- кефаліни — ендогенні субстанції з морфіноподібною дією. Вони є пентапептидами, які мають просторову будову подібну до будови морфіну. Ендорфіни викликають ейфорію. їх досліджують з метою створення нетоксичних знеболюючих засобів.

Кодеїн — метиловий ефір морфіну. Міститься в опії у малих до­зах (близько 0,5%). Алкалоїд отримують напівсинтезом. У порівнянні з морфіном замість фенольного гідроксилу має метоксильну групу, що веде до послаблення пригнічуючого впливу на ЦНС. Як анальге­тик самостійно не використовується. Застосовують при кашлі. У те­рапевтичних дозах викликає слабку ейфорію, при тривалому прий­манні можлива пристрасть до препарату.

Алкалоїди бїс-бензилізохіноліну. Я/с-бензилізохінолінові основи — це димери, побудовані з двох молекул бензилізохіноліну, які пов’язані між собою одним, двома або трьома кисневими (ефір­ними) містками. Різноманіття алкалоїдів цієї групи обумовлене різним положенням кисневих містків у молекулі. У бімолекулярних алкалоїдах залишок бензилізохіноліну може бути генетично з’яза- ний з ізохіноліновими структурами інших типів (наприклад, апорфінів, бензазепінів, павінів тощо). Найбільш поширені вони в

рослинах родин Menispermaceae, Berberidaceae, Magnoliaceae, Аппопасеае, Ranunculaceae i Combretaceae.

Алкалоїди кураре побудовані за біс-бензилізохіноліноловим ти­пом. Кураре, або південно-американську стрільну отруту, одержу­вали із суміші екстрактів кори або стебел чилібухи Stry>chnos spp., Loganiaceae та з хондодендрону Chondrodendron tomentosum, Menispermaceae. Термін кураре походить від індіанських слів «woorari» або «игагі», що означає «отрута».

У вигляді необробленого сухого екстракту кураре імпортуєть­ся для виділення d-тубокурарину.

d-Тубокурарин

Наприкінці XIX ст. кураре знайшло застосування у медицині. От­римують міорелаксанти тубокурарину хлорид і курарину хлорид, які використовують під час хірургічних операцій та при деяких не­рвових захворюваннях, що супроводжуються судомами. Близьким за структурою до тубокурарину є алкалоїд стефанії голої циклеанін.

Багато димерних ізохінолінових алкалоїдів виявляють протипух­линну активність (метилдаурицин, тетрандрин, тальмін, талідазин тощо). З трави Thalictrum dasycarpum, Ranunculaceae виділено та- лікарпин, який вивчають як засіб лікування новоутворень. Фетидин з Thalictrum foetidum в експерименті виявив високу гіпотензивну дію. Він краще від алкалоїдів раувольфії переноситься хворими, має менше побічних дій.

Даурнцин з кореневищ менісперму даурського (Rhizomata Menispermi) діє спазмолітично, знижує артеріальний тиск, рівень хо­лестерину у крові, у зв’язку з чим сировина широко застосовується у тибетській та китайській медицині.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА,

ЯКІ МІСТЯТЬ ІЗОХІНОЛІНОВІ АЛКАЛОЇДИ

КОРОБОЧКИ МАКУ, ОПІЙ —

CAPITATA PAPAVERIS, OPIUM

М ак снотворний — Papaver somniferum L., род. макові — Рара- veraceae

Мак снотворный; papaver — латинізована назва маку, від papa — дитяча кашка; латин. somniferumer — снотворний від somnus — сон та ferre — нести.

Рослина однорічна трав’янис­та гола або розсіянощетиниста.

Стебло прямостояче, просте або вгорі розгалужене, заввишки 50­120 см. Листки, крім найнижчих, стеблообгортні, цілісні, великозуб- часті або надрізанолопатеві, сизі.

Квітки великі, двостатеві, чотири­пелюсткові, одиничні, на довгих кінцевих квітконосах; пелюстки білі, фіолетові або пурпурові, з білою, фіолетовою або жовтавою плямою при основі. Плід — куляс­та або барильцеподібна коробочка.

Культивування маку снотворного і виробництво опію знаходить­ся під контролем Міжнародного комітету з наркотиків при ООН. Ви­рощувати мак в Україні заборонено.

Поширення. Мак культивують у Туреччині, Казахстані, Узбе­кистані, Румунії, Австралії, Франції, Іспанії. На переробні заводи надходить опій-сирець або відходи олійного маку у вигляді макової соломки.

Хімічний склад опію. Виявлено близько ЗО алкалоїдів різних підгруп ізохінолінового ряду: 1) підгрупа морфіну — морфін, ко­деїн, тебаїн; 2) підгрупа бензилізохіноліну та бензилтетрагідро- ізохіноліну — папаверин, наркотин, нарцеїн. В опію 80% маси скла­дають баластні речовини. У тому, який переробляють з медичною метою, повинно бути не менш як 10% морфіну.

Опій містить 3-5% меконової кислоти, яка знаходиться як у вільному стані, так і у вигляді солей (меконатів) з морфіном, кодеї­ном та іншими алкалоїдами. Меконова кислота легко визначається у

вільному і зв’язаному стані за пурпуровим (червоним) забарвлен­ням із хлоридом заліза. Наявність цієї кислоти підтверджує при­сутність опійних алкалоїдів.