Поняття «робінзонада» у світовій літературі

Після появи роману Дефо літературознавча наука збагатилася новим поняттям — "робінзонада", що означає традиційний у літературі сюжет, побудований на зображенні життя й випробувань персонажа, що потрапив в екстремальні умови, з певних причин був позбавлений людського товариства.

Роман-робінзонада — прикметна риса літератури не лише ХУШ століття, а Й наступних етапів у розвитку світової літератури. Зразками романів — робінзонад є наступні твори: "Острів Фельзенбург" И. Шнабеля (XVII 51), "Новий Робінзон" И. Кампе (XVII79), "Швейцарський Робінзон" Вісса (ХУЛІ 12—XVIII 27), "Відлюдник Тихого океану" Псі шарі (ХУШ 24), "Мауглі" Кіплінга (XVIII94—ХУШ 95), "Російський Робінзон" С.Турбіна (XVIII 79).

Сучасні письменники теж створюють робінзонади. Так, російська письменниця Л. Петрушевська у творі "Нові робінзони" зображує відчуття сучасної людини, яка змушена тікати від абсурдного й жахливого світу на лоно природи, аби врятуватися морально й фізично.

Риси «антиробінзонади» в романі в. Голдінга «Володар мух»:

1. Як хлопчики опинилися на безлюдному острові?

2. Чому серед дітей немає жодного дорослого?

3. Символи в романі? Хто такий «Володар мух»? Що символізує дитячий страх?

4. Чому діти дичавіють в процесі перебування на безлюдному острові?

Серйозний і трагічний роман «Володар Мух» був задуманий і написаний як пародія.

Вільям Голдінг у своєму романі відтворює ситуацію Баллантайна: аварія, безлюдний острів, англійські діти; дає своїм головним героям ті самі імена, що й у «Кораловому острові»,— Ральф і Джек, але діти з «Володаря Мух» поводяться зовсім не так, як їхні юні співвітчизники у вигаданій історії столітньої давності.

Порівняно з героями Баллантайна герої Голдінга рухаються в зворотному напрямі: від цивілізації до повного здичавіння. Письменник пропонує читачеві з'ясувати, чого більше в людині — прищепленого їй цивілізацією чи біологічного, того, що йде не від розуму, а від інстинкту. Власне, він ставить питання: що являє собою людина? Крім того, Голдінг у своєму романі спростовує, позбавляє переконливості концепцію благотворності соціально-технічного прогресу, бо XX століття — з його двома світовими війнами, атомною бомбою, таборами смерті, спалахами геноциду — погано пов'язується з доктриною оптимізму, витоки якої містяться у філософії Просвітництва. Тому в романі «Володар Мух» є ще один пародійний план, обумовлений полемікою Голдінга з англійським письменником XVIII століття Даніелем Дефо, автором уславленого роману «Робінзон Крузо». У творі Дефо знайшла своє втілення ідея фундатора європейського Просвітництва Джона Локка про те, що розвиток людства позначається на розвитку кожної людини. Робінзон Крузо провів на безлюдному острові понад двадцять років, але, маючи досвід цивілізованого життя, не загинув ні фізично, ні морально.

Спочатку на безлюдному острові панують мир і злагода. Діти сподіваються, що їх врятують; потрібно тільки підтримувати вогнище, щоб дим видно було здалеку. Чудова екзотична природа відволікає хлопчиків від сумних думок: «Очікуючи на порятунок, можна чудово побавитися... Як у книжці». І вони згадують відомі їм твори про пригоди на острові, серед них «Острів Скарбів» Стівенсона і «Кораловий острів» Баллантайна — так автор накреслює пародійний план роману. Діти поєднують гру з виконанням необхідних дій. Старші піклуються про молодших, всі разом збирають в лісі дрова для вогнища: «... навіть якнайменші, якщо їх не відвертали плоди, приносили патички і шпурляли у вогонь».

Та, як і в дорослих, у дітей слова і добрі наміри далеко не завжди втілюються у життя. Ральф сумно констатує: «У нас було багато зборів. Усі люблять говорити і збиратися гуртом. Ми щось постановляємо. Але ніхто тих постанов не виконує». А тут іще малюки починають боятися: їм ввижається страшний Звір, що виходить з моря. І старших теж поступово охоплює незбагненний жах. І тоді одним із засобів самоутвердження та самозахисту стає жорстокість.

Дітям доводиться полювати на дику свиню; вони не вміють, їм страшно, і юні мисливці розмальовують собі обличчя різнокольоровою глиною, наслідуючи героїв пригодницьких книжок. Та пізніше ці їхні маски стають зовнішнім виявом тих внутрішніх змін, що відбулися під впливом нових обставин. Щоб заглушити в собі жах і жаль, мисливці виспівують войовничу пісню, яку самі склали: «Бий свиню! Горло ріж! Кров — спусти!»

Старші хлопчики, які спочатку підсміювалися над малюками, котрі боялися Звіра, починають приносити вигаданому страховиську жертви: «Джек підняв сви-нячу голову, насадив її... на загострену палицю... Голова стирчала на палі і немов усміхалася каламутними очима». Численні мухи зліталися до голови, тому діти і назвали цей гидкий фетиш Володарем Мух.

Звір — образ символічний. З одного боку, це образ страху, який охопив дітей, з іншого — втілення темної свідомості, інстинктивного звірячого начала, потамованого людиною, але не переможеного нею. Тут доречно зауважити, що слова, які Голдінг виніс у назву роману, є буквальним перекладом давньоєврейського слова «Вельзевул» («володар мух»), тобто диявол — володар демонів.