2.Етногеографія України: об'єкт та предмет дослідження, завдання.

Великий внесок у становлення української етнічної географії зробив С.Рудницький, у її розвиток - В.Кубійович, а в УРСР етногеографічні дослідження проводив В.Наулко, на початку 90-х років XX ст., з часу незалежності України, О.Шаблій заклав, підвалини, етногеографічних досліджень та становлення етногеограф як науковий дисципліни у складі суспільної географії.

Етногеографія - це географічна дисципліна, молода галузь суспільної географії, яка вивчає закономірності, чинники, умови і форми територіальної організації і геопросторового розвитку етносів - націй - народностей, етнічних груп населення. Об'єктом дослідження етногеографії (етнічної географії) України є етноси, а предметом вивчення - територіальна організація етносів, їх геопросторове буття і розвиток, зв'язки і відносини.

О. І. Шаблій зазначає, що етнічна географія України перебуває у тісному контакті з демографічною статистикою, антропологією, етнологією, етнографією, історією, політологією та іншими науками. Етнічна географія, як складова частина суспільної географії, використовує такі основні географічні методи дослідження, як: територіальний аналіз та синтез, картографічне моделювання, порівняльно-географічний, історичний та статистичний.

О.І.Шаблій визначив напрями досліджень етногеографії України:

1. Межі етнічної території та її географічне розташування, чисельність етнічної спільноти, щільність заселеності етнічної території, форми розселення, типи поселень, територіальні системи поселень, форми урбанізації та рівень урбанізованості етносів.

2. Поширення окремих етнічних рис (компонентів етнічності) - спільних для всієї спільноти чи для певної її частини цінностей, вірувань, норм, традицій, смаків, самосвідомості, історичної пам'яті, мови, традиційно-побутових елементів матеріальної культури, способів ведення господарства, форм соціальної та політичної організації етнічних спільнот.

3. Етнотериторіальну структуру населення країни та етнічну структуру окремих регіонів країни, міст тощо.

4. Значення географічного середовища в утворенні та розвитку етнічних спільнот, у наявності окремих етнічних рис.

5. Наявність регіональних відмінностей у межах етнічної території, її районування на підставі нерівномірного розміщення населення та його локальних етнічних відмінностей.

6. Географічну зумовленість і територіальні відмінності перебігу процесів, що зумовлюють зміни стану етнічності - етнічних процесів (у тому числі модифікації традиційних форм культури та побуту, їх стандартизації та уніфікації), біологічного відтворення етнічної спільноти, міграційних та інших процесів.

Одним із найважливіших, може, й найважчих завдань етногеографії є дослідження міждисциплінарної (археологічної, історичної, етнологічної), географічної проблеми походження (етногенезу і націогенезу) українців.

Формування господарсько-культурних рис українців і окремих етнографічних груп, територіальне розміщення сучасної господарської інфраструктури і районна спеціалізація українського господарства зумовлені, насамперед, природним середовищем. Українська природа і безпосередньо, і опосередковано (через прямий вплив на спосіб буття) діяла на формування української духовності. Українське географічне середовище є і матеріальною основою буття українського народу, і важливою, невід'ємною частиною української етнічної свідомості, й усього духовного здобутку українців. Воно є одночасно і одним із джерел творення унікальної української етнічності, і важливим засобом її відтворення.

Розселення етносів в Україні - процес заселення й наступного освоєння українцями та представниками інших народів (етносів) раніше незаселених чи рідконаселених земель у межах сучасної української національної території та на прилеглих землях.

Отже, розселення супроводжується більшим чи меншим перетворенням природи, спрямованим на опанування географічного середовища, використання його ресурсів. Але географічний чинник великою мірою зумовлює існування особливостей матеріальної культури етносу і опосередковано всієї духовної складової його етнічності. Проте в ХІХ-ХХ ст. та в сучасну добу залежність етнічних рис від природних умов швидко зменшується».

У сучасній українській суспільній географії етногеографічна проблематика поступово займає місце, відповідно до більш виваженого означення предмета етногеографії та її місця в системі наук, які здійснюються вже на основі нових підходів до трактування об'єкта суспільної географії, в складі якого етнонаціональна сфера займає одне з центральних місць - М.С.Дністрянський. З урахуванням нових підходів, М.С.Дністрянський пропонує наступне визначення: етногеографія - це галузь суспільної географії, що сформувалась на стику з етнологією, предметом якої є пізнання територіальної організації етнонаціональної сфери, включаючи розміщення етнічних спільнот і груп, співвідношення і поєднання їх ареалів розселення, вивчення етногеографічних процесів в історичній ретроспективі та перспективі. Об'єктом етногеографії є етнонаціональні спільноти і групи, етнонаціональні процеси і явища, а предметом - морфологічні, структурно-функціональні і динамічні аспекти територіальної організації етнонаціональної сфери.