Корені шоломниці байкальської — radices scutellariae baicalensis

Ш оломниця байкаль­ська — Scutellaria baica­lensis Georgi, род. яснот- кові — Lamiaceae

Шлемник байкальс­кий; назва походить від ла­тин. scutellum — щиток, зменшувальне від scutum — щит, за формою придатку ча­шечки; baicalensis — бай­кальський. ,

Рослина багаторічна, тра­в’яниста, заввишки 15-35 см.

Кореневище коротке, до З см, переходить в м’ясис­тий стрижневий корінь, по­верхня якого зморшкувата, світло-брунатна, злам — жовто-лимонний. Стебла численні, чотиригранні, опу­шені. Листки супротивні, майже сидячі, ланцетні, до 4 см завдовжки, по краю війчасті. Чашечка двогуба, синя або фіолетова, волосиста, на верхній губі зморшка. Квітки двостатеві, неправильні, поодинокі, пазушні, зібрані на верхівках стебел в однобокі китицеподібні суцві­ття. Плід складається з чотирьох однонасіннєвих горішкоподібних часток.

Поширення. Забайкалля, Далекий Схід, басейн Амура. На те­риторії України культивується.

Заготівля. Заготівлю коренів проводять восени, після повно­го засівання рослини. Викопують лише доросді, з 5-6 стеблами рос­лини. Для відновлення заростей на ділянці, де проводять заготівлю сировини, треба залишати не менше трьох рослин на кожні 10 м² площі, а повторну заготівлю на цій ділянці дозволяється проводити не раніш як через 10 років. Зібрану сировину обтрушують від землі, звільняють від стебел так, щоб їх залишки не перевищували 1 см, миють і, розстеливши тонким шаром у затінку, сушать.

Хімічний склад сировини. Флавони та їх глікозиди (до 10 % загалом): байкалін (байкалеїн-7-О-глюкуронід), скутеларин (скуте- ляреїн-7-О-глюкуронід), вогонін, ороксилін.

Біологічна дія та застосування. Препарати шоломниці мають седа­тивні, гіпотензивні і протисудорожні властивості. Настойка застосовуєть­ся при гіпертонічній хворобі І і II ступенів. На основі байкалеїну виготовля­ють напівсинтетичний препарат аспалінат аналогічної дії.

ПЛОДИ СОФОРИ японської —

Frucrus sophorae japonicae пуп’янки софори японської—

ALABASTRAE SOPHORAE JAPONICAE

С

он

офора японська — Sopho- ra japonica L., род. бобові — Fabaceae

Софора японская; лати­нізована арабська назва одного з видів касії — sofera\ латин. japonicus ■— японська.

Рослина. Листопадне, до ЗО м заввишки, дерево. Лист­ки чергові, непарноперисті, з 3-8 парами листочків; листочки видовженояйцеподібні, зверху темно-зелені, з полиском, зіспо­ду — сизуваті. Пуп’янки видов- женояйцеподібної форми, зав­довжки від 3 до 7 і завширшки від 1,5 до 3 мм. Чашечки дзво­никоподібна з 5 короткими ту­пими або злегка загостреними зубчиками, жовтувато-зеленого кольору, опушеними. Віночок блідо-жовтого кольору, має такий же розмір, як і чашечка, або злегка виступає над нею. Квітки двостатеві, неправильні, у верхі­вкових гронах, зібрані у великі волоті; віночок метеликового типу, ясно-жовтий. Плід — біб, на плодоніжці, нерозкривний, чоткопо- дібний, між насінинами з перетяжками, заповненими жовту­вато-зеленим клейким соком. Насіння темно-брунатне або май­

же чорне. Цвіте у липні-серпні, плоди дозрівають у жовтні і зали­шаються на дереві всю зиму.

Поширення. Походить з Китаю і Японії. На території України (переважно в південних районах) її культивують як декоративну та фітомеліоративну рослину.

Заготівля. Пуп'янки заготовляють у сонячну погоду в кінці бу­тонізації, коли нижні квітки в гронах починають розквітати. Спочат­ку зривають руками, зрізують секаторами або ножицями суцвіття, потім з суцвіть обшморгують пуп’янки, підв’ялюють їх протягом двох годин на сонці, після цього переносять під навіс або в при­міщення для досушування. Штучне сушіння проводять йри темпе­ратурі 40-50 °С. •<

Плоди софори японської збирають трохи недозрілими в суху по­году і сушать у провітрюваних приміщеннях.

Хімічний склад сировини. У пуп’янках і молодих плодах со­фори міститься до 20 % рутину. У плодах є також кемпферол-3- софорозид, кверцетин-З-рутинозид, геністеїн-4-софорабіозид та ін.

Біологічна дія та застосування. Основною діючою речови­ною препаратів з софори є рутин, який має здатність (особливо в поєднанні з аскорбіновою кислотою) ущільнювати стінки судин, зменшувати їхню ламкість. Його застосовують для профілактики й лікування гіпо- і авітамінозу Р, при захворюваннях, що супрово­джуються підвищеною проникністю судин, для профілактики ура­жень капілярів при застосуванні антикоагулянтів, саліцилатів та ми­ш’яковистих препаратів. Настойка плодів софори є антисептичним засобом. З пуп’янків одержують препарати кверцетин, рутин, які застосовують у вигляді порошків, таблеток та у складі препаратів аскорутин, вікалін, рутес. Для виробництва рутину використовують також наземну частину гречки посівної (Fagopyrum sagittatum, Polygonaceae), яка містить до 4% рутину.

ТРАВА СОБАЧОЇ КРОПИВИ —HERBA LEONURI

Собача кропива звичайна — Leomrus cardiaca L.

Собача кропива п’ятилопатева — Leonurus quinquelobatus Gi/ib., род. ясноткові — Lamiaceae

Пустырник сердечный, пустырник пятилопастный; латинська назэа походить від грецьк. leon — лев та ига — хвіст; грецьк. cardia — серце.

Рослина багаторічна трав’яниста. Стебло прямостояче, 50­100 см заввишки, галузисте, чотиригранне, голе або опушене во­лосками по ребрах. Листки навхрест супротивні, черешкові, звер­ху темно-зелені. Нижні листки округлі, яйцеподібні, з серцевинною основою,

п ятилопатеві, середні — видовжено-еліптичні або ланцетні, трироздільні або трилопатеві, з широкими зубчастими долями; верхів­кові — трилопатеві або цілісні з двома боковими, спрямованими вперед зуб­цями. Квітки неправильні, сидячі, в густих багатоквіт­кових кільцях на верхівках пагонів; віночок двогубий, ясно-рожевий, завдовжки 8,5-9,5 мм. Плід складаєть­ся з чотирьох однонасінних горішкоподібних часток.

є

Поширення. В лісосте­пу і степу, на лісових галяви­нах, біля осель, культиву­

ться. Собача кропива звичайна росте на заході європейської частини СНД. Собача кропива п’ятилопатева — в середніх, південних обла­стях європейської частини СНД, Західного Сибіру, в Криму, на Кав­казі, в Україні.

Заготівля. Траву збирають на початку цвітіння, коли верхівки не перевищують 40 см, а товщина стебла становить не більше 5 мм. Сушать у затінку або в сушарках при температурі 50-60 °С.

Хімічний склад сировини. Думки щодо діючих речовин су­перечливі. Скоріш за все діє комплекс флавоноїдів, іридоїдів і ал­калоїди. Основні флавоноїди — квінквелозид, рутин, кверцитрин, космосіїн, ізокверцитрин, гіперозид. Протоалкалоїд стахідрин та два неідентифіковані алкалоїди містяться у кількості 0,05 %. Іридоїди кропиви собачої належать до типу аукубіна (гарпагід, аюгол, аюго- зид). Гіркий смак сировині надають дитерпени (марубін), є тритер­пеноїди (близько 0,3 % урсолової кислоти). Серед інших БАР — ду­бильні речовини, незначна кількість ефірної олії, рутозид кавової кислоти.

Біологічна дія та застосування. Трава використовується у виг­ляді настою та настойки як седативний та гіпотензивний засіб при серцево-судинних неврозах, початкових стадіях гіпертонічної хво­роби, кардіосклерозі, підвищеній нервовій збудливості. Настій вхо­дить до складу мікстури Траскова, настойка — до кардіофіту, біо- віталю, геровіталу, енерготоніку Доппельгерц.

У гомеопатії свіжу траву застосовують в клімактеричному пе­ріоді, при серцевій та нервовій слабкості, метеоризмі.

Гірчак перцевий — Po­lygonum hydropiper L., род. греч­кові — Polygonaceae

Г орец перечный (г. водяной, водяной перец); латинізована грецька назва від poly— багато і gony — коліно, вузол або gonon — нащадки; латин, hydropiper — від грецьк. hydor— вода і piper — перець, тобто рослина росте біля води і має пекучий смак.

Рослина однорічна, трав’яни­ста, з прямостоячим,червонуватим стеблом. Листки чергові, видовже- ноланцетні, до обох країв звужені, гострі або тупуваті, з хвилястими цілісними краями. Розтруби бурі, голі, з краю коротковійчасті, Квіт­ки двостатеві, по 2-3 в пучках, зібрані у тонкі приривчасті колосо­видні суцвіття. Плід— горішок.

Смак свіжої трави злегка пекучий.

Поширення. Повсюди в європейській частині СНД, на Кавказі, Середній Азії, Сибіру, Далекому Сході, в Україні. Росте по берегах річок, у канавах, на луках, у вологих лісах.

Заготівля. Збирають траву під час цвітіння на висоті 10-15 см від землі. Сушать при температурі 40-50 °С.

Хімічний склад сировини. Основними компонентами серед флавоноїдів (2,5-3 %) є рутин, кверцитрин, гіперозид, кемпферол, метоксильовані флавоноїди — ізорамнетин, рамнетин, рамнозин у вигляді складних ефірів з KHS0₄, ці сполуки називають персикари- нами. Є дубильні речовини (близько 3-5 %), вільні галрва та елаго­ва кислоти, вітаміни К і С.

Сировина містить забарвлені речовини типу фагопірину, що вик­ликають фагопіризм (чутливість до світла). Гіркий смак свіжої си­ровини обумовлений сесквітерпеновими альдегідами (полігодіаль, його ізомер ізотадеональ), лактонами (коніфертифолін, ізодриман- інол) та ін. ,

Біологічна дія та застосування. Настій, рідкий екстракт — кровоспинні засоби при маткових та гемороїдальних кровотечах, ніжний послаблюючий засіб, використовують також при сечокам’­яній хворобі для відходження конкрементів.

Гірчак почечуйний —

P olygonum persicaria L., род. гречкові — Polygonaceae Горец почечуйный (по­чечуйная трава У,¹ polygonum походить від латинізованої грецької назви polygonon — гірчак; від poly)— багато і gony— коліно, вузол або gonon — нащадки; persicaria від латин, persica — персик, через схожість листків гірчака з листками Персикового дере­ва.

Рослина однорічна, tpae- ’яниста, з стрижневим коренем і прямим, підведеним стеблом. Листки чергові, ланцето­подібні або лінійно-ланцетні, голі, часто з червоно-бурою плямою. Характерним є на­явність плівчастих розтрубів, вкритих притисненими волосками, з дов­гими війками по верхньому краю. Суцвіття верхівкове, густа колосо­видна китиця. Квітки дрібні, з простою, глибоко розсіченою оцвітиною білого або рожевого кольору. Плід — горішок.

Поширення. Європейська частина СНД, Кавказ, Україна, рідше — Середня Азія, Сибір, Далекий Схід. Росте по берегах річок, водоймиш, на вологих луках.

Заготівля. Траву збирають у період цвітіння, звільняють від дом¹ ішок; сушать у приміщенні при доброму провітрюванні або в сушарках при температурі не вище 50 °С.

Хімічний склад сировини. Флавоноїди представлені гіперози- дом, ізокверцетином, авікулярином, персикарином, тетраметилквер­цетином. Трава містить вітамін К, танін (1,5 %), флобафени — про­дукти окислення конденсованих дубильних речовин, вільну галову кислоту, ефірну олію (0,05 %), значну кількість філохінонів, пектини (більше 5%).

Біологічна дія та застосування. Настій і екстракти почечуй­ної трави справляють послаблюючу, виражену кровоспинну дію. Пока­зані при маткових кровотечах, викликаних атонією матки, запальними процесами, рясних менструаціях і гемороїдальних кровотечах.

Спбриш звичайний —

P olygonum aviculare L., род. гречкові — Polygonaceae

Горец птичий, спорыш; polygonum походить від лати­нізованої грецької назви роїу- gonon — гірчак; від poly — багато і gony— коліно, вузол або gonon— нащадки; avicu- laris, -e— пташиний, від ла­тин. avicula — пташка.

Рослина однорічна тра­в’яниста. Стебло здебільшого лежаче, розгалужене, завдовжки 10-25 см. Відмінність від інших видів роду Polygonum полягає в тому, що відсутнє суцвіття: квітки сидять купками по 1-5 в пазухах листків. Листки чергові, від широкоеліптичних до майже лінійних, завдовжки до 3, завширшки до 1 см, зеленого кольору. При основі листків плівчасті розтруби сріблясто-білого кольору. Квітки пазушні, по 1-5, з простою, глибоко надрізаною оцвітиною, білого або рожевого кольору. Цвіте все літо. Плід — горішок.

Поширення. Росте по всій території України, вздовж доріг, на подвір’ях, смітниках, полях.

Заготівля. Збирають траву під час цвітіння. Штучне сушіння си­ровини проводять при температурі 40-50 °С.

Хімічний склад сировини. Основними флавоноїдами (2-2,5 %) є авікулярин (кверцетину-3-арабінозид), кверцетин, гіперозид, катех­іни. Містить фенолокислоти (кавову, и-кумарову, хлорогенову, гало­ву), водорозчинні сполуки кремнієвої кислоти (4,5 %), слиз, каротин, аскорбінову кислоту, дубильні речовини (близько 4 %), сліди антраг- лікозидів типу емодину. З трави ізольований новий лігнановий гліко­зид авікулін.

Біологічна дія та застосування. Препарати споришу впливають на роботу нирок та сечовивідних шляхів. їх приймають для розчинен­ня та виведення з нирок каменів та піску. Настій знайшов застосуван­ня в акушерсько-гінекологічній практиці як кровоспинний засіб; тон­ізує м’язи матки, підвищує діурез. Застосовують також при туберкульозі, вважаючи, що наявність кремнієвої кислоти сприяє зміцненню тканини легень. Входить до складу препаратів марелін, фітол іт.

Звіробій звичайний —

H ypericum perforatum L., звіробій плямистий — Hy­pericum maculatum L., род. звіробійні (клузієві) — Ну- pericaceae (Clusiaceae)

Зверобой продырявлен­ный, зверобой пятнистый; латинська назва походить від грецьк. hypo — біля і егеіке — верес, тобто той, що росте се­ред вересу.

Рослина багаторічна тра­в’яниста. Стебло прямостояче, голе, вгорі розгалужене, круг­лясте, заввишки 30-60 см. Ли­стки супротивні, сидячі, видов- жено-овальні, тупі, цілокраї, гладкі, розсіяні по листовій пла­стинці, з просвітчастими крап­частими залозками. Квітки правильні, двостатеві, п’ятипелюсткові, зібрані в щиткоподібну волоть. Пелюстки золотаво-жовті, видов- жено-овальні, з чорними крапками. Плід— коробочка. Насіння дуд<£ дрібне, буре. .

Поширення. Рідко утворює зарості, частіше росте смугами уздовж галявин сухих хвойних лісів або куртинками по сухих лу­ках, лісових галявинах й порубках, серед кущів і на сухих схилах гір.

Поширений у лісовій, лісостеповій зонах по всій європейській частині СНД, в Україні, горах Середньої Азії і Західного Сибіру, але не заходить далеко на Північ. •

Заготівля. Збирають на початку цвітіння верхівки завдовжки 25-30 см. Сушать зв’язану в пучки траву у закритих від сонця при­міщеннях при температурі до 40 °С.

Хімічний склад сировини. Трава містить різноманітні БАР. Флавоноїди (5-6 %) представлені переважно флавонолами: гіпе- розид (0,3-0,7 %), рутин, кверцетин, мірицетин, лейкоантоціанідини і антоціаніни. Ізольовані біфлавоноїди: аментофлавон, біапігенін.

Свій внесок у біологічну дію роблять конденсовані дубильні речовини (3-8 %, у листках — до 16 %), фенолокислоти (кавова, хлорогенова); ксантони за новими даними надають сировині анти­депресивної дії.

Основними компонентами ефірної олії (0,2-1 %) є аліфатичні вуглеводні, моно- і сесквітерпени.

У свіжих квітках звіробою звичайного є специфічне похідне флороглюцину — гіперфорин, що має бактерицидну дію, але речо­вина під час сушіння руйнується.

Важливою групою БАР є антраценпохідні, які розглянуті у розділі «Лікарські рослини, що містять антраценпохідні».

Біологічна дія та застосування. Настій і відвар мають в’я­жучу, протимікробну, кровоспинну та протизапальну дію.

Препарати звіробою (настойка, новоіманін) — діють антибак­теріально. Рослина входить до складу комплексних препаратів полі- фітол, гербогастрін, фітоліт, фітулвент, армон і збору арфа- зетин. -

У гомеопати використовується вся свіжа квітуча рослина при травмах з порушенням цілісності нервів, рваних і колотих ранах, опіках II і III ступенів, травмах головного та спинного мозку, струсі мозку, сильному болю.

КВІТКИ БУЗИНИ ЧОРНОЇ — FLORES SAMBUCI NIGRAE

^г Бузина чорна —

Sambiicus nigra L., род. жи­молостеві — Caprifoliaceae Бузина черная; латин­ська назва походить від грецьк. sambyx — червоний; rrigr, -а, -ит — чорний.

Рослина. Великий гілля­стий чагарник заввишки 3­6 м. Старі стовбури з попеля­сто-бурою тріщинуватою корою, молоді гілки з сіро- бурою корою та жовтуватими сочевичками. Листки супро­тивні непарноперисті, з 5-7 ви до вжено-яй це подібними гостропилчастими листочка­ми. Квітки дрібні, пра­вильні, двостатеві, з ледве помітною п’ятизубчастою спайнолистною чашечкою і віночком з 4-5 пелюсву^в, які<зрве­лися біля основи, діаметром до 5 мм, зав’язь напівг&зкня, триг- ніз&на. Жовтувато-білі квітки зібрані у щитковидні суцвіття.

Плід — чорно-фіолетова куляста кістянка. Цвіте у травні-червні, плоди достигають у серпні-вересні.

Поширення. Зустрічається в європейській частині СНД, на Кав­казі, в лісах, по чагарниках, на лісових порубках, вологих ущелинах, на ррунті з надмірним зволоженням. Росте частіше за все групами. Подекуди розводять як декоративну культуру.

Заготівля. Під час цвітіння (квітень — червень) зрізують всі суцвіття. Сушать під наметом, або у приміщенні “з доброю вені-иля- цією, або при температурі 40 °С у сушарках. Від повільного сушін­ня віночки квіток буріють. Після висихання квітки відділяють від щитків.

Хімічний склад сировини. Квітки містять флавоноїди (до 1,8 %), серед них рутин (близько 0,3 %), похідні кверцетину, кемп­феролу, астрагаліну, антоціанідини, ціаноглікозид самбунігрин (близько 0,1 %), який розпадається на бензальдегід, синильну кис­лоту та глюкозу. Спостерігається різноманітний склад фенолкарбо­нових кислот (и-кумарова, хлорогенова, кавова та її глюкозид, глю­козид ферулової кислоти), серед амінів - етиламін, ізобутиламін, холін, є дубильні речовини, слиз, аскорбінова кислота.

Біологічна дія та застосування. Квітки бузини м#ють по­тогінні. протизапальні, сечогінні, м’які відхаркувальні властивості. Настій використовують при простудних захворюваннях, хронічно­му бронхіті, у гінекологічній практиці.

₄ КіИТКІїЛИПИ — FLORES TILIAE

Л ипа серцелиста — Tilia cordata Mill., липа широколиста — Tilia platyphyllos Scop., род. липові —* Ті- llqceae

.. Липа сердцевидная, липа плрєколистная; латинізована грецьк. telia — липа; латин, cordatus, -а«— серцеподібний, що пов'язано з формою листка; platyphyllos — від грецьк. platys— широкий, phylloti — лист.

Рослина. Дерево з чорною, гли- бокотріщинуватою корою стовбура і гіллястою кроною. Листки череш­кові, серцеподібні, з видовжено-за- гостреною верхівкою, темно-зелені, голі, пилчасті, у кутах жилок — нуч-

ки волосків. Квітки жовто-білі, зібрані у напівзонтик, головна вісь зростається в нижній половині з середньою жилкою лис­топодібного прицвітка — летючки. Приквіткові листки видов- жено-ланцетоподібноТ форми, з притупленою верхівкою, зав­довжки близько 6 см, з цільним краєм, світло-зеленого кольору. Плід — кулеподібний, сухий, однонасінний горішок.

Поширення. Липа серцелиста зустрічається в Україні, європейській частині СНД і Західному Сибіру, липа широколис­та— у Карпатах. ,

Заготівля. Збирають суцвіття разом з прицвітками, відоми­ми під назвою «липовий цвіт», коли більшість квіток розкри­вається, а решта перебуває у стані бутонізації. Сушать у затін­ку, на відкритому повітрі або в добре провітрюваних приміщеннях, розкладаючи тонким (завтовшки 3-5 см) шаром і слідкуючи, щоб сировина не пересохла. Штучне сушіння прово­дять при температурі 40-45 °С. '

Хімічний склад сировини. Квітки містять значну кількість флавоноїдних сполук (1 %), представлених флавона­ми, флаванонами, флавонолами. З флавонів ідентифікований акацетина-7-глюкозид (тіліанін), з флавонолів — похідні кем­пферолу (тілірозид) і кверцетину, гербацетин, з флаванонів — рутинозид гесперетину.

У складі ефірної олії (0,05 %) фарнезол, вуглеводні, 2-феніл- етанол, монотерпеноїди. Слиз містить до 40 % уронових кислот. Вміст дубильних речовин та їхніх попередників - лейкоантоціанів - до 2%.

Біологічна дія та застосування. Настій — потогінний, обво­лікаючий, протизапальний, сечогінний засіб, підвищує згортання крові. Народна медицина рекомендує при подагрі, неврозі, діабеті.

У гомеопатії використовуються свіжі квітки при ревматизмі, алергійних висипаннях (кропивниці), алергійному риніті.