Єфремов

Сергій Єфремов був віце президентом ВУАН. Почав свою діяльність в «Київській старині», а потім замість цього журналу виходила «Укр. хата». За завданням «Києвської старини» в 1903 році Єфремов їде до Львова писати літературний портрет І.Франка. Наслідком цього першого призду до Львова була розвідка «Пивец мужества и борьби» . Вже в 1913 році Єфремов перевидає цю роботу укр.мовою, але це не був просто переклад, а значно ширша стаття. Потім Є. пише літ. портрет «Іван Франко».

Єфремов був прихильником соціологічної концепції літератури, він вважав, що основною проблемою дослідження літ.знавця є національна ідея і те, як вона проявляться в творах. З цією ідею він пише «Історію укр. письменства» (має назву «письменство», бо він не зараховував фольклор, а лише писану літературу). Для ції праці характрним є те, що Єфремов показує, як події зовнішнього життя відбились у творах літератури. Для Єфремова твір співвідноситься з реальною дійсністю. Соціологічний підхід до літератури також наявним у цій праці. Та Єфремов застосовує соціологічну теорію у досить прогресивному значенні. В 30-х роках ця ідея була досить звульгаризованою. Ідея класової боротьби була основною . Так, н-лад, Коряк, С.Щупак, Б.Якубський , Б. Коваленко оцінювали твір з позицій класової боротьби . Це призводило до того, що літ.знавство не розвивалось, а перетворилось у доноси і звинувачення у буржуазному націоналізмі. Єфремов же був антирадянщиком.

«Історія укр письменства» витримала 4 перевидання: 1908, 1912, 1916, 1924 рр. Це був феномен на той час. В теоретичному плані ця праця стала каноном укр. літератури, тобто перелік імен, що є в ній, вже не випадали з переліку. Слабкою стороною було те, що Єфремов не виходив за межі схеми, за якою твори письменників, в яких не виявлялася ідея визволення укр народу, він не розглядав. «Іст укр письменства» мала 2 томи. Він до останнього дня удосконалював її.

С.Єфремов був дуже добрим полемістом і така публіцистична манера аналізу характеризувала його історико-літераурний аналіз. Дехто з істориків вважаів, що Єфремов не розумів новітніх підходів ло історії літератури. Так, зокрема, Б.Лепкий писав у вступі до свого «Начерку історії укр-руської літератури», що найбільш вдалим він вважає в історії літератури принцип естетичного чуття (він цей принцип лише задекларував). Єфремов же каже, що задекларований Лепким принцип створення естетичної історії літератури далеко не вичерпує всіх тих завдань, що стоять перед історико-літературними дослідженнями. Естетичне чуття, відтворення в літературі лише естетичних явищ – це лише однобокий підхід до історико-літературного дослідження.

Єфремов був звинуваченим у буржуазному націоналізмі і засуджений за участь у СВУ. Рік смерті точно невідомий.

Прокопович

Курс поетики Т.Прокоповича набула широкої популярності. Курс у рукописному вигляді мав кілька примірників у рукописному вигляді, мабуть, зберігся вихованцями Академії. У 1786р. був надрукований у Могилеві Г. Кониським. Цей курс теорії поезії читався для спудеїв протягом 1705-1706р.

Книга Прокоповича своїм змістом та структурою нагадує працю Понтана, яка слугувала зразком. Звичайно, Т.Прокопович вносить нове, а саме: скорочує пояснення Понтана, переробив їх і додавав власні приклади. Важкі формули Понтана Прокопович намагався сформулювати ясно і чітко, щоб вони легше запам’ятовувались для студентів. Якщо Понтан піїтику розділяє на риторику і власне піїтику, то Прокопович розділив піїтику на 3 книги з деякими стилістичними розділами.

Отже, праця Т.Прокоповича складається з 3 книг:

1 книга – про загальні настанови про поезію. Тут мова йде про матерiал, який обробляють поети, про мету поета, про вибiр змiсту i форми для свого твору, про помилки, яких можуть допускатися поети тощо.

2 книга – про поезію епічну та драматичну

3 книга – про буколіку, йдеться про сатиричну, елегійну, ліричну та епіграматичну поезію.

Прокопович порушив актуальнi проблеми стилiстики, зокрема вiн виокремив три мовнi стилi: високий (важливий), середнiй (барвистий), низький (простий). Високим стилем, вважав вiн, пишуться роздуми, низьким – листи до друзiв, дiалоги та трактати, середнiм – «слова похвальнi» та iсторичнi описи.

Г. Кониський видав цю поетику з додатком, у якому вмістив зразки різних поетичних жанрів, деякі вірші Ф. Прокоповича («Епиникіон» на честь перемоги Петра І під Полтавою у 1709 р., привітання Петру II з нагоди його прибуття до Новгорода та ін.), зразки епіграм. Слід відзначити, що «De arte poëtica...» Ф. Прокоповича мала значний вплив на викладання цієї дисципліни не тільки у Києво-Могилянській академії, а й в інших навчальних закладах країни. Свідченням цього, зокрема, може бути той факт, що, наприклад, у Тобольській семінарії у 1767 р. читався курс теорії поезії «Praeceptiones poëticae», написаний, як признається сам його автор, на основі поетики Ф. Прокоповича.