Харкiвська лiтературознавча думка

У 1805 р.засновано перший Харкiвський унiверситет на територiї України. Тут було 69 студентiв. Першi професори Харкiв. унiверситету водночас були i видавцями, i першими лiтературними критиками, i теоретиками лiтератури. У працях харкiвських професорiв були впливи класицистичної поетики.

Першим розробляв проблеми теорiї лiтератури i мистецтва Рижський. Його працi: «Основи риторики», «Наука стихотворства», «Введение в круг словесности». Кожна з цих праць побудована за класицистичними зразками, базувалися на працях Н. Буало, Я. Понтана. Рижський вважав, що предмет мистецтва, основнi його естетичнi категорiї є вiчними i незмiнними, а змiнюються лише людськi думки, їх розумiння. Вiн вважав, що треба культивувати комiчну поезiю, бо лiтература стає догматичною. Високо цiнує досягнення «Енеїди» Вергiлiя перекладену Осиповим (пародiювання). Курс естетики Рижського мав вплив на його учнiв, зокрема Срезневського.

I. Кронеберг – автор тритомної працi «Собрания сочинений и переводов относящихся к изящим исскуствам» (1825-1828рр.). Вiн критикує теорiю трьох єдностей, бо вважає митця органiчною частиною творчого духу природи. Митець має право на переосмислення життєвого матерiалу. Кронеберг стверджував, що художнiй твiр є нерозривною єднiстю форми та змiсту, реального та iдеального. Вiн торкнувся теорiї критики та лiтературознавства: 1.аналiз має бути iсторичним. Цiннiсть лiтературного твору у тому – наскiльки вiн вiдображає тогочасну дiйснiсть. 2.аналiз має бути абсолютний – коли не звертаючи уваги на зовнiшнi обставини, розглядаємо лiтературний твiр лише виходячи з естетичних законiв. 3.аналiз має бути емпiричний, коли не вникаючи у внутрiшнiй свiт митця, розглядаємо його твори кожен окремо i без зв'язку одного з iншим. Таким чином, Кронеберг характеризує 4 види лiтературної критики: 1. Базована на кращих лiтературних зв'язках – Французька критика 2. Росiйська критика 3. Нiмецька критика 4. Емпiрична критика (критика дилетанська, за Кронебергом).

Учень Рижського – I. Склабовський. Вiн друкує статтю «Подражание» («Наслiдування»). Склабовський вважає, що художнє вiдображення це не механiчне копiювання дiйсностi, а художнє узагальнення, здiйснюване за законами мистецтва. Наслiдуючи природу, письменник вибирає предмети та риси, якi найбiльше роблять враження. Вiн у своїх працях вперше у теоретичнiй думцi України обгрунтовує принципи реалiстичного мистецтва. Зокрема торкається питання – життєва правда, авторська фантазiя, принципи типiзацiї та iндивiдуалiзацiї (цими поняттями оперує реалiзм). Вперше звернув увагу на освiтню та виховну функцiю мистецтва.

Харкiвськi теоретики дослiджували принцип корисностi мистецтва не у зв'язку з соцiальним призначенням мистецтва, а у зв'язку з повчанням (дидактизмом).

Найбiльшим теоретиком був Iзмаїл Срезневський (росiянин за походженням) – видавець українського журналу «Украинский зборник». Питання мови, лiтератури, фольклору у його концепцiях розглядалися у єдиному руслi. Праця «Мысли и замечания» Срезневського – це перша спроба фiлософсько-лiнгвiстичних роздумiв ученого. Вчений видiляє 3 основних перiоди:

1. Коли мова виражає лише необхiдне, матерiальне (коли дитина починає говорити).

2. Час поезiї та поява науки

3. Перiод удосконалення всiх мовних ресурсiв, коли в мовi з'вляються «краски и оттенки». Мова може тосно передавати почуття, поняття, судження.

Срезневський свої думки щодо мови у вивченнi лiтератури базував на основi української мови. У статтi Срезневського «Несколько замечаний о критике» є кiлька думок про етапи розвитку лiтературної критики. Перший етап має мiметичний характер. Срезневський вважає, що критика є найулюбленiшою дочкою фiлософiї та щира подруга логiки. Для Срезневського-дослiдника критика потребує знання грамматики, риторики, пiїтики, логiки та естетики. Вiн виступає проти холоднокровної критики. Найважливiше у його теоретичних судженнях те, що вiн вважав за потрiбне дати глибокий аналiз «всякого роду памятников народу украинского». Срезневський дослiджував українську словеснiсть як словеснiсть народу, що проживав по обидва боки Днiпра. Його погляди про фольклор викладенi у працi «Об историческом значении русской народной поэзии» - рецензiя на книжку М. Костомарова. Срезневський вперше говорить про зв'язок народної творчостi з iсторичними подiями. Вi подiляє українську народну творчiсть на 3 цикли: 1.турецько-татарський перiод 2. Польський 3. Росiйський.

Отже, у своїх теоретично-естетичних працях професори Харкiвського унiверситету йшли вiд класицистичної традицiї до традицiй романтизму, лiтературного напряму, якийстав визначальним в українськiй лiтературi у першiй чвертi 19 ст.