5. Проблеми етногеографії і демогеографії України.

Етногеографія (етнічна географія) вивчає проблеми розселення народів (націй) і етносів, їх сумісного співжиття і взаємозв'язки в окремих країнах і на певних територіях.

В етногеографії України основною є проблема геопросторового буття української нації, що включає:

1) вивчення глобальних аспектів українства, розподілу українців у світі. Необхідно зазначити, що до цього часу точна кількість українців у світі невідома. За різними джерелами, їх налічують від 50 до 90 млн. осіб. На увагу заслуговує аналіз глобально-зонального розподілу українців, які є жителями в основному помірних широт. Лише внаслідок специфічних чинників українці опинились у полярних, субтропічних чи тропічних зонах. Дослідити не лише причини розселення українців поза їх основною смугою у помірних широтах але й «вростання» українства у нове для них природне, соціальне та національне середовища.

Усіх українців світу можна поділити за двома ознаками - територіальним розподілом стосовно України й етнічною (національною) самосвідомістю. За першою ознакою виділяється ядро українського етносу - це його частина, представники якої переважно живуть в Україні, і т.зв. етнікос (за Ю.Бромлеєм) - українці поза межами сучасної України.

Дослідження генетичних і функціональних геопросторових відносин ядра та діаспори є суттєвою проблемою сучасної української етногеографії.

В умовах становлення української державності важливе значення має групування українців за ступенем їх національної самосвідомості. Тут теж виділяють: а) ядро (українці з високою національною свідомістю); б) «окраїнний» (т.зв. "маргінальний") прошарок як носій українсько-національної" свідомості (наприклад, українсько-російської чи українсько-канадської); в) українці за походженням (як правило, це третє-четверте покоління в українській західній, чи друге-третє покоління - у східній діаспорах);

2) дослідження взаємодії і співжиття українців та етнічних (національних) меншин у межах сучасної України. Кожна етнічна меншина, як і сама українська нація, акумулює в собі великий етносоціальний (передусім у сфері духовної і матеріальної культури) потенціал. Взаємообмін, зокрема духовними надбаннями при збереженні етнічної (національної) свідомості, збагачує й українців і представників інших народів.

Виникає також актуальна проблема етногеографічної регіоналізації України. Тут слід враховувати у першу чергу територіальні відміни у самому українстві з урахуванням взаємодії української нації з етнічними меншинами на окремих територіях. Одним з підходів до такої регіоналізації може бути ділення України на історико-географічні області - Поділля, Галичина, Закарпаття, Волинь, Буковина, Запоріжжя, Слобожанщина, Донеччина тощо;

3) вивчення українства на українських етнічних пограниччях - у Польщі, Словаччині, Росії, Румунії, Молдові, Білорусі. Ця проблема багатогранна і її слід розв'язувати з урахуванням двох чинників: а) факту існування державної та етнічної території української нації; б) непорушності сучасних кордонів України і її сусідів. Етногеографія України повинна трактувати українців, що проживають на їх етнічних землях поза межами сучасної України, з одного боку, як етнічну територію у складі держав-сусідів, а з другого - як складову частину суцільного історико-географічного масиву єдиного глобального українства. Тим паче, що з часом політичні кордони між державами відіграватимуть дедалі меншу бар'єрну функцію;

4) одним із найважливіших, може, й найважчих завдань етногеографії є дослідження міждисциплінарної (археологічної, історичної, етнологічної, географічної) проблеми походження (етногенезу і націогенезу) українців. Починаючи від праць С.Рудницького і закінчаючи працями Л.Гумильова, етнос трактується як біогеографічна категорія. Він є елементом біосфери і несе в собі генетичний код того природного довкілля (середовища), у якому він започаткувався чи сформувався. В етногенезі українців у зв'язку з цим важливого значення набуває їх пасіонарність. Це поняття введене Л.Гумильовим для позначення висхідної і низхідної динаміки у розвитку етносу, його циклічного розвитку. На думку цього вченого, пасіонарний цикл триває 10-12 ст.

Останнім часом з'являються теорії, що нації, як і все людство, є явищем космічним. Поки що це гіпотеза, згідно з якою земна поверхня розподілена космічною мережею, кожен елемент якої - ландшафт має не лише чисто земні, але й космічні властивості. Ці властивості істотно впливають на народ, який розвивається у межах певного геокосмічного ландшафту.

Усі ці та інші етногеографічні проблеми тісно пов'язані з сучасними демогеографічними проблемами.

Центральною серед них є проблема виживання української нації. Саме створення і зміцнення української держави, поліпшення екологічної ситуації в Україні і у глобальному масштабі, розвиток освіти і охорони здоров'я, докорінне поліпшення добробуту є важливими умовами якнайшвидшого розв'язання цієї проблеми.

Проблема виживання української нації в сучасний період пов'язана передусім із двома негативними демографічними процесами - старінням і депопуляцією населення. Старіння народу - це наростання у ньому питомої ваги старших поколінь порівняно зі середніми та молодшими. Якщо ця частка людей у віці понад 60 років перевищує десять відсотків, то нація належить до старіючої. Тепер в Україні населення такої групи становить близько 22-23%.

Старіння є великою мірою результатом зниження питомої ваги населення молодших вікових груп (до 16 років), яка, у свою чергу, прямо залежить від зменшення народжуваності. У 1991 р. в Україні вперше народжуваність була меншою, ніж смертність. Настав новий якісний етап у демографічній обстановці (ситуації) - поступове зменшення населення за рахунок від'ємного природного приросту. Такий негативний процес називається депопуляцією.

Значна смертність людей старшого віку, підвищена смертність серед дітей (зокрема, віком до одного року - приблизно 14 на 1000 народжених) призвели до того, що населення України, особливо чоловіче, має порівняно невисокий середній вік 66 р.). У жінок він становить 73, а у чоловіків - 62 роки (у Австрії відповідно 75, 79 і 72 роки, в Італії - 76, 79 і 73; США - 75, 78 і 71, в колишній ФРН - 75, 78 і 72 і т.д.).

Досі не вирівнялося співвідношення між чоловічим і жіночим населенням. Хоч в основному переважають жінки старшого віку, однак вимирання людей чоловічої статі внаслідок хвороб і травматизму у молодому й середньому віці набуває загрозливих масштабів.

В Україні невпорядковані як внутрішні, так і особливо зовнішні міграції. Масова імміграція сюди з Росії людей похилого віку, зростаючий виїзд у Росію і на Захід молодих спеціалістів, зокрема вищої кваліфікації, негативно змінює як демографічну, так і соціальну структуру населення.

''Ще гострішою є проблема здоров'я українців. У результаті тяжкої фізичної праці, незбалансованого харчування, мало не генетичного страху перед багатовіковими антинародними імперськими режимами, недорозвиненої системи охорони здоров'я відбулось велике фізичне і духовне виснаження української нації, що, особливо після чорнобильської катастрофи, поставило під загрозу генетичний фонд українства.

Заслуговують уваги також проблеми розселення. Зінивдегшя більшовицьким режимом селянства і села в цілому, надмірна концентрація населення у великих міських центрах, особливо обласних, створило великий соціальний, культурний і етнічний дискомфорт для людей, витворило новий тип людини «без роду і племені» - гомо совєтікус тощо.

Необхідно здійснювати політику, яка б відповідала інтересам Української держави і її народу - українців та етнічних і національних груп призвели до того, що населення України, особливо чоловіче, має порівняно невисокий середній вік ( рік). У жінок він становить , а у чоловіків - 62 роки (у Австрії відповідно 75, 79 і 72 роки, в Італії - 76, 79 і 73; США - 75, 78 і 71, в колишній ФРН - 75, 78 і 72 і т.д.).

Досі не вирівнялося співвідношення між чоловічим і жіночим населенням. Хоч в основному переважають жінки старшого віку, однак вимирання людей чоловічої статі внаслідок хвороб і травматизму у молодому й середньому віці набуває загрозливих масштабів.

В Україні невпорядковані як внутрішні, так і особливо зовнішні міграції. Масова імміграція сюди з Росії людей похилого віку, зростаючий виїзд у Росію і на Захід молодих спеціалістів, зокрема вищої кваліфікації, негативно змінює як демографічну, так і соціальну структуру населення.

Ще гострішою є проблема здоров'я українців. У результаті тяжкої фізичної праці, незбалансованого харчування, мало не генетичного страху перед багатовіковими антинародними імперськими режимами, недорозвиненої системи охорони здоров'я відбулось велике фізичне і духовне виснаження української нації, що, особливо після чорнобильської катастрофи, поставило під загрозу генетичний фонд українства.

Заслуговують уваги також проблеми розселення. Знищення більшовицьким режимом селянства і села в цілому, надмірна концентрація населення у великих міських центрах, особливо обласних, створило великий соціальний, культурний і етнічний дискомфорт для людей, витворило новий тип людини «без роду і племені» - гомо совєтікус тощо.

Необхідно здійснювати політику, яка б відповідала інтересам Української держави і и народу - українців та етнічних і національних меншин.

Проблема етногенезу.

Дослідження процесу етногенезу належить до найскладніших напрямів етнологічної науки. Етнічна історія різних народів характеризується взаємодією антропологічних, лінгвістичних, історичних, господарських, культурних, демографічних, політичних та інших факторів. Етногенез, згідно джерел, характеризується, як процес історичного походження етнічних груп у періоди плейстоцену (2 млн - 20 тис. років до н. е.) і початок голоцену (20 тис. - 3 тис. років до н.е.). Так, зазначають вчені, за останні 5 тисяч років людство не зберегло своєї первинної етнічної морфології.

Науковці визначають, що достовірні дані про етногенез можна отримати з епохи неоліту, коли відбулося остаточне оформлення племінних відносин.

Більшість дослідників схиляються до теорії про єдиний центр походження людства, які спочатку становили групу людей, однорідну в расовому, етнічному, соціальному й іншому аспектах. Процес розселення людей на нові території проживання, що тривав тисячі років, сприяв пристосуванню людини до нових природно-кліматичних умов. Це сприяло появі людини (спочатку в тропіках і субтропіках, у менш сприятливих районах помірного поясу і далі на півночі). В процесі розселення люди пристосовувалися до нових географічних і кліматичних умов, що зумовило зміни як спільного початкового антропологічного типу, так і окремих етнічних ознак. В процесі взаємодії завойовників і аборигенів відбувається синтез субстрату (місцевого населення) і суперстрату (стороннього населення) та виникнення нового етносу.

Аспекти етногенезу визначені доктором історичних наук М.Юрій: зміна мови, базова культура, фізичний тип, етнічна свідомість, самоназва.

Роль мови у процесі етногенезу залишається визначальною, як і у існуванні та розвитку будь-якого етносу. В результаті переселення відбуваються різноетнічні проникнення і взаємодії мов та перемога однієї мови над іншою, де вирішальне значення полягає в існуванні письма. Історія взаємодії безписемних етнічних спільнот засвідчує, що безписемність стає сприятливою умовою, а не причиною для перемоги мови прийшлого населення над мовою аборигенів, тому вирішальними у такій ситуації стають релігійні або господарські фактори. Але, відомі ситуації, коли один етнос розмовляє декількома мовами (французи розмовляють на чотирьох мовах: французькій, кельтській, баскській і провансальській, і визначають себе як єдиний етнос),

Етнічними (етногенетичними) процесами називають процеси, за яких

Саморегуляція етносу. Етнос в історичному розвитку динамічний і, відповідно, як кожен довготривалий процес, реалізується з найменшими затратами енергії, щоб підтримати своє існування.

Субетноси перебувають всередині етносу та є носіями субетнічних стереотипів поведінки, що відрізняються від інших манерами, способом розкривати почуття і т. п. Виникають субетноси внаслідок різних історичних

подій.

При спрощенні етнічної системи число субетносів скорочується до одного, що фіксує пережитковий стан етносу. Який механізм виникнення субетносів? На порядок нижче перебувають таксономічні одиниці, поділені на два розряди: консорції і конвіксії. В ці розряди розміщують дрібні племена, клани, корпорації, локальні групи і інші об'єднання людей всіх епох. Консорціями називають групи людей, об'єднані однією історичною долею («гуртки», артелі, секти, банди та інші нестійкі об'єднання. Такі групи розпадаються, але якщо вони зберігаються на термін в декілька поколінь, стають конвіксіями, тобто групами людей з однохарактерним побутом і сімейними звязками. Вцілілі конвіксії виростають в субетноси.

Суперетносом називають групу етносів, що одночасно виникли в певному регіоні та взаємопов'язані економічним, ідеологічним і політичним спілкуванням, що не виключає військових конфліктів між ними. Подібно етносу, суперетнос своїми представниками протиставляє себе всім іншим суперетносам, але на відміну від етносу, суперетнос не здатний до дивергенції. Дивергенція етнічна - розпад етнічної ситемної цілісності з втратою відчуття компліментарності на заданому рівні етнічної ієрархії. Компліментарність - позитивна (негативна) - відчуття підсвідомої взаємної симпатії (антипатії) осіб, визначаючи поділ на «своїх» і «чужих»).

Всі етноси мають змішане походження і виникають епізодично, але утворившись у визначених географічних умовах, вони проходять різні фази етногенезу від зародження.

Так, етнос проходить у своєму розвитку п'ять фаз:

1. Перша фаза - інкубаційний період. Він (етнос) пристосовується до визначеного типу ландшафту в момент свого виникнення, а при міграції й розселенні, шукає собі регіон, що відповідає його звичкам.

2. Фаза виникнення етносу. На певній етноплацентарній основі можуть виникати : а) для роду – геополітичне місце або вид ландшафтів (етно ландшафтів); б) для народності - етноойкумена (тип етноландшафтів), де відбувається синтез родів; в) для нації - культурний ареал.

У першій фазі відмінності між етносами виникають за рахунок великої різноманітності натуральних ландшафтів, а також місця їх поєднання.