Цибулини часнику — bulbi allii sativi

Ч асник городній — Allium sati­vum L , род. цибулеві — АПіасеае Чеснок, лук-чеснок; назва похо­дить від allium — латинської назви часнику; латин, sativus, -а, -ит — по­сівний.

Рослина багаторічна трав’яни­ста цибулинна, з прямим, безли­стим стеблом. Цибулини яйцевид­ної форми, утворені з численних білих сидячих цибулинок, вміщених у загальну білу, сірувату або ро­жеву оболонку. При розтиранні з’являється характерний часнико­вий запах; смак гостро-пекучий. Листки прикореневі, лінійні, пле­скаті, виходять з цибулини і огор­тають своїми піхвами квіткове стебло. Квітки правильні, двоста­теві, зібрані в зонтикоподібне суцвіття, оточене однолистим по­кривалом. Плід — коробочка.

Поширення. Первинний ареал — Середня Азія. В Україні часник куль­тивують як овочеву культуру.

Заготівля. Викопують цибулини наприкінці літа, коли в’яне листя; його зрізають, а цибулини сушать у приміщенні з доброю вентиляцією, розклавши в один шар.

Хімічний склад сировини. Речовини, які містять сірку,— аліїн, метилаліїн, пропілаліїн, S-метилаліїн, біологічно активні аліцин, алілпропілсульфід та ін.; ефірна олія (до 0,4 %), в якій є аліцин, діалілсульфід (60 %), діалілтрисульфід (20 %) та ін.; фітостероли, вітаміни групи В, аскорбінова кислота, жирна олія.

Біологічна дія та застосування. Фітонцидна дія часнику зумовлена леткими сірковмісними сполуками. Бактерицидний та бактеріостатич­ний ефект проявляється по відношенню до стрептококів, стафіло­коків, бактерій тифу, холерного вібріону, вірусу грипу та ін. Часник має антитромбічну, гіпоглікемічну, гіполіпідемічну, гіпотензивну, потогінну, відхаркувальну та антибластомну дію. Настойку часнику застосовують при порушенні травлення; екстракт входить до складу жовчогінного препарату аллохол. Засоби профілактичної дії алікор, ка- рінат, часникові перлини застосовуються при лікуванні атеросклерозу.

Свіжий часник і препарати з нього протипоказані при захворюваннях нирок.

У гомеопатії використовуються свіжі цибулини при грипі, зах­ворюваннях очей, дихальних і травних органів, шкірних та жіно­чих хворобах.

ЦИБУЛИНИ ЦИБУЛІ — BULBI ALLII CEPAE

Ц ибуля городня — Allium сера L., род. цибу­леві — Alliaceae

Лук репчатый; латинська назва часнику allium, можливо, пов’язана з кельтським all — пекучий, або походить від латин, halare— пах­нути; сера — латинська назва цибулі від кельт­ського сер чи cap — голова, що пов’язано з фор­мою цибулі.

Рослина багаторічна. Цибулини приплюснут, кулясті або яйцевидні, з перетинчастими су­цільними жовтими, червонуватими або білими (залежно від сорту) зовнішніми і м’ясистими внутрішніми лусками. При розтиранні з ’являєть­ся специфічний цибульний запах; смак гостро-пе- кучий. Стебло (квіткова стрілка) — безлисте, пря­ме, заввишки 30-80 см, трубчасте, при основі обгорнуте піхвами листків. Листки дворядні, трубчасті, гострі. Квітки правильні, двостатеві,

зібрані в кулясте зонтикоподібне су цвіття, оточене покривалом. Плід— коробочка.

Поширення. В дикому стані цибуля невідома. Культивується як овочева культура.

Заготівля. Заготовляють цибулини наприкінці літа, коли в’я­не надземна частина. Цибулини сушать у приміщенні з доброю вентиляцією, розкладаючи в один шар.

Хімічний склад сировини. Похідні аліїну — циклоаліїн, метил- аліїн, пропілаліїн та ін.; ефірна олія (0,15 %), яка містить про- пілмеркаптан (80-90 %) та інші сульфіди; містяться також віта­міни С, В_г каротиноїди; сахара (до 10 %), серед яких фруктоза, сахароза і мальтоза; в лушпинні — флавоноїди.

Біологічна дія та застосування. Спиртову витяжку з цибулі (алілчеп) застосовують при атонії кишечника і проносах. Настой­ку з цибулі призначають для зменшення агрегації тромбоцитів, посилення фібринолізу, а також як антисептичний засіб.

Свіжа цибуля протипоказана при захворюваннях шлун­ково-кишкового тракту. Не рекомендується споживати її у вели­ких кількостях при серцево-судинних захворюваннях.

У гомеопатії використовуються свіжі цибулини при коклюші, кропив’янці, для лікування дітей, які хворіють на диспепсію, страждають від кольок, особливо з ріжучим болем.

Ціаноглікозиди

Ц

Амігдалін

Бензальдегід-

ціангідрин

Бензальдегід

^Нз^С\ /^C=^N

/Ч

Н₃С 0-С₆Н„0₅ Н₃С

_н+ Н_зс /C=N ?^Нз

с +С₆Н₁₂0₆—*■ с=0 + HCN

^/хон І

Лінамарин

Гідроксинітрил

ацетону

СН₃

Синильна Ацетон кислота

іаноглікозиди — це глікозиди, які у складі аглікону містять синильну кислоту. Як друга складова частина аглікону ви­. ступає альдегід або кетон. Наприклад, амігдалін при гідролізі роз­падається на альдегід (бензальдегід) та синильну кислоту. В про­дуктах гідролізу лінамарину міститься ацетон і синильна кислота.

Ціаноглікозиди не завжди відщеглюють синильну кислоту. При їх лужному гідролізі утворюється гідроксикарбонова кисло­та і аміак:

\ ,C=N он- \ /ХЮН _н⁺ \ _хСООН

/^Cs С ⁺ NH₃ С ₊ С₆Н₁₂0₆

' о—Glu / О—Glu ^х ОН

Найбільш відомі такі ціаноглікозиди, як амігдалін (генціобіо- зид нітрилу D-мигдальної кислоти), пруназин (^-глікозид нітри- лу-О-мигдальної кислоти), лінамарин, самбунігрин D.

Властивості. Ціаноглікозиди — це білі кристалічні речовини без запаху з дуже гірким смаком. Розчиняються у гарячій воді, етанолі і не розчиняються в неполярних органічних розчинниках (хлороформ, дихлоретан та ін.). Розкладаються під дією специфіч­них ферментів, які накопичуються в певних органах. Наприклад, амігдалін гідролізується під дією специфічного ферментного ком­плексу емульсину. Спочатку амігдалаза відщеплює одну молекулу глюкози, утворюючи пруназин, від якого під дією іншого ензиму прунази відокремлюється друга молекула глюкози. Лінамарин роз­кладається під дією ферменту лінамарази.

Біогенез. Біосинтетичними попередниками ціаноглікозидів є амінокислоти валін, ізолейцин, фенілаланін, тирозин та ін. Через декарбоксилювання, дегідрування, гідроксилювання, з них утво­рюються гідроксинітрили (ціангідрини), які в подальшому гліко- зилюються:

R—СН—СН—СООН ► R—CHj—СН —NOH *- R—СН —C = N *-

МН₂ Альдоксим

ОН О—сахар

І І

»- R—СН —C=N ► R—СН —C=N

Ціангідрин Ціаноглікозид

Поширення. Ціаноглікозиди містяться більш як у 2000 родів з близько 110 родин. Та найчастіше зустрічаються у родинах Rosaceae, Fabaceae, Scrophulariaceae, Linaceae, Euphorbiaceae, Caprifoliaceae. Най­більше їх накопичується в підродині сливових родини розових, де вони локалізуються переважно в насінні.

Біологічна дія та застосування. Ціаноглікозиди виявляють седативну та знеболюючу дію. їх застосування обмежується ток­сичністю продуктів гідролізу, в першу чергу синильної кислоти, яка утворює комплекс з цитохромоксидазою і тим самим блокує клітинне дихання. Кисень, який постачається артеріальною кро­в’ю, не засвоюється. Таку ж токсичну дію виявляють цианоглі- козиди, але в значно меншій мірі. При отруєнні ціаноглікозидами спостерігаються головний біль, слабкість, нудота, блювання; слизові обо­лонки забарвлені у синій колір; смерть настає від припинення дихання на фоні гострої серцевої недостатності.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА,

ЯКІ МІСТЯТЬ ЦІАНОГЛІКОЗИДИ

НАСІННЯ МИГДАЛЮ ГІРКОГО —

SEMINA AMYGDALI AMARAE

Мигдаль звичайний, форма м. гіркий — Amygdalus conumnis L. f. amara DC, род. розові — Rosaceae

Миндаль горький; назва походить від латинізованої грецьк. amygdalos — мигдаль, можливо, від сирійської al-miigdala — гарне дерево.

Рослина. Гіллястий кущ або дерево. Має пагони двох типів: видовжені вегетативні та вкорочені генеративні. Листки чергові, ланцетні, пильчасті, загострені. Квітки правильні, п'ятипелюст­кові, двостатеві, поодинокі або розміщені попарно; пелюстки білі або світло-рожеві. Плід — кістянка. Насіння яйцевидно-нодовжене, плескате, завдовжки до 2 см, вкрите жовто-бурою шорсткою плівкою, складається з двох великих білих маслянистих сім ’ядолей. Ендосперм дуже тонкий, у вигляді плівки залишається на внутріш­ньому боці насіннєвої оболонки. Насіння має гіркий смак, при жу­ванні з’являється запах бензальдегіду. Існують дві форми мигдалю звичайного, які морфологічно не відрізняються: з солодким сма­ком (форма dulcis) і з гірким (f. amara).

• Поширення. В Україні культивується в Криму. У дикому стані росте в Туркменії, Вірменії, на Тянь-Шані.

Заготівля. Плоди збирають восени повністю стиглими, сушать на сонці і відокремлюють насіння.

Хімічний склад сировини. Ціаноглікозид амігдалін (4-8 %), жирна олія (30-40 %), білок, сахароза (10 %), глюкоза, фермен­ти, вітаміни В , В„ В₅, В₆, РР, каротиноїди.

Біологічна дія та застосування. У медицині знайшла застосу­вання гіркомигдалева вода, яку отримують з макухи після холод­ного пресування жирної олії. Вода має слабку знеболюючу та се­дативну дію.

ФЕНОЛЬНІ СПОЛУКИ

Фенольними сполуками називаються сполуки, які містять аро­матичне кільце з однією або декількома гідроксильними групами, та їх похідні. Якщо в молекулі є дві або більше гідроксильних груп, речовина називається поліфенолом.

У широкому розумінні до фенолів можуть бути віднесені всі речовини, що мають ароматичне ядро, з яким безпосе­редньо зв'язана ОН-група або її функціональне похідне. Поряд з простими фенолами, фенолкарбоновими кислотами і їх по­хідними до цього класу відноситься велика група природних сполук: кумарини, хромони, флавоноїди, лігнани, ксантони, хінони і дубильні речовини. Фенольні структури зустрічають­ся і в інших класах хімічних сполук. Відомі фенольні алкалої­ди (морфін), фенольні стероїди (естрадіол), протоалкалоїди (капсаіциноїди) та інші, які будуть розглянуті у відповідних розділах.

Біогенез фенольних сполук доведений за допомогою радіоак­тивних ізотопів (С¹⁴). Встановлено, що фенольні сполуки — це активні метаболіти, а не кінцеві продукти клітинного обміну, як вважалося раніше. Ці дані свідчать про важливу біологічну роль фенольних сполук. Вони зустрічаються в усіх органах рослин, але більше їх міститься в активно функціонуючих органах — листках, квітках, нестиглих плодах.

За хімічною структурою фенольні сполуки поділяють на чоти­ри основні групи: з одним ароматичним ядром, з двома арома­тичними ядрами, з хіноновою структурою і полімерні.

Фенольні сполуки з одним ароматичним ядром. Велика і різ­номанітна група фенольних сполук, яка складається з простих фе­нолів (С₆) та фенолу з приєднаним до нього одним (С₆—С,), двома (С₆—С,) або трьома (С₆—С₃) атомами вуглецю.

R*

R

C₆—C₍, фенольні кислоти, спирти і альдегіди

Ф

Фенольні кислоти

енольні спирти Фенольні альдегіди

сосн, 1 3		CH-COOH 1 2
	■ R-7	Л
/	R^	т
R		R

С₆—С,, ацетофенони і фенілоцтові кислоти

Ацетофенони Фенілоцтові кислоти