Зерова (концепція)
Зеров один з найталановитіших неокласиків, автор ряду поезій, блискучий історик літератури, автор близько 1,5 тисяч статей, професор Київського інституту народної освіти. Найповніше його концепція проступа в літературній дискусії 1925 - 1928 років, що стосувалася масовізму в літературі.Зеров вважав, що укр література не може розвиватись як література, де переважає масовізм. Зеров відстоював думку про те, що якщо Україна хоче розвиватись в потрібному руслі, то має озброїтись набутками Європи. Участь Зерова в літдискусії дала поштовх до його лекцій з історії літератури. Ці лекції були в той час записані на примітивному склографі. Один із записів потрапив до Америки і вже там лекції Зерова були видані окремим виданням.
«Євразійський Ренесанс і пошехонські сосни». Ми повинні знайомитися із набутками інших народів, з усім, що може запліднити наш досвід. Потрібно засвоювати найвижчу культуру нашого часу, бо інакше можна залишитись «вічними учнями», які ніколи не доростуть до рівня учителя. Підтримуючи Хвильового, Зеров пояснює, що ми повинні пізнати Європу як символ високої культури і тим самим ми підвищимо власну класифікацію.
Закликає не лякатися психологічної зарази Європи, не боятись старої, буржуазної або, навіть, феодальної Європи. Треба іти до джерел європейської культури, щоб не залишатися провінціалами. Знання перших джерел призведе до того, що замість копіювання Хвильового, Винниченка прозаїки будуть вчитися на творчості Стендаля та Золя, матимуть змогу ознайомитись з італійськими новелістами 15ст.
Зеров каже, що зібрати кількасот таких-сяких творів у письменників з села чи хуторів, дати їм титул «літератор», друкувати це все, обтяжити книжкові книгарні ще не означає утворити масового селянського письменника. Це означає збити з пантелику молоде покоління, прищепити їм впевненість, що вони мають те, чого насправді не мають.
Вимоги:
Потрібно підтримувати молодих людей села, виплачувати їм стипендії, заснувати студії, не дати пропасти у «мистецькій самотності», але до друку потрібно брати лише ті твори, які дійсно цього вартують.
Повинна посилитись критика на їх твори: вони повинні писати якнайкраще, бо представляють культуру майбутнього.
Для розвитку л-ри потрібно:
Вивчення досвіду всесвітнього мистецтва
Переоцінити наші л-рні надбання
Підвищити вимоги до починаючих письменників.
Костомаров
У 1843р. постає історико-літературний огляд М.Костомарова «Обзор сочинений писаних на малор. язике», у якому, починаючи від творів І. Котляревського і закінчуючи оглядом журналів, що виходили до 1843р., подає автор короткий нарис історії укр. літ. за перші чотири десятки років 19 ст. Спочатку автор наводить відомості про спільне утворення великоруської та малоруської мови. Різниця між мовами почала з’являтися внаслідок появи народних елементів у мові та творчості письменників. У Європі з’явилась ідея народності, наслідування змінилось на оригінальність, «школьность» на талант. Великоруський народ знайшов у собі сили втілити ідею народності. Ми (малоруський народ) побачили, що попри велику кількість книг, у нас немає своєї літератури. Таким чином, усі звернули увагу на джерело своєї національності та народності. Багато малоросіян помітили, що їм краще висловлюватись не великоруською, а малоруською мовою. Відтак почали використовувати рідне слово. Письменники брали класичний предмет, одягали його в романтичну одежу і таким чином смішили народ.
Костомаров писав, що у всіх європейських народів видно любов до народності. Скрізь народність знайшла собі представників – і в науці, і в словесності. В Англії – В.Скотт та Т.Мур знаходили своє натхнення для творчості у народних піснях, в Німеччині – Грім, Вольф ознайомили німецького читача з творчістю скандинавських та романських племен.
Появу інтересу до творів поезії Костомаров пояснює так:
внаслідок занепаду класицизму, ворожі між собою сторони класицизму й романтизму знайшли примирення в ідеї народності
політична, що виникла з відносин урядів до народів
історично - сцієнтифічна.
У першому розділі своєї монографії Костомаров говорить про релігійність, яка активно проявляється в народній поезії. У ній можна віднайти найпоширенішу ідею малоросів – це віра в Бога, вони впевнені, що все, що з ними стається, пов’язане із волею Божою, а нещастя розцінюється як наслідок наших гріхів.
У другому розділі Костомаров говорить про природу, яка також цілком і повністю пронизує народну поезію. Символіка поезії відповідає символіці народу. Одні символи мають ясну основу в самій природі; другі - засновані на історичному вжитку певного предмета, що стосується минулого життя; треті - засновані на старовинних міфічних або традиційних переказах і віруваннях