Кореневища з коренями діоскоре, — rhizomata cum radicibus dioscoreae

Д іоскорея ніпонська —

Dioscorea піррдпіса Макіпо, діоскорея дельтовидна — Dioscorea deltdides Wall., род. діоскорейні — Dioscoreaceae Диоскорея ниппонская, диоскорея дельтовидная; на­звана dioscorea на честь грецько­го лікаря Діоскорила; латин. nipponicus, -а — японська, від Nippon — Японія.

Рослина. Дводомна бага­торічна трав’яниста ліана зав­довжки до 4 м з витким стеблом і товстим горизонтальним, розгалуженим, бугристим ко­реневищем завдовжки да 20 елі, завтовшки від 0,5 до 4 см. Має перекручені або злегка зігнуті циліндричні короткі і товсті відгалуження. Поверхня поздовжньотріщинувата, жовтувато-брунатного кольору. Корені тонкі, пружні, завдовжки до ЗО см, завтовшки 0,5—1 мм. Листки чер­гові, черешкові, широкояйцеподібні, з серцевидною основою, семило- патеві, з найбільшою середньою лопаттю, верхні листки — трьох-, п’я­тилопатеві. Квітки одностатеві, дводомні, зеленкуваті. Тичинкові квітки звичайно зібрані по три-сім у напівзонтик, що утворює прості, рідше гілчасті пазушні китиці; маточкові квітки зібрані у просту китицю. Плід — трьохгніздова коробочка.

Поширення. Діоскорея ніпонська росте у Приморському та Хаба­ровському краях, діоскорея дельтовидна у дикому вигляді росте у Па­кистані. Обидва види культивуються.

Заготівля. Кореневища з коренями викопують протягом усього ве­гетаційного періоду, ріжуть на шматки і сушать.

Хімічний склад сировини. Діючими сполуками сировини є сте­роїдні сапоніни (до 8 %), головними з яких є глікозиди діосгеніну — діосцин (1.2 %) і грацилін. Максимальне накопичення гликозидів спос­терігається у фазі утворення пуп’янків.

R = Glu-O-Rha-O-Rha — Діосцин R = Rha-O-Glu-O-Glu —Грацилін

Д іосгенін має протизапальні властивості. Він виділений впер­ше з коренів Dioscorea tokogo у 1936 р. Крім видів діоскореї, діос­генін синтезується у деяких рослинах родин Solanaceae та Faba- сеае.

Біологічна дія та застосування. Діосгенін є субстанцією для синтезу гормональних стероїдних препаратів — кортизону, про­гестерону. Із сировини одержують препарат поліспонін — очище­ний екстракт кореневищ діоскореї із вмістом суми водорозчинних стероїдних сапонінів не менше ЗО %. Його використовують у ком­плексній терапії атеросклерозу.

ТРАВА ЯКІРЦІВ СЛАНКИХ—

HERBA TRIBULI TERRESTRIS

Я кірці сланкі (бабині зу­би) — Tribulus terrestris L., род. паролистові — Zygophyllaceae

Якорцы стелющиеся; латинізована грецька назва рос­лини tribolas\ латин, terrestris,

-е — наземний.

Рослина однорічна трав’я­ниста жорстковолосиста. Стебло лежаче, розгалужене, завдовжки 10-50 см. Листки супротивні, парноперисті, з шістьма-вісь- мома парами довгастих лис­точків. Квітки двостатеві, пра­вильні, дрібні, п’ятипелюсткові, жовті, одиночні, в пазухах листків. Плід п’ятикутний, розпа­дається на п’ять вкритих гостри­ми колючками горішків.

Поширення. Ареал займає увесь південь України. Зустрічаєть­ся в Криму, в Степу і зрідка в Лісостепу на сухих піск) ватих місцях, баштанах, городах, полях та біля доріг.

Заготівля. Траву висмикують з коренями під час цвітіння і пло­доношення рослини. Протягом 2-3 год траву підв’ялюють на сонці, а потім досушують під наметом або в добре провітрюваних при­міщеннях.

Хімічний склад сировини. Трава якірців містить стероїдні глікозиди (2 %), серед яких діосцин та грацилін. тігогенін. геко- генін; флавоноїдні глікозиди (астрагалін, трібулозид. рутин), ду­бильні та смолисті речовини, аскорбінову кислоту.

Біологічна дія та застосування. Рідкий екстракт якірців ви­являє сечогінну, антисклеротичну та гіпотензивну дію. стимулює секрецію шлункового соку. З цієї рослини виготовляють препарат трибуспонін для профілактики й лікування атеросклерозу, який суп­роводжується гіпертонією і стенокардією. У Болгарії з трави якірців виготовляють препарати із стимулюючою дією.

НАСІННЯ ГУНЬБИ СІННО, —

SEMINA FOENIGRAECI

Г уньба сінна — Trigonella foenum-graecum L.. род. бобові — Fabaceae

Пажитник сенной; назва

походить від грецьк. trigonon

трикутник; латин, foenum — сіно та graecus, -а, -ит — грецький.

Рослина однорічна трав’я­ниста. Стебло прямостояче, роз- сіяноопушене. заввишки 10-50 см. Листки чергові, трійчасті, із зубчастих листочків. Квітки зи­гоморфні. по одній-дві у пазухах листків: віночок блідо-жовтий. Плід — біб. Насіння непра­вильно-ромбічної або кулястої, рідше квадратної форми, завдовжки 5-7 мм, жовте, жовту­вато-зелене, жовтувато-брунатне або брунатне. Смак гірко- пряний, запах специфічний, ароматний.

Поширення. Походить із Середземномор’я. В Україні розво­дять як кормову та ефіроолійну культуру.

Заготівля. Заготовляють насіння у період повної стиглості.

Хімічний склад сировини. Насіння містить стероїдні сапо­ніни (0.1-0,3 %). похідні агліконів: діосгеніну. ямогеніну. тігоген- іну. гітогеніну, нєотігогеніну і нєогітогеніну. Вони можуть бути субстанціями для напівсинтезу гормонів та інших стероїдів. Вміст стероїдних сполук у насінні підвищується при інкубації його з аук­синами (стимуляторами росту рослин).

Насіння містить багато слизу, у складі якого є сахароза та га- лактоманани. Сполуками, що містять азот, є тригонелін (метилбе- таїн нікотинової кислоти), холін. Вміст жирної олії у межах 6-10 %, у складі ліпідів встановлено близько 2 % лецитину, фітин. З інших речовин досліджені С-флавоноїди (вітексин, ізовітексин, віценін. ку мароїлвітсксин). білки (до ЗО %). ефірна олія, нікоти­нова кислота.

Біологічна дія та застосування. Сировина для виробництва стероїдних гормонів. Екстракт входить до складу препарату фіто­лізин. Насіння виявляє антисклеротичну активність, вживається як тонізуючий засіб та такий, що збуджує апетит.

ЛИСТЯ АГАВИ — FOLIA AGAVAE

А гава американська —

Agaa атвгісбпа L., агава си- сальська — A. sisolana Perrino, род. агавові —

Agavaceae

Агава американская, ага­ва сисальская; назва походить від грецьк. agewe — дочка Кад- ма. мати Пенфея.

Рослина багаторічна тра­в'яниста. Стебло вкорочене, біля основи має розетку видов­жених м'ясистих листків. Лист­ки соковиті (сукулентні), шкірясті, блакитно-зеленого кольору, по краю мають тверді колючки, верхівка гостра і закінчується колюч­кою завдовжки до 1,5 см; поверхня з блакитним восковим полиском. Квітки двостатеві, зеленку вато-жовті, на високому' квітконосі, у багаток­вітковій волоті. Плід — коробочка.

Поширення. Відомі понад 300 видів агави, які дико ростуть у Східній та тропічній Африці. Південній Америці. Агаву американську' ви­рощують у Криму у відкритому ррунті.

Заготівля. Листя зрізають і переробляють у свіжому вигляді.

Хімічний склад сировини. Листя містить стероїдні сапоніни — гекогенін, маногенін, гітогенін.

Біологічна дія та застосування. Сировина для виробництва сте­роїдних гормонів.

У гомеопатії використовується свіже листя при атонічному запорі та як сечогінний засіб.

СЕРЦЕВІ ГЛІКОЗИДИ (КАРДІОСТЕРОЇДИ)

Серцеві глікозиди — велика група глікозидів, похідних циклопентанопергідрофенантрену, які вибірково діють на серце­вий м’яз.

Серед природних глікозидів серцеві глікозиди займають особ­ливе місце, оскільки не мають синтетичних аналогів. Рослини, які містять серцеві глікозиди, а також одержані з них препарати, є головними засобами при лікуванні серцево-судинної недостат­ності.

Характерною ознакою серцевих глікозидів є специфічна дія на серцевий м’яз: у малих дозах вони збільшують його скорочення і поліпшують роботу серця, у великих — навпаки, пригнічують роботу міокарда і кінець кінцем викликають зупинку серця. На центральну нервову систему в малих дозах серцеві глікозиди діють заспокійливо.

З давніх-давен рослини, що містять серцеві глікозиди, вико­ристовували для лікування серцевих захворювань. Луківку засто­совували як серцевий і сечогінний засіб у Стародавньому Єгипті та Римі. У глибокій давнині народи Африки вживали корінь харгу, або гомфокарпусу, що зветься «корінь узару», при захворюван­нях серця. Наперстянка як лікувальний засіб була відома в Англії з XI ст.

Перші досліди з вивчення структури серцевих глікозидів було розпочато в XIX ст. У 1913 р. опубліковано роботу німецького вче­ного Ванрауса, яка містила відомості про структурні особливості серцевих глікозидів. Далі з’явилися роботи американця Джекобса, швейцарця Чеше, німця Штолля, котрі розширили знання про серцеві глікозиди.

У створенні лікарських засобів із серцевих глікозидів брали участь: Д. Г. Колесников, Я. І. Ходжай, М. А. Ангарська, В. Т. Чорно- бай, I. X. Макаревич, М. Ф. Комісаренко (Державний науковий центр лікарських засобів, Харків), Н. К. Абубакіров (Інститут хімії

природних речовин АН Узбекистану. Ташкент), І. Т. Кутателадзе, Е. П. Кемертелідзе (Інститут фармакохімії Грузії. Тбілісі), А. Д. Ту­рова (Інститут лікарських рослин Росії. Москва) та ін.

Будова та класифікація

Аглікони серцевих глікозидів є стероїдами, але на відміну від інших сполук цього класу вони мають специфічну' про­сторову орієнтацію молекули. Кільця A/В та С/D у кардіостероїдів знаходяться в г^нс-положенні. а кільця В/С — у шрпнс-положенні. Таке розташування кілець відрізняє серцеві глікозиди від інших природних стероїдів, в яких кільця С/D займають транс-поло­ження.

Кардіостероїди за хімічною будовою мають бутеноліднє п'я- тичленне ненасичене лактонне кільце, або кумалінове — двічі не- насичене шестичленне лактонне кільце. Саме наявність лактонного кільця обумовлює серцеву дію. Відсутність, розрив або ізомериза­ція лактонного кільця веде до втрати фізіологічної активності. Сер­цеві глікозиди за характером бічного ланцюга у С-17 поділяються на дві групи:

карденоліди (група наперстянки, строфанта) мають у С-17 ненасичене п'ятичленне лактонне кільце;

буфадієноліди (група морозника, луківки) мають у С-17 шести­членне ненасичене кільце з двома подвійними зв'язками.

Більш поширені карденоліди, які зустрічаються тільки в рос­линах. Буфадієноліди зустрічаються як у рослинних, так і у тва­ринних організмах.

Лактонне кільце в карденолідах може знаходитися в а (17рН)- або р (17аН)-положеннях. (Замісники, що знаходяться над за­гальною площиною кільцевої системи, позначаються |3, а під — а.) У природі в більшості випадків зустрічаються карденоліди з розташуванням лактонного кільця в 17р-положснні. проте в де­яких рослинах знайдені карденоліди з 17а-розташуванням лак­тонного кільця. За конфігурацією сполучення кілець A/В карде­ноліди і буфадієноліди поділяють на два ряди:

ряд холестану (транс-АІВ ряд, або 5а-ряд). до якого відно­ситься узаригенін;

ряд копростану (цис-АІВ ряд. або зр-ряд), до якого відносить­ся дигітоксигенін.

За стереохімією стероїдного ядра буфадієноліди однакові з карденолідами. Поряд зі вказаними вище замісниками та місця­ми їх приєднання деякі буфадієноліди мають гідроксильну групу у С-8 та ацетилгідроксильну групу у С-6.

За класифікацією, запропонованою Баумгартеном, серцеві глікозиди в залежності від замісників у С-10 (С-19)-положенні поділяють на три групи: з альдегідною групою, зі спиртовим та з метильним радикалом.

Крім того, у положенні С-13 завжди знаходиться метильна група, гідроксили — у С-3 та С-14, рідше у С-5, С-11, С-12. С-18. Гідроксильна група у С-16 часто етерифікується мурашиною (гіпо- ксигенін). оцтовою (олеандрогенін) та ізовалеріановою (адигенін) кислотами. Епоксидні групи зустрічаються в положеннях С₇ — С₈ (тангеногенін), С₈ — С₁₄ (адиреригенін), С_п — С,, (цербертигенін) і мають P-конфігурацію. Карденолідів з подвійним зв’язком у мо­лекулі небагато, наприклад канаригенін. гірканогенін.

Вуглеводну частину серцевих глікозидів найчастіше утво­рюють D-глюкоза, D-фруктоза та D-ксилоза. Специфічними для

к

D-Дигітоксоза

зсн₃ D-Цимароза

н, ОН

ОСН₃ L-Олеандроза

ардіостероїдів є 2,6 дезоксисахара — D-дигітоксоза, D-цима- роза, D-олеандроза, D-дигіталоза та ін.

За розміром окисного циклу вуглеводи є піранозидами. Відо­мий поки що один фуранозид, який входить до складу скорпіо- зиду.

Біосинтез

В

21

важають, що обидва типи кардіостероїдів утворю­ються з Р-сітостерину за рахунок зміни структури бічного лан­цюга у С-17.

Поширення та локалізація

У світовій флорі з 434 родин квіткових рослин кардіо­тонічні глікозиди знайдено у 14 родинах і 34 родах, до яких нале­жать близько 300 видів. Більшість з них синтезують глікозиди, містять карденоліди. Тільки в рослинах родин Alliaceae, Hyacinthaceae, Liliaceae, Iridaceae та Meliaceae ідентифіковані буфадієноліди. Крім рослин, буфадієноліди цис-AfB ряду (латин, bufo — жаба) знайдені в отруйних виділеннях шкірних залоз жаб.

У 1978 р. Є. Рейхштейн із співробітниками знайшли в деяких комах, які паразитують на африканських видах ваточника (Asclepias), карденоліди цис-A/В ряду. Ці комахи самі не виробля­ють отруйні речовини, але, поїдаючи рослини, які містять серцеві глікозиди, накопичують їх для захисту від ворогів.

Наявність серцевих глікозидів виявлено у таких родинах і ро­дах: Scrophulariaceae (Digitalis), Convallariaceae, Hyacianthaceae (Ornithogalum, Scilla, Bowiea), Apocynaceae (Strophanthus, Nerium), Ranunculaceae (Adonis, Helleborus), Brassicaceae (Erysimum), Fabaceae (Coronilla), Asclepiadaceae (Asclepias, Periploca), Moraceae та ін.

Локалізуються вони в різних органах рослини — насінні, листі, стеблах, кореневищі, коренях, корі та ін. Вміст їх змінюється відпо­відно до еколого-географічних умов, вегетаційного періоду, стану рослини (свіжа або висушена) тощо.

Фізико-хімічні властивості

Серцеві глікозиди — безбарвні або білі кристалічні, рідше аморфні речовини без запаху, гіркі на смак, мають певну температу­ру топлення (100-270 °С), оптично активні, багато з них флуоре­сціюють в УФ-світлі. Більшість малорозчинна у воді, добре розчи­няється у водних розчинах метилового та етилового спиртів. Глікозиди з довгим вуглеводним ланцюгом краще розчиняються у воді та вод­них розчинах спиртів, а аглікони — в органічних розчинниках.

Серцеві глікозиди схильні до гідролізу. Він може бути кислот­ним та ферментативним. У лужному середовищі йде деструкція агліконової частини молекули (розмикання лактонного угрупу- вання), що призводить до втрати кардіотонічної дії.

Сахара карденолідних глікозидів є специфічними: вони не відщеплюються глікозидазами, виняток становлять лише фермен­ти виноградного равлика. D-Глюкофуранозиди стійкі до фермен­тативного розщеплення на відміну від D-глюкопіранозидів; швидкість гідролізу залежить від структури аглікону.

На стійкість глікозидного зв’язку при кислотному гідролізі впливає розмір окисного циклу сахару. Фуранозиди гідролізу­ються значно швидше, аніж піранозиди Глікозиди 2-дезоксиса- харів менш стійкі до гідро.т\ порівняно з глікозидами звичай­них сахарів.

Методи виділення і дослідження

Екстракція. Методи виділення серцевих глікозидів із рослин мають більш як 100-річну історію і досі удосконалюються. Сучасна схема екстракції така: подрібнення сировини, знежирен­ня її бензином або петролейним ефіром, екстракція 30-70 % ета­нолом. згущення екстракту, переведення глікозидів у водний або водно-спиртовий розчин; висадження смол і хлорофілу; екст­ракція глікозидів органічними розчинниками, що не змішуються з водою: випарювання: очищення водно-спиртового розчину аце­татом свинцю або гідроксидом алюмінію: витягування глікозидів із водного розчину органічними розчинниками різної полярності (діетиловий ефір, хлороформ, суміш хлороформу-етанолу 3:1 — 2:1); хроматографічне розділення та кристалізація. Процес багато­стадійний, але виправдовує себе якістю очищення серцевих гліко­зидів від численних супутніх сполук.

ІІдснтифікація. Для визначення серцевих глікозидів частіш за все використовують три гр\ пи кольорових реакцій: на стероїдне ядро, лактонне кільце, вуглеводний компонент.

Стероїдне ядро. Використовують реакцію Лібермана — Бурхарда. З реактивом Чугаєва (хлорид цинку і ацетилхлорид в оцтовій кис­лоті) утворюється рожеве забарвлення з максимумом поглинання 562 нм. Карденоліди, які містять дієнову групу або здатні її утво­рювати під впливом трихлороцтової кислоти, дають позитивну реакцію Розенхейма. Стероїдна структура може бути доведена ко­льоровими реакціями із сірчаною і фосфорною кислотами.

Бутенолідне кільце. Проводять реакції з ароматичними нітро- похідними в лужному середовищі: реакції Легаля (з натрію нітро- прусидом), Раймонда (з .м-динітробензолом). Кедде (з 3.5-диніт- робензойною кислотою). На кумалінове кільце специфічних реакцій не знайдено. Для ідентифікації буфадієнолідів знімають УФ-спектр, де вони мають характерну смугу поглинання при Х-ЗОО нм.

Дезоксисахара виявляють реакцією Келлера — Кіліані. Реакція позитивна, якщо в препараті або витяжці з рослинної сировини 2-дезоксисахар знаходиться у вільному стані або займає кінцеве положення у молекулі глікозиду. Вільні 2-дезоксисахара з нітро- фенілгідразином і лугом утворюють блакитне забарвлення. Вияв­ляють 2-дезоксисахара й на папері зі спиртовим розчином л-ди- метиламінобензальдегіду і фосфорною кислотою.

В аналізі серцевих глікозидів використовують УФ-. ІЧ-. мас-, та ЯМР-спектроскошю. Так. УФ-спектроскопія дозволяє встано­вити вид лактонного кільця, наявність подвійних зв'язків у сте­роїді, виявити наявність та положення замісників у ньому.

Кількісне визначення. Всі методи кількісної оцінки серцевих глікозидів можна поділити на дві групи: біологічні та фізико-хі- мічні.

Біологічні методи. Біологічну активність серцевих глікозидів визначають на лабораторних тваринах: котах, жабах, голубах. Її порівнюють із активністю стандартних зразків і виражають в оди­ницях дії (котячих, жаб’ячих та голубиних).

Стандартними зразками при дослідженні сировини є спе­ціально виготовлені спиртові екстракти, які містять суміш гліко­зидів і очищені від супутніх речовин.

За одиницю дії (1 КОД. 1 ЖОД. 1 ГОД) прийнята наймен­ша кількість досліджуваного об’єкта (1 мг речовини або 1 мл ви­тягу з рослини), яка викликає систолічне зупинення серця у тва­рин протягом 1 год.

Використовують жаб трав’яних, озерних та ставкових, пере­важно самців, масою 25-40 г. Котів беруть обох статей, здорових, масою 2,5—3.5 кг. Біологічний метод стандартизації складний, тру­домісткий. не завжди доступний, має дуже малу точність (від 10 до 25 %), але є незамінним при аналізі галенових препаратів та рослинної сировини. Фармакопея вимагає перевіряти біологічну активність листя наперстянки та препаратів з неї. препаратів на­перстянки шерстистої; трави горицвіту та препаратів з неї; трави, листя, квіток конвалії, препаратів, складних лікарських форм, до складу яких входить настойка конвалії; насіння строфанту та пре­паратів з нього; трави, насіння жовтушника сивіючого та препа­ратів з них.

Фізико-хімічні методи. Т и т р и м е т р и ч н и й метод засто­совують для серцевих глікозидів, які мають карбонільну групу. При взаємодії гідроксиламіну хлориду з карбонільною групою виділяєть­ся хлористоводнева кислота, яка зв’язується діетиламіном, а над­лишок останнього титрується розчином хлорної кислоти в мета­нолі. Цей метод об’ємного титрування серцевих глікозидів був запропонований М. О. Казаріновим та Н. П. Дзюбою (ДНЦЛЗ, Харків).

Полярографічний метод црунтується на здатності кар­денолідів і буфадієнолідів відновлюватися на ртутно-крапельному електроді.

Спектрофотометричний та колориметричний методи основані на визначенні оптичної густини розчинів сер­цевих глікозидів з різними хромогенними реагентами.

Комбіновані методи полягають у тому, що спочатку сер­цеві глікозиди поділяють хроматографічно (паперова, тонкоша­рова або колонкова хроматографія) з наступним спектрофотомет­ричним або колориметричним визначенням їх.

Сушіння та зберігання рослинної сировини,

що містить кардіостероїди

Ще в 30-х рр. швейцарський вчений А. Шталь вису­нув гіпотезу про те, що серцеві глікозиди знаходяться в рослинах у вигляді складніших сполук, аніж ті, які взагалі вилучають. Вва­жалося, що ферменти під час сушіння, зберігання і виділення глікозидів з рослинної сировини відщеплюють від первинних спо­лук (генуїнних глікозидів) сахара, які перетворюються на менш складні речовини, біологічна дія яких слабкіша, ніж у нативннх глікозидів. Тож рослинну сировину, яка містить глікозиди, суши­ли швидко при температурі 50-60 °С, щоб звести до мінімуму дію ферментів.

Пізніше, в 60-70-х рр., дослідження Н. К. Абубакірова, Г. П. Ген- кіна та інших довели, що вміст К-строфантину-р у свіжих коренях кендиря та траві горицвіту менший, аніж вміст його в тій самій сировині, але при повільному сушінні. Вони зробили висновок, що при повільному сушінні відбувається синтез К-строфантину-р з цимарину. Це знайшло підтвердження в подальших роботах, які довели, що під час повільного сушіння листків наперстянки шерстистої різко (на 50-80 %) збільшується вміст нативних лана- тозидів А, В, С.

У зв’язку з високою токсичністю кардіотонічних речовин лікарську рослинну сировину та препарати, які містять їх, слід зберігати з обережністю (за списком Б), окремо від іншої сирови­ни, в сухому, захищеному від прямих сонячних променів місці. Один раз на рік сировину і препарати стандартизують. На етикет­ках повинні бути вказані: дата аналізу і кількість одиниць дії в 1 г сировини. Чисті глікозиди зберігають за списком А.

Біологічна дія та застосування

Виявлено, що характер та механізм дії різних серцевих глікозидів на серцево-судинну систему взагалі однаковий, але кож­ному з них властиві й деякі особливості: сила, тривалість та швидкість прояву дії, кумуляція та ін.

Кардіотонічний ефект розвивається внаслідок прямої дії на міокард. Кардіостероїди змінюють всі його функції:

підвищують скорочення серця (позитивна інотропна дія);

посилюють тонус міокарда (позитивна тонотропна дія);

зменшують частоту серцевих скорочень (негативна хронотроп- на дія);

погіршують провідність міокарда (негативна дромотропна дія);

посилюють збудливість міокарда (позитивна батмотропна дія).

У діапазоні терапевтичних доз виникають лише перші три ефекти. Саме вони зумовлюють клінічну цінність серцевих гліко­зидів. У той же час два останні ефекти містять ознаки передозу­вання, вказують на токсичну дію глікозидів на міокард. Крім кар­діотонічної дії, серцеві глікозиди мають цитостатичний ефект, сприятливо впливають на центральну нервову систему.

Препарати серцевих глікозидів призначають хворим на хро­нічну серцеву недостатність з порушенням кровообігу.

Зв’язок між хімічною будовою і фармакологічною дією серцевих глікозидів

Різноманітність дії (терапевтичної і токсичної) стероїд­них лактонів зумовлена декількома особливостями їх будови. По- перше значення має природа лактонного кільця у С-17, далі — наявність замісників, подвійних зв’язків, природа вуглеводного компонента, стереохімічні особливості молекули.

У медицині знайшли застосування серцеві глікозиди 12 аглі­конів. Шість із них (гітоксигенін, дигітоксигенін, дигоксигенін, дигінатигеніи, олеандрогенін й периплогенін) у С-10 містять ме­тальний радикал, що зумовлює кумулятивний ефект. Два агліко­ни — строфантидол та уабагенін у С-10 мають метоксильну групу; чотири аглікони — альдегідну групу (адонітоксигенін, строфанти- дин, канногенін та геллебрігенін). Глікозиди з карбоксильною гру­пою у С-10 положенні втрачають кардіотонічну дію.

Зміна орієнтації лактонного кільця з 17(3- на 17а-конфігура- цію, відновлення його подвійного зв’язку або утворення ізокар- денолідів призводить до різкого зниження кардіотонічної актив­ності.

Суттєвий вплив на біологічну активність має конформація сте­роїдного ядра, кількість, природа та положення замісників у ньому. Глікозиди з цис-сполученням кілець А і В активніші, ніж транс-фор­ми. Гідроксильна група у С-11а і С-12р положеннях підвищує біо­логічну активність, а у С-7р- або С-16|3-положеннях — знижує Гї.

Порівняння ряду глікозидів з однаковим агліконом і різними сахарами доводить, що природа вуглеводного залишку суттєво впливає на біологічну активність. Глікозиди з сахарним залишком L-ряду значно активніші за глікозиди із залишком D-ряду. Біоло­гічна активність агліконів буфадієнолідного ряду вища, але дія їх

короткочасніша. Монозиди бу ф.і ікнолідів менш активні, ніж кар­денолідів. а біозиди. навпаки, активніші у буфадієнолідів.

Найбільшу кардіотонічну активність мають серцеві глікози­ди. які конформаційно найменш стабільні. Кардіостероіди з транс- конфігурацією кілець A/В у 3.3 раза менш активні за глікозиди, що мають ір/е-конфігу рацію. І навпаки, у разі г^ис-конфігу рації С/ D кілець серцевих глікозидів активність їх значно вища, ніж при /нронс-конфігурації.

Малоактивні карденоліди і буфадієноліди, які у структурі містять карбоксильні групи. Активність кардіостероїдних агліконів залежить від ступеня їх полярності: чим вищий ступінь полярності, тим вища активність. Підвищує активність і знижує кумуляцію альдегідна група при С-10.

Відомості про препарати серцевих глікозидів наведені в табл. 15 Додатків.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА,

ЯКІ МІСТЯТЬ КАРДЕНОЛІДИ

ЛИСТЯ НАПЕРСТЯНКИ — FOLIA DIGITALIS

Н аперстянка пурпурова —

Digitalis purpurea L.. род. ранни­кові — Scrophulanaceae

Наперстянка пурпурная; ла­тинізована назва походить від digitalis — пальцевий, у зв'язку з наперсткоподібною формою квіток: purpureus — пурпуровий, червоний.

Рослина дворічна трав'яни­ста. заввишки до 120 см. При­кореневі листки видовжено-яй- цеподібні. черешкові, завдовжки до ЗО та завширшки до 16 см, листкова пластинка спускаєть­ся вздовж черешка. Стеблові ли­стки: нижні завдовжки 12-20 си, яйцевидні, різко відтягнутіу кри­латий черешок, середні — корот- кочерешкові, верхні — сидячи Край листків нерівногородчастий. Зверху листки 'зморшкуваті, темно-зелені, зісподу — сіруваті від численних волосків, з виступаючою сіткою жилок. Квітки великі, завдовжки 3-4 см. пониклі, зібрані в однобічне гроно, віночок у вигляді

наперстка, зовні пурпуровий, а всередині білий з пурпуровими плямами. Плід яйцевидна двогнізда коробочка, з великою кількістю дуже дрібного на­сіння.

Поширення. Вітчизна — центральні та західні області Західної Євро­пи. Культивується в Україні.

Заготівля. На плантаціях першого року листя збирають двічі: в кінці літа, коли воно досягає довжини 15-25 см, та восени; на плантаціях другого року — починаючи з фази цвітіння і до визрівання плодів, у міру відростан­ня листя.

Перед сушінням черешки краще зрізати, бо вони бідні на гліко­зиди і довго сохнуть. Сушать листя швидко, при температурі 55­60 °С. або повільно, при 20 °С, протягом 7-10 днів. Рослина о т р у й н а !

Хімічний склад сировини. Встановлено, що в усіх частинах рос­лини знаходиться більш як 50 кардіотонічних глікозидів та їхніх агліконів, активність яких дорівнює 50-70 ЖОД. Найбільш вивче­ними генуїнними глікозидами наперстянки пурпурової є пурпу- реаглікозид А. пурпуреаглікозид В і глюкогіталоксин. що мають різні радикали у С-16.

Крім карденолідів, знайдені стероїдні сапоніни (дигітонін. гітонін. тігонін). флавоноїди (глікозиди апігеніна і лютеолін^, ароматичні кислоти (оксибензойна. ванілінова, п-кумарова. ко­фейна. ферулова та ін.).

Первинний тетразид пурпуреаглікозид А містить три залишки дигітоксози і один — глюкози, при відщепленні якого утворюєть­ся вторинний триозід дигітокснн.

— Диптоксигенін — Диптоксин R = Dt-O-Dt-O-Dt-O-Gtu — Пурпуреаглікозид А

• П токсигенін

• Птоксин

R = Dt-O-Dt-O-Dt-O-Glu — Пурпуреаглікозид В

R = Н — Гїтапоксигенін

R = Dt-O-Dt-O-Dt — Лталоксин R = Dt-O-Dt-ODt-O-Glu — Глюкопталоксин

Біологічна дія та застосування. Дигітоксин, гітоксин, кор- дигіт вживаються при хронічній (рідше гострій) серцевій недостат­ності II та III ступеня, яка супроводжується порушенням кровообі­гу. Дія цих препаратів настає через 30-60 хв після вживання, терапевтичний ефект триває від 8 до 24 год. Щодо тривалості дії інші препарати серцевих глікозидів не можуть зрівнятися з препара­тами наперстянок. Та препарати наперстянки мають властивість ку­му люватися, тобто накопичуватися в організмі, тому слід чергувати їх з препаратами інших рослин (конвалії, горицвіту, жовтушника), які не виявляють кумулятивних властивостей.

У гомеопатії використовується свіже листя, зібране перед по­чатком цвітіння, при ревматизмі, слабкому пульсі, катаракті, урет­риті. набряках.

ЛИСТЯ НАПЕРСТЯНКИ ШЕРСТИСТОЇ—

FOLIA DIGITALIS LANATAE

Наперстянка шерстиста — Dmitdlis lan&ta Ehrh., род. ранникові — Scrophulariaceae

Наперстянка шерстистая; латинізована назва походить від digitalis — пальцевий, у зв’язку з наперсткоподібною формою квітів: lana — шерсть.

Рослина багаторічна або дворічна з невеликим кореневищем та стрижневим корінням. Стебла поодинокі (рідше декілька) пря­мостоячі. Прикореневе та нижнє листя видовжено-яйцевидне, тупувато-загострене, цільнокрає або рідкозубчасте, голе, зав­довжки 6-12 та завширшки 1,5-3,5 см, верхні листки сидячі, ланцетоподібні, жилкування дугонервове, з гострою верхів­кою; суцвіття — довге, густе, різнобічне гроно. Всі суцвіття, при­квітники та частки чашечки білоповстистоопушені. Віночок буро- жовтий з ліловими жилками, завдовжки 20-30 мм. кулястоздутий.

Поширення. У дикому вигляді рос­те на Балканах; зустрічається на Закар­патті та в Молдові, вирощується в Угор­щині, Швеції та ряді інших країн Європи.

К ультивується в Україні.

Заготівля. Збирають сировину на першому році життя рослини, коли дов­жина листя розетки не менш як 6 см, на другому році збирають до цвітіння рос­лини, оскільки в цей період вміст карде­нолідів максимальний (до 18 мг на 1 г сировини).

Сушать так, як листя наперстянки пурпу­рової. Рослина отруйна!

Хімічний склад сировини. Листя містить близько ЗО карденолідів. Основ­ними є первинні глікозиди — ланатози- ди А, В, С, D і Е. Близькі за будовою до пурпуреаглікозидів, вони відрізняються наявністю ацетильної групи у молекулі дигітоксози.

Біологічна активність сировини не менш як 100 ЖОД.

З інших класів природних сполук листя містить флавоноїди (лютеолін, скутеларин) та стероїдні сапоніни.

— Диптоксигенін

• Диптоксин

• Ацетилдигітоксин —Лантозид А

• Гітоксигеніи

• ГІТОКСИН

• Ацетилгітоксин

R = Dt-O-Dt-O-AcDt-O-Glu — Лантозид В

Біологічна дія та застосування. Препарати наперстянки шер­стистої мають ряд переваг перед препаратами наперстянки пурпуро­вої: швидше діють на серце; мають менші кумулятивні властивості та краще переносяться хворими.

У медичній практиці застосовуються дигоксин, целанід, ізо- ланід, ланікор, ланатозид, ланатозид С. до складу якого входить дигоксин. а також новогаленовий препарат, що містить суму серце­вих глікозидів наперстянки шерстистої.

НАСІННЯ СТРОФАНТА—SEMINA STROPHANTHI

С трофант комбе — Strophcmthus kombe 01п\. строфант щетинистий —

Strophanthus hispidus DC. строфант привабливий — Strophcmthus gratus (Hook.) Franch. род. кутрові — Apocynaceae

Строфант комбе, строфант ще­тинистый, строфант привлека­тельный; латинізована назва похо­дить від грецьк. strophos — перекручений та anthos — квітка, що вказує на спірально перекручені пе­люстки квіток; kombe — африканська назва виду.

Рослина. Багаторічні ліани із су­противним волосистим листям оваль­ної форми із загостреною верхівкою. Квітки зібрані в півзонтики; віночок зовні білий, усередині жовтий, пелю­стки витягнуті в довгі шнуроподібні кінці Плід — збірна листянка, що складається з двох супротивно роз­міщених долей завдовжки до 1 м. Кожна доля веретеноподібна, од- ногнізда, містить численне насіння — округлене з одного і видов­жене з другого кінця, біля основи мас коротку борідку, а на кінці — довгу вісь з широким чубчиком з шовковистих волосків; зав­довжки 1-1,5 см; колір сріблясто-сірий або зеленкувато-сірий.

Поширення. Строфант комбе росте у вологих тропічних лісах Східної Африки. Його та строфанти щетинистий і привабливий куль­тивують в Африці та Індії.

Заготівля. Заготовляють стигле насіння. Рослина отруйна.

Хімічний склад сировини. У насінні строфанту’ комбе вміст суми серцевих глікозидів становить 8-10, у строфантів щетинистого та привабливого — 4-8 %. Основні кардіоглікозиди строфанту комбе

та привабливого —- 4-8 %. Основні кардюглікозиди строфанту комбе та щетинистого: К-строфантозид (2-3 %), К-строфантин-p. цимарин, строфантидол, цимарол. Останні два мають у С-10 положенні меток- сильну групу — СН₂ОН.

R

RO

= Н — К-строфантидин

R = Сут (цимароза) —Цимарин

R = Сут-0-P-Glu —К-строфантин-Р

R = Cym-0-P-Glu-O-a-Glu — К-строфан­

т

RhaO

озид

Головний глікозид строфанту привабливого — G-строфантин або уабаїн. (становить до 90 % від суми усіх глікозидів).

Крім серцевих глікозидів, насіння містить сапоніни, тригонелін, холін, ферменти і до ЗО % жирної олії.

Біологічна дія та застосування. Для лікування в основному за­стосовується строфантин-К (розчин в ампулах). Строфантин-G ви­користовують як стандарт при біологічній оцінці сировини та препа­ратів. Як засоби «швидкої допомоги» застосовують такі ін’єкційні препарати: строфантин-К. що є сумішшю глікозидів строфанту ком­бе (в основному К-строфантин-Р і К-строфантозид), строфантин-G та ацетилстрофантин.

У гомеопатії використовується дозріле насіння при різкому падінні кров'яного тиску у гіпертоніків, тахікардії в уражених базе­довою хворобою, слабкому, нерівному пульсі.