Франко: Проблема психологія творчості Франка

Психологічна концепція Франка базувалася на даних експериментальної психології В. Вундта, Г. Штайнталя та М. Дессуара. Саме ідеї В. Вундта, Р. Мюллера-Фрайенфельса, Е. Ен-некена найбільше позначилися на психологічній концепції літератури І. Франка.

проблема підсвідомого – про це писав німецький дослідник В.Вундт (у трактаті «Із секретів» Франко згадує про Вундта і його принципи: закон подібності; закон звички - ідея, яка присутня у душі читача, має властивість породжувати іншу схожу ідею.

І.Франко стверджував, що необхідно враховувати загальнопсихологічні чинники, які мають вирішальний вплив на процес поетичної творчості, а саме: роль свідомості, закони асоціації ідей, прикмети поетичної фантазії.

про «верхню» і «нижню» свідомість – говорив М. Дессуара

трактаті згадує і три закони Штейнталя – як письменник може малювати образи в уяві читача

про несвідоме – досліджував Гартман, для якого несвідоме було основним елементом дослідження.

Всі ці дані психології Франко використав у трактаті «Із секретів…», але він не те, що суто застосував, але знаходив для них несподівані зв’язки. При дослідженні поетичної творчості, за словами Франка, потрібно враховувати психологічні чинники, які на неї впливають, а саме: роль свідомості, закони асоціації ідей, особливості фантазування. Коли він говорив про верхню і нижню свідомість, то він зауважував не тільки їх взаємозв’язок, але й наслідки – те, чого не бачили інші дослідники. Він вважав, що у снах виринають давно забуті події молодості, які дрімали під враженнями.

Концепцію підсвідомого можна подати у формулі: враження – зовнішнього світу – людська свідомість – нижня свідомість – фіксація цих вражень – свідомий виклад подій у твори – закінчений твір – незалежне від автора життя твору.

Також говорив про еруптивність – здатність підіймати цілий комплекс давно забутих вражень до верхньої свідомості. Це ознака таланту.

Максимович

Концепцiя Максимовича базувалася на фiлософiї 19 ст. Ще з 20-х рр. вiн цiкавився фiлософiєю Шеллiнга. Максимович трактував основнi поняття естетики, зокрема категорiю прекрасного; говорив про зв'язок мистецтва з життям, з природою i мисленням. Максимович говорить про вiрнiсть нацiональному фольклорному джерелу – народнiй пiснi, «где звучит душа двежымая чуством». Через українськi пiснi Максимович бачить iсторичне минуле свого народу.

Дослiдник продовжував традицiї мiфологiчного лiтературознавства (пер. пол. 19 ст) – праця братiв Грiмм: 1827 р. видали роботу «Нiмецька мiфологiя» (тут вони виводили народну творчiсть – мiфи та легенди, пов'язуючи їх з давнiм епосом). Максимович був обiзнаний з цими роботами. Дослiдник вважає, що наука має спиратись на фiлософськi знання. Вiн проводить компаративне дослiдження зiставляючи українськi пiснi з пiсенною творчiстю iнших народiв, говорить про змiст пiсень, вiршовану структуру. Слабкою стороною дослiджень Максимовича було те, що вiн не аналізував спеціальних особливостей фольклору поруч з iншими видами мистецтва.

Друга передмова Максимовича до збiрника «Украинские народные песни» (1834) та «Зборник украинских народних песен».

У своїх лекцiях з давньої лiтератури Максимович чи не вперше в українськiй науцi заперечив нiгiлiстичне ставлення до давньої лiтератури, а також розкрив значення давнiх пам'яток (зокрема «Слова о полку Iгоревiм»). Суть нiгiлiстичничного ставлення в тому, що давня лiтература щось таке, що не має зв'язку. Також Максимович вказує на зв'язок давньої лiтератури з сучасними традицiями.

У лекцiях з iсторiї лiтератури Максимович особливого значення надавав мовi художнього твору. Вiн iде за твердженням Якоба Грiмм про мову як проживий органiзм, який iсторично змiнюючись вiдбиває iсторичне життя. Пiдхiд у лекцiях Максимовича до iдей мiфологiчного лiтературознавства пов'язаний з переходом до iдей культурно-iсторичної школи (др. пол. 19 ст).

Драгоманов говорячи про роль Максимовича в iсторiї теоретико-естетичної думки в Українi писав, що саме Максимович був для України цiлою iсторико-фiлологiчною установою i водночас народною людиною.