4.2. Виникнення музеїв просто неба в Європі

У другій половині ХІХ ст. в Європі виникає рух за створення етнографічних музеїв. Такі музеї складалися з окремих або кількох будівель (серед них були як справжні будівлі, так і їхні копії). Залишається суперечливим питання про те, де і коли виник перший музей просто неба. Більшість музеєзнавців сходяться на тому, що першим був Скансен (Швеція), а дата його створення – жовтень 1891 р. Концептуальною основою Скансена є ідея Артура Хазеліуса (1833-1901 рр.), його засновника, про взаємодію культури і природи. Концепція нового музею швидко знайшла відгук у Фінляндії, Північній Німеччині, Нідерландах (в Арнемі), Бельгії та Данії (в Люнгбю).

Причини виникнення етнографічних музеїв: намагання зберегти культурну самобутність, яка все більше перебувала під загрозою зникнення; стрімка модернізація і технологізація виробництва ХІХ століття; індустріалізація та урбанізація (процес створення нових міст); зростання міграцій; критицизм щодо міського устрою життя, пошук душевного спокою і відновлення фізичних сил в процесі взаємодії з природою, підвищення інтересу до народної культури та фольклору.

Створення етнографічних музеїв йшло паралельно з формуванням нової наукової дисципліни – етнографії, що надавало діяльності цих музеїв з моменту їх виникнення наукового характеру. Процес створення музеїв просто неба не торкнувся південних районів Європи. Це залежало, на думку зарубіжних музеєзнавців, від практичних можливостей самих будівель.

В Україні створення музеїв просто неба відбувалося у 60-70-ті рр. ХХ ст. (див. таб. 4. 1). Одними з найвідвідуваніших скансенів України є Музей народної архітектури та побуту «Шенченківський гай» (150 тис. відвідувачів на рік) та Музей народної архітектури та побуту України (250 тис.).

4.3. Формування музейної мережи України

Колекціонування зародилось в Київській Русі, поширювалось князівське і боярське колекціонування, храми, монастирі, лаври збільшували кількість колекцій художніх речей — виробів монастирських майстрів, численних дарів та пожертвувань.

Перші київські князі в своїх теремах зосереджують колекції цінностей. Князь Володимир вивіз з Херсонесу античні скульптури квадриги.

Квадрига (лат. quadriga) – антична двоколісна колісниця, запряжена четвіркою коней. Скульптурні зображення квадриги часто прикрашали античні будівлі, медалі, камеї, у Росії й Західній Європі XVIII – ХІХ ст. – фронтони монументальних будинків і тріумфальних арок.

В церквах і монастирях збирались зброя, посуд, прикраси, одяг, військові трофеї. Особливо багаті зібрання були в Софії Київській та Києво-Печерській лаврі. У Софіївському соборі зберігались колекції ікон, з кількох тисяч ікон Київської Русі до нас дійшло дев’ять: 5 – в Росії, 4 – в Україні.

Колекціювання цього періоду відіграло позитивну роль у розвитку музейної справи – воно сприяло збереженню і зосередженню у певних місцях цінних речей – свідків історичного розвитку суспільства. Далі виникають власне музеї – спеціальні будинки, де влаштовувалися виставки й закладалися основи музейної роботи – зберігання, обліку, експонування тощо.

У середні віки в Україні з’являються зібрання гетьманів та магнатів.

На початку ХІХ ст. були створені перші музеї в Україні, що було зумовлено зацікавленням пам’ятками місцевої старовини, успіхами археології, діяльністю плеяди вчених, меценатів і колекціонерів.

Музейний простір України формувався впродовж кількох етапів. На першому етапі (ХІХ ст. – 1917 р.) виникло близько 30% музейної мережі України. На другому етапі, в радянський час (1917-1991), сформувалось 70%. Сьогодні продовжують виникати музейні установи, державні, приватні, на громадських засадах.

Миколаївський історичний музей 1804-1806 р. – перший музей в Україні. Були відкриті античні міста у Північному Причорномор’ї: Ольвія поблизу Миколаєва, Херсонес біля Севастополя, Пантікапея в Керчі та інші. В наслідок цих відкритів був створений Миколаївський історичний музей, заснований на предметах з Ольвії – монетах, мраморних скульптурах при Чорноморській штурманській роті. Однак він проіснував недовго, це була перша будівля музейної справи, потім його колекції були передані Одеському музею.

Феодосійський музей старожитностей (1811 р.)

У 1811 р. було засновано Феодосійський музей старожитностей, пізніше там же з’явилась картинна галерея І.К. Айвазовського. У 1873 р. на кошти І.К. Айвазовського, який був патріотом рідного міста та художником, археологом, було споруджено новий будинок музею. У Феодосійському музеї старожитностей експонувались пам’ятки генуезької фортеці Кафи, яка була колись на місці Феодосії, антична кераміка, римські скляні посудини, боспорські та візантійські монети.

У 1880 р. відкрилася Феодосійська картинна галерея, створена І. К.Айвазовським. Основу її збірки становили 49 полотен славетного мариніста. Серед них — славнозвісна картина «Серед хвиль», твори, написані в Італії та Криму. За червень в 2014 р. відвідуваність галереї досягла 17588 осіб, що складає 93% від плану та 50 % за аналогічний період минулого року.

Одеський музей старожитностей (1825 р.)

У 1825 р. в Одесі на кошти негоціантів був заснований Одеський музей старожитностей, початок його коллекцій – староданіх предметів відносяться до античних міст-держав Ольвії, Херсонеса, Боспора. У 1883 р. на громадські кошти був побудований будинок в стилі неогрек для музею, в якому розмістились відділи археологічних пам’яток – доісторичних, єгипетських, еллінських, римських, візантійських, генуезьких, монголо-татарських, турецьких, запорізьких. Одеський музей старожитностей став науковим і культурним осередком, музей був тісно пов'язаний з Одеським товариством історії й старожитностей, що об’єднувало багатьох видатних учених і проводив значну наукову й видавничу роботу. До 1917 р. товариство проводило археологічні розкопки та видало 33 томи «Записок Одесского общества истории и древностей». Одеський музей став одним з найбільших на Україні.

На сьогодні основний фонд одного з найстаріших музеїв України – Одеського археологічного музею НАН України – нараховує більше 170 тис. експонатів, це найпредставницьке зібрання археологічних джерел з історії Південної України від кам’яного віку до середньовіччя, а також колекції старожитностей Єгипту, Греції, Кіпру, Італії. З 1971 р. музей видав більше ста наукових видань.

1827 р. майже через півстоліття після заснування міста Севастополя на місці античної колонії Херсонесу розпочалися розкопки. З року в рік із-під вікових нашарувань з'являлися будинки та вулиці, площі та храми стародавнього міста. Знахідок було так багато, що досить швидко з них склалася вельми цікава експозиція – так виник археологічний музей. Херсонеський музей значно молодший від херсонеських розкопів, він був створений у 1892 р. В 1978 р. на базі херсонеського музею був створений державний заповідник. Сьогодні відвідуваність Національного заповідника «Херсонес Таврійський» досягає у середньому 340-364 тис. осіб на рік (згідно з проданими білетами). В ці цифри не входять відвідувачі різних пільгових категорій, які відвідували заповідник в Дні відкритих дверей (26 разів на рік), на великі масові свята (3-4 свята на рік), тому в цілому відвідуваність досягає до 500 тис. осіб.

Керченський музей старожитностей (1826 р.)

У 1826 р. було відкрито Керченський музей старожитностей, в якому було зібрано колекції пам'яток із столиці Боспорського царства — Пантікапею, який існував на місці Керчі (золоті прикраси, зброя) з курганів боспорських царів в урочищі Юз-Оба (поблизу міста). В музеї зберігалися цінні збірки античного посуду, мармурової і вапнякової скульптури, зокрема цікаві рельєфи із зображенням Геракла, кам'яні плити з написами, архітектурні деталі стародавніх храмів, дерев'яні оздоби саркофагів, гіпсові ритуальні предмети. З 1835 р. музей мав власний невеликий будинок, але під час Кримської війни його було зруйновано. Аж до радянського часу музей не мав спеціального приміщення.

Університетські музеї

У першій половині ХІХ ст. з’являються університетські музеї. Їхні природничі колекції, збірки історичних і мистецьких пам'яток використовувалися для навчальних і наукових цілей.

У 1807 р. при Харковському університеті завдяки клопотанню громадського діяча В. Н. Каразіна були відкриті – Археологічний, Зоологічний, Мінералогічний, Музей образотворчих мистецтв.

Музеї при Київському університеті було створено в 1834-1837 рр. завдяки його першому ректорові, вченому М.О.Максимовичу. В університетському Музеї старожитностей зберігалися цінні колекції пам'яток з історії Київської Русі — мечі, списи, інша зброя, побутові речі, архітектурні деталі, фрагменти фресок і мозаїк, виявлених під час розкопок Десятинної церкви і Золотих воріт, давньоруські гривни, візантійські й арабські монети, золоті й срібні прикраси X – XIII ст., знайдені в курганах і скарбах. Тут були також старі плани, карти, малюнки Києва різних часів, стародруки, унікальні документи тощо. Всього в музеї зберігалося понад 65, тис. речей.

Багаті колекції мав Нумізматичний музей Київського університету. Сюди надходили цінні знахідки зі скарбів і курганів, розкопаних у Києві та його околицях. У збірках музею налічувалося понад 34 тис. давніх монет і медалей. Серед них були унікальні златники й срібляники київських князів, гривни, арабські диргеми, а також античні, візантійські, західноєвропейські й російські монети. У Музеї образотворчих мистецтв при Київському університеті зберігалися копії кращих творів античного й західноєвропейського мистецтва, окремі картини з Академії мистецтв, цінна збірка гравюр XVIII – XIX ст. У Зоологічному музеї Київського університету було зібрано колекції фауни Середземного, Чорного й Азовського морів, озера Байкал, інших районів – комах, птахів, риб, ссавців тощо. Невдовзі музей став одним з найбільших серед зоологічних музеїв країни.

Міські музеї

У другій половині XIX ст. більш інтенсивно розвивається музейна справа в Україні, що зумовлювалось економічним і культурним розвитком в Російській імперії. Розвиткові музейної справи на Україні великою мірою сприяла діяльність передових учених, ентузіастів, наукових і мистецьких товариств.

У 1899 р. з ініціативи Товариства шанувальників старожитностей та мистецтва створюється Міський музей у Києві. На зібрані пожертвування споруджено будинок музею (архітектори Г.П.Бойцев і В.В.Городецький). В створенні та роботі музею взяли участь відомі вчені – археолог В.В.Хвойка, історик і археолог М.Ф.Біляшівський: він понад 20 років був директором музею. Б.І.Ханенко – колекціонер і меценат, який очолював Товариство шанувальників старожитностей та мистецтва. Б.І.Ханенко передав музеєві цінні пам'ятки кам'яного віку й доби бронзи з Наддніпрянщини, скіфські й грецькі речі з античних міст Північного Причорномор'я, промисловці М.А.Терещенко, О.О.Бобринський та інші колекціонери – різноманітні історичні й художні колекції. Музей мав багаті етнографічні колекції, зібрані в містах і селах України. Велику колекцію народного мистецтва (понад 30 тис. експонатів) зібрав для музею Д.М.Щербаківський, який працював у ньому з 1910 р.

Довгий час фінансове становище музею було скрутним, його збірки поповнювалися лише з дарунків колекціонерів. 1904 р. музей перейменовано на «Художньо-промисловий і науковий». Проте ні нова назва, ні відвідання його царем, ні підпорядкування відомству Міністерства торгівлі й промисловості не поліпшили становища музею – не було коштів на поповнення колекцій, на проведення розвідок та експедицій, навіть на утримання штату співробітників. Кращі свої зали музей змушений був здавати різним наймачам, а експонати тримати в сховищах.