Історичний музей у Катеринославі – сучасний Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І.Яворницького

1849 р. За клопотанням міського наукового товариства було відкрито Громадський музеум Катеринославської губернії, в якому зберігалися археологічні матеріали з розкопок на Катеринославщині, проведених В.О.Городцовим та іншими археологами. Пізніше його колекцію було об'єднано з великою колекцією О.М. Поля (античні пам'ятки Північного Причорномор'я, нумізматика, етнографічні збірки, гравюри, давні рукописи — близько 5 тис. предметів).

У 1902 р. Д.І.Яворницький очолив в Катеринославі (сучасне м.Дніпропетровськ) музей колекцій Поля (6 тис. предметів): Д.І.Яворницький, професор Московського університету, переїхав з Москви до Катеринослава й присвятив музеєві своє життя. В музеї зберігалися знахідки з Райковецького городища XI – XII ст., історичні документи, рукописні книги XV ст., першодруки Івана Федорова, ковані гармати XV ст., мідний посуд, зброя і одяг XVII – XIII ст., твори українського декоративно-ужиткового мистецтва тощо. Унікальною була зібрана Д.І.Яворницьким колекція пам’яток з історії запорізького козацтва (75 тис. одиниць). Катеринославський музей невдовзі став одним з найбільших в Україні.

На сьогодні до музейного комплексу входить історичний музей, Діорама «Битва за Дніпро», Меморіальний будинок-музей академіка Д.І.Яворницького, Музей «Літературне Придніпров’я».

Діорама «Битва за Дніпро в районі Військове-Вовніги 1943» – найбільша діорама в Україні, створена майстрами батального живопису ордена Червоної Зірки студії військових художників імені М. Б.Грекова, заслуженими художниками РРФСР Миколою Яковичем Бутом і Миколою Васильовичем Овечкіним до 30-річчя перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Діораму було відкрито 7 травня 1975 р. Цільнотканне полотно площею 840 кв. метрів розміщено в спеціальній будівлі, за проектом архітектора В. А.Зуєва. Зальна площа діорами – 1340 кв. м, відстань від оглядового майданчика до полотна 12 м. Широкий радіус огляду (до 230 градусів), глибокий предметний план, що складається із залишків оборонних споруд, зброї, засобів переправи та інших військових атрибутів, спеціальне освітлення і озвученность діорамної зали створюють у глядачів ефект безпосередньої присутності на місці штурму Дніпра радянськими воїнами. На початку екскурсії діорамою звучать фанфари, пісня «Священная война» та звуки бою, а закінчується огляд діорами аудіозаписом 1943 р. радіодиктора Левітана про звільнення м. Дніпропетровська.

На сьогодні ДНІМ має в своїй колекції 220-250 тис. музейних предметів, 300 тис. відвідувачів на рік. Музей постійно вивчає попит відвідувачів, проводячи соціологічні дослідження «Музей і діти», «Музей і відвідувач», що сприяє удосконаленню роботи з музейною аудиторією. В музеї діє гурток для молодших школярів «Чарівна глина», який користується широким попитом громадськості. Свято «Чисті джерела» перетворились на весняний традиційний огляд народної творчості та ярмарок.

Музей належить до провідних музеїв України. У 1999 р. одним з перших в Україні музей презентував свій сайт, а в 2008 р. на другому Всеукраїнському музейному фестивалі «Музеї у сучасному поліетнічному світі» museum.dp.ua отримав гран-прі у номінації «Музейний сайт в Інтернеті».

Наприкінці XIX – на початку XX ст. на Україні, як і в Росії, виникають музеї при земствах, губернських архівних комісіях, наукових товариствах і окремих установах. Для прикладу можна назвати Музей Полтавського губернського земства, відкритий 1891 р. з ініціативи відомого вченого-природознавця В.В.Докучаєва, який передав музеєві свою велику природничу колекцію (4 тис. зразків різних грунтів, 500 зразків гірських порід, 800 рослин). Пізніше до музею надійшли археологічні колекції – пам'ятки неоліту, бронзового віку, епохи Київської Русі, а також великі етнографічні збірки – українські килими, плахти, рушники, вишивки, посуд, різьба на дереві тощо. Будинок музею – колишній будинок земства – шедевр української архітектури, споруджений за проектом відомого архітектора В.Г.Кричевського в стилі українського модерну. Гордість музею – його унікальні колекції, які нараховують 300 тис. музейних предметів. А щорічна відвідуваність музею сягає 400 тис. осіб. Сьогодні Полтавський краєзнавчий музей – науковий центр у галузі природничих та історичних досліджень.

На західноукраїнських землях музейним центром було м.Львів. У 1874 р. було засновано Музей художньої промисловості, а 1895 р. – Музей етнографії в Львові. Ці музеї відіграли значну роль у збиранні, збереженні й популяризації кращих зразків народного та декоративно-ужиткового мистецтва. Першими організаторами збирання матеріалів для етнографічного музею були І.Я.Франко, В.М.Гнатюк, які збагатили його цінними колекціями народного одягу та народних художніх виробів. За радянського часу обидва музеї було об'єднано у Музей етнографії та художнього промислу АН УРСР.

Сьогодні музей називається Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України. В музеї зберігаються 87 тис. пам’яток. Експозиція розташовується в двох будинках – памятках архітектури ХІХ ст. – колишніх Галицькій ощадній касі та палаці Любомирських. У 2007 р. музей відвідало понад 40 тис. екскурсантів.

Перша панорама «Оборона Севастополя» 1905 р.

Була відкрита 14 травня 1905 р. у м. Севастополі на честь святкування 50-річчя епопеї. Автор панорами – основоположник російського панорамного мистецтва Франц Олексійович Рубо (1856-1928), професор класу батального живопису Петербурзької Академії мистецтв.

На живописному полотні довжиною 115 м, висотою 14 м і передньому предметному плані увічнено один із 349 днів героїчної оборони Севастополя – 6 червня 1855 р., коли захисники міста відбили запеклий штурм англо-французькими військами Малахового кургану й укріплень Корабельної сторони. Під час Другої світової фашистські бомби зруйнували будинок Панорами, унікальна картина загорілася: згоріло 30% панорами. Ризикуючи життям, радянські воїни винесли частину мальовничого полотна з палаючого будинку. Було зрятовано 86 фрагментів, які були відреставровані та використані як основа для відновлення Панорами на новому холсті. Після війни панорама була повністю відтворена радянськими художниками.

Сьогодні Національний музей героїчної оборони і визволення Севастополя – музей історично-художнього профілю, провідна музейна установа міста-героя. В його структурі Панорама «Оборона Севастополя 1854-1855 рр.», Діорама «Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 р.», Оборонна вежа Малахового кургану, Собор святого Рівноапостольного князя Володимира – усипальниця видатних російських адміралів, Будинок-музей севастопольських підпільників. Музей, заснований 1960 р., на сьогодні є регіональним науково-дослідницьким центром, володіє більше 180 тис. предметів музейного значення. В 2006 р. на оглядовому майданчику Севастопольської панорами були запроваджені перші аудіо-гіди чотирьма мовами в Україні. Для обслуговування відвідувачів використовуються аудіоінформаційні системи, випущені компакт-диски з віртуальними екскурсіями, відеофільмами про музей.

На початку ХХ ст. з’явились перші меморіальні музеї – тип музеїв, присвячених видатним людям. Заснування меморіальних музеїв було заслугою виключно прогресивної громадськості, друзів і родичів видатних особистостей. Так, у 1904 р. зусиллями сестри А. П. Чехова Марії Павлівни відкрито меморіальний музей А. П. Чехова у будинку великого письменника в Ялті. В ньому дбайливо збережено умеблювання кімнат, особисті речі письменника. Будинок-музей А.П.Чехова на сьогодні зберігає більше 16,6 тис. предметів основно фонду та 7,3 тис. науково-допоміжних матеріалів.

Зміни в музейній справі в 20-30-ті рр. ХХ ст.

Після встановлення радянської влади нарком освіти А.В.Луначарський спеціальним наказом на початку листопада 1917 р. оголосив подяку тим служителям Зимового палацу, які 25 жовтня були на своїх місцях і охороняли цінності, що стали надбанням народу. Під час штурму Зимового Палацу великі цінності не постраждали, але дрібні предмети мистецтва зникли.

Перші декрети Радянського уряду, зокрема про землю, про церкву і державу, а також ряд спеціальних постанов сприяли охороні визначних історичних і мистецьких пам'яток. Особливо велике значення щодо цього мав підписаний В.І.Леніним декрет «Про пам'ятники Республіки» від 12 квітня 1918 р.

За підписом В. І. Леніна вийшов ряд документів про націоналізацію мистецьких збірок, музеїв, бібліотек, про охорону Третяковської галереї, Ермітажу, про облік і реставрацію монументальних пам’яток архітектури. В листопаді 1917 р. з ініціативи В. І. Леніна було створено Всеросійську колегію у справах музеїв і охорони пам'яток мистецтва та старовини. Вона мала широкі завдання – охороняти історичні та культурні пам’ятки, відкривати музеї й забезпечувати їм умови для нормальної роботи, розробляти теорію музейної справи, популяризувати діяльність музеїв тощо. В.І.Ленін провів заходи для реставрації Кремля, замість двухголового орла була встановлена зірка, запущений годинник.

У 1918 р. було видано ще ряд декретів Радянського уряду, спрямованих на збереження музейних колекцій: декретом від 19 вересня 1918 р. заборонялося вивозити за кордон історичні й мистецькі пам’ятки; 5 жовтня 1918 р. Рада Народних Комісарів РСФСР видала декрет «Про реєстрацію, взяття на облік і охорону пам’яток мистецтва і старовини, що перебувають у володінні приватних осіб, товариств та установ».

Згідно з цим декретом було проведено державну реєстрацію всіх монументальних і речових пам’яток мистецтва й старовини – як цілих збірок, так і окремих предметів. Це була перша реєстрація пам'яток в історії вітчизняної музейної справи.

Пам’ятки й музеї України дуже постраждали під час громадянської війни. Так, Катеринославський музей був пограбований загонами Махна. Великої шкоди завдано збіркам Чернігівського та інших музеїв. Багато унікальних пам’яток загинуло.В 1920 р. в СРСР прибув Армонт Хаммер (США), користуючись розрухою, голодом, скуповував живопис, імператорські сервізи та вивозив за кордон.

Наприкінці 20-х рр. ХХ ст. Сталін для «стрибка» в індустріалізацію звернув увагу на колекції Московського, Ленінградського, Київського музеїв, були випущені каталоги провідних музеїв з цінами. Картина Рубенса була оцінена в 5 тис. доларів. З 8 картин Ван-Дейка залишилась одна. У Київському музеї залишились без 30% колекції.

Друг Леніна академік Фармаковський звернувся з проханням про створення державного заповідника «Ольвії». Першим історико-культурним заповідником було оголошено стародавнє місто Ольвія на Миколаївщині (1924 р.).

Територія заповідника охоплює залишки міста, некрополя та давньогрецького поселення на о. Березань. З 1938 р. заповідник знаходиться у складі Інституту археології. На сьогодні Національний історико-археологічний заповідник «Ольвія» НАН України має музей, фонди археологічних матеріалів понад 50 тис. одиниць зберігання, наукову бібліотеку, експозицію архітектурно-будівельних залишків античної доби. Експонуються залишки фортечних мурів, житлових кварталів, римської цитаделі, Західного та Центрального теменосів, поховальних склепів та ін.

У 1926 р. історико-культурним заповідником стала Києво-Печерська лавра. На території Києво-Печерської лаври було створено Музейне містечко, у складі якого були: Музей металопластики; Музей станкового малярства; Музей тканин та шитва; Музей українського письма й друку; Нумізматичний музей; Музей порівняльної історії культів; Музей української архітектури; Збірка української старовини П.П.Потоцького; Український театральний музей. У фондах Музейного містечка зберігалося більше 67 тис. предметів. Потреби музеїв обслуговували реставраційні, столярні, слюсарні майстерні, палітурня. Тут містилися також книгозбірня, архів, фототека. Києво-Печерський заповідник був великим музейним осередком на Україні. Він провадив широку науково-освітню роботу, підтримував зв'язки з багатьма науково-дослідними установами як нашої країни, так і за кордоном.

У 1928-1929 рр. заповідники створено і в інших архітектурних пам'ятках – у фортеці XIV – XVII ст. в Кам’янці-Подільському, в Кирилівській церкві XII ст. в Києві, у стародавніх храмах Чернігова, Новгорода-Сіверського.

У 20-ті рр. ХХ ст. на Україні засновано перші літературно-меморіальні музеї. Серед них – Музей-заповідник на могилі Т. Г. Шевченка в Каневі (1926 р.), Музей-заповідник М. В. Гоголя в селі Великих Сорочинцях (1928 р.).

Значного поширення на Україні набуло краєзнавство, до середини 20-х рр. ХХ ст. було створено понад 200 краєзнавчих організацій, які збирали історичні пам'ятки. Зібрані ними колекції стали основою для створення багатьох музеїв. Лише у 1918-1919 рр. на Україні виникли Уманський, Черкаський, Вінницький, Нікопольський, Путивльський та інші краєзнавчі музеї.

Втрати музеїв під час Другої світової війни

Під час Другої світової війни було спалено Київський, Харківський, Дніпропетровський, Чернігівський та інші великі музеї України. З Державного історичного музею УРСР окупанти вивезли світового значення археологічні колекції з Кирилівської, Мізинської, Пушкарівської та інших стоянок первісної доби, з відділу Скіфії – зброю, кераміку, з відділу Київської Русі – такі унікальні експонати, як запрестольний хрест X ст. Десятинної церкви, весь відділ зброї – 400 цінних експонатів, багато документів і пам'яток з відділу історії України XV – XIX ст. (грамоти, акти, монети, тканини) та ін. Пограбовано було Успенський собор Києво-Печерської лаври, звідки гітлерівці вивезли срібну царську браму, ризи з ікон, три срібні гробниці, понад 2 тис. зразків парчі з дарчими написами царів і гетьманів та ін.

Ри́за – накладна прикраса на іконах, покриваюча всю іконну дошку поверх фарбованого шару, крім декількох значимих елементів (звичайно ліка й рук), для яких зроблені прорізи.

В будинку-музеї на могилі Т.Г.Шевченка фашисти влаштували стайні, а пам’ятник Кобзарю використовували як мішень, вправляючись у стрільбі. Вони дощенту зруйнували Музей М.В.Гоголя у Великих Сорочинцях, Музей В.Г.Короленка в Полтаві. Шкоди завдано було Полтавському, Житомирському, Новгород-Сіверському й Глухівському краєзнавчим музеям.

Після війни Дрезденська галерея привезена в Москву і не була повернена. Колекцію Шлімана (клад Пріама) повернули, тоді як нічого з втраченого СРСР, не повернули.

Відкриття музеїв у повоєний час

У повоєний період було відкрито музеї, присвячені Великій Вітчизняній війні. У 1945 р. був відкритий перший меморіальний музей на честь краснодонських підпільників «Молода гвардія». У 1945 р. було створено Музей історії Корсунь-Шевченківської битви. У 1946 р. було засновано Музей оборони Одеси, Севастопольський музей Великої Вітчизняної війни, а в 1958 р. — Пам’ятник- музей визволення Києва від фашистських загарбників у селі Нові Петрівці. Створено музеї бойової доблесті та героїзму, наприклад, Музей О.В.Суворова в Ізмаїлі, Музей історії Полтавської битви (1950 р.).

Серед літературно-меморіальних виникли Музей Ю.А.Федьковича у Чернівцях (1945 р.), Музей І.П.Котляревського в Полтаві (1952 р.), музеї Т.Г.Шевченка (1949 р.), Лесі Українки (1962 р.), М. Т. Рильського (1966 р.) в Києві та ін. Серед художніх музеїв — Закарпатська картинна галерея (тепер — Художній музей) в Ужгороді (1948 р.), Державний музей Українського народного декоративного мистецтва УРСР у Києві (1954 р.), Донецький художній музей (1960 р.) та інші.

У повоєнний період великого поширення набули народні музеї, які створювалися з ініціативи трудящих і працювали на громадських засадах. У них були найрізноманітніші профілі: це музеї історії міст, сіл, заводів і фабрик, колгоспів, шкільні, меморіальні, літературні музеї, музеї народної творчості тощо. Під час правління Щербицького відкритий в 1974 р. на честь 30-річчя звільнення України від гітлерівських загарбників в колишньому Кловському палаці було відкрито Українського державного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років». Тоді ж почались роботи з створення Меморіального комплексу «Український державний музей Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років», який було відкрито 9 травня 1980 р. У 1996 р. музею присвоєно статус національного і він став називатися Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років». На сьогодні за розмірами та значенням колекцій музей є одним з найбільших в Україні. Його зібрання нараховує 400 тис. музейних предметів.

Меморіальний комплекс займає площу більше 10 га. За 2013 р. відвідуваність комплексу досягла 714323 особи. В нього входять: Музей з монументом «Батьківщина-мати», головна площа з Алеєю міст-героїв та скульптурними композиціями, виставка бойової техніки та озброєння, будівля з реліквейною експозицією «Трагедія та доблесть Афгана», «На чужих війнах», відкриті для відвідання екскурсантів траспортний літак Лі-2, вертоліт Мі-24В та реактивний винищувач МиГ-23.

У 70-ті рр. ХХ ст. відроджуються національні традиції в Україні. У 1976 р. під Київ звезені предмети української архітектурної старовини. Формується Державний музей народної архітектури та побуту в Києві.

У 1982 р. на базі Державного історичного музею Києва був створений Музей історичних коштовностей.

У 90-ті рр. ХХ ст. знов хвиля відродження національних традицій в Україні. У 1992 р. з’являється музей Гетьманщини часів від Богдана Хмельницького до гетьмана Кирила Розумовського, музей репресованих тощо.