3. Фаза - становлення відносної цілісності етносу в своєму етноландшафтному оточенні - тривалий період етнічного гомеостазу.

4. У четвертій фазі, етноси розвиваються на власній культурній основі та самовдосконаленні, набуваючи при цьому нового якісного стану. Окремі лише зникають, а інші, завдяки «мутаціям» з'являються на світ.

5. Фаза старіння і загибелі (або еволюції). Формування етноландшафтів може супроводжуватись тимчасовою або повною витратою інерції пасіонарного поштовху і зменшення кількості етноенергії до мінімуму, що зумовлюють до зміни структури або деградації (руйнування) ландшафтів.

Етногенез — це походження, виникнення і початки становлення певного народу.

Етногенез — сукупність соціально-історичних та духовно-культурних процесів, що призводять до виникнення етнічного як явища і зумовлюють його подальший розвиток. У більш широкому аспекті — це сукупність змін, які відбуваються внаслідок взаємодії та взаємозв'язків різних етнічних спільностей. Йому відомі як зникнення цілої низки етносів (через їх фізичне знищення або штучну чи природну асиміляцію іншими етносами), так і виникнення етносів зовсім нових (шляхом або відокремлення від існуючих етносів за різних історичних умов невеликих груп і поступового набуття ними ознак окремого етносу, або злиття двох чи більше етносів в один новий, якісно відмінний від етносів, що зливаються).

Сьогоднішньому етапові етногенезу як всевітньо-історичного процесу, з одного боку, притаманне зростаюче зменшення напруженості у відносинах між етносами, що вже доволі тривалий час мають свою державність (тобто — між націями).

Кожен етнос прагне пізнати свої корені, з'ясувати, звідки він походить, коли утворився, які інші народи до нього близькі. Проблема етногенезу складна. Зокрема, етногенез тісно пов'язаний з антропогенезом (походження людей на даній території). Виникає питання: чи певний етнос є автохтоном, тобто чи він місцевого походження, чи є похідним. Відомо, наприклад, що болгари є прямими потомками прийшлого тюркського населення з Поволжя і місцевих слов'ян, а росіяни - нащадки прийшлих слов'ян і місцевих угро-фінських племен.

3. Культурно-психологічні ознаки українського народу

Етногенез включає в себе також культуро- і психогенез. Отже, психічні та культурні особливості народів можуть складним способом виявлятись у сучасних етнопсихічних та етнокультурних рисах певного народу. Наприклад, росіяни, маючи слов'янський і угро-фінський етнічний субстрат, у психо- і культурогенезі характеризуються багатьма властивостями, що з'явилися внаслідок кілька сотлітнього співжиття з тюркським населенням Золотої Орди. Включення російського етносу в східний геокультурний світ, що було характерне для Росії аж до початку XVIII ст., не могло не вплинути на його психіку і культуру. Такі риси, як "широта душі", колективізм, просторова мобільність (схильність до переміни місця проживання), певна агресивність і т.п., росіяни запозичили у своїх східних тюркських сусідів.

З культурогенезом тісно пов'язаний лінгвогенез, тобто походження мови того чи іншого народу, мовних спільностей - сімей, груп мов тощо. Відомо, що існують мовні сім'ї, наприклад, індоєвропейська. До неї належать такі мовні групи, як романська (мови італійська, іспанська, португальська, румунська), германська (мови німецька, шведська, датська, норвезька), слов'янська (мови українська, білоруська, польська, словацька, російська). Наявність мовних сімей і груп, які входять у ці сім'ї, свідчать про давню спорідненість багатьох мов. Але внаслідок історичного розвитку мов і їх носіїв відбулася складна лінгвістична диференціація, яка не завжди збігається з етнічним поділом. Класичним прикладом є англійська мова, що є мовою двох різних націй - англійської та американської.

Територія України заселена з найдавніших часів. Археологічні дослідження свідчать, що приблизно 600 тис. років тому у Закарпатті (біля нинішнього села Королеве) вже проживали люди.

Поєднання різних етногенетичних чинників зумовило виникнення та формування українського етносу, який завдяки своїм самобутним рисам вирізняється серед інших спільнот світу. Першооснову цього процесу становить екосистема, що склалася 8-10 тис. Років тому, коли після зникнення останнього льодовика на території сучасної України встановилися близькі до сучасних кліматичні умови (неолітична революція, землеробство). Основна частина її території входить до лісостепової ландшафтної зони.

Причому корінне населення з часу переходу до осілого способу життя (7 тис. років тому) не покидало своєї землі, хоч по ній пройшло багато племен, що проявляється у послідовній наступності багатьох місцевих і чужих археологічних культур з їх матеріальними, духовними і громадсько-суспільними особливостями та взаємовпливами при збереженні специфічних рис місцевих жителів. В цьому особливість культурогенезу населення України.

Міжетнічні контакти та перемішування здійснювалися в результаті постійних переміщень людських потоків, які, у вигляді масштабних пертурбацій, спрямовувалися як усередину української території ззовні, так і з української території поза її межі.

Ці та інші фактори дозволяють окреслити процес виникнення та формування українського етносу, який умовно можна назвати «магістральною лінією україногенезу». Його суть полягає у змішуванні тубільної людності з низкою етнічних спільнот, які почергово нескінченним потоком зявлялися на території України. (Етнологія, Кафарський, Савчук).