Визначте місце актів судових органів серед джерел трудового права, зокрема значення керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України

Акти судової влади в системі джерел права відомі переважно як «судовий прецедент». Найбільшого свого поширення ця правова форма набула у англо-саксонській правовій системі. Суть судового прецеденту зводиться до того, що рішенню суду у конкретній справі надається нормативний характер. Для судів, які розглядатимуть аналогічну справу, обов'язковим вважається не все рішення чи вирок судового органу, а тільки «серцевина» справи, суть правової позиції судді, на основі якої виноситься рішення.

У недалекому минулому вітчизняна правова доктрина негативно ставилася до судового прецеденту. Але вже тепер тон критичних висловлювань щодо цієї проблеми дещо пом'якшав. З'являється чимало прихильників визнання актів судової влади джерелом національного права.

постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 р. № 14 у п. 18 проголошує, що, визначаючи розмір матеріальної шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів тощо), що належать підприємствам, установам, організаціям, з якими вони перебувають у трудових відносинах, слід брати до уваги, що така шкода заподіяна не в процесі виконання трудових (службових) обов'язків, і тому підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства. У цих випадках, як відомо, шкода відшкодовується у повному обсязі, в тому числі враховуються і не одержані підприємством, установою, організацією прибутки від використання зазначених технічних засобів.

Тим самим Пленум Верховного Суду фактично скасував щодо вказаного випадку п. 7 ст. 134 КЗпП, за яким шкоду, завдану не при виконанні трудових обов'язків, працівник зобов'язаний відшкодувати у повному обсязі, але за нормами трудового права, тобто без урахування при обчисленні шкоди розміру неодержаних прибутків.

Положення, наведені з різних постанов Пленуму Верховного Суду України, є фактично доповненнями до чинного трудового законодавства. Це нові правила, яких зобов'язані дотримуватися не тільки судді під час розгляду трудових спорів, але й, що важливо, учасники трудових правовідносин. Навряд чи на практиці виникнуть проблеми із записом до трудової книжки про причини звільнення працівника, який відмовляється від укладення письмового договору про повну матеріальну відповідальність, і очевидно, що сторони не звертатимуться до суду, аби суд констатував, що трудового договору не укладено, оскільки працівника до роботи допустила не уповноважена на те особа.

Отже, незважаючи на офіційне невизнання актів судової влади актами правотворчості, в Україні склалися об'єктивні обставини для того, аби вважати джерелами трудового права окремі нормативні рішення вищих судових інстанцій — Конституційного Суду та Верховного Суду України.

Яка роль міжнародно-правових актів для удосконалення трудового законодавстваУкраїни

На сучасному етапі розвитку України, формування громадянського суспільства, де людина визнана найвищою соціальною цінністю, актуалізуються дослідження щодо реформування чинного трудового законодавства й приведення його у відповідність до положень міжнародних стандартів. Реформа трудового законодавства в Україні має сприяти утвердженню суспільства, в якому б визнавалися, дотримувалися й захищалися права людини у сфері праці.

Інтеграція України до міжнародних, зокрема, європейських, структур неможлива без забезпечення ефективного процесу впровадження норм міжнародного права в національне законодавство, виконання державою міжнародно-правових зобов’язань з прав людини у сфері трудових відносин. Саме тому дослідження міжнародного досвіду має важливе теоретичне й практичне значення. За сучасних умов особливої актуальності набуває розроблення теоретичних аспектів імплементації міжнародних трудових стандартів у законодавство України, а також з’ясування перспектив удосконалення та подальшого розвитку вітчизняного законодавства під впливом саме міжнародних трудових стандартів. У свою чергу, практичний аспект дослідження дозволяє визначити форми реалізації міжнародних трудових стандартів у практичній діяльності. Адже не стільки існування й закріплення міжнародних трудових стандартів самі по собі, скільки їх втілення в практичну діяльність суб’єктів, які здатні впливати на соціальний стан членів суспільства. Використання міжнародного досвіду надасть можливості наблизити національне законодавство (в першу чергу, новий Трудовий кодекс) до рівня міжнародних трудових стандартів. Але впровадження цього досвіду має відбуватися з обов’язковим урахуванням особливостей, що характеризують правові системи різних країн, у тому числі й нашої держави.

За сучасних умов існує невизначеність у розробці єдиної концепції й напрямів, за якими необхідно провадити роботу з удосконалення трудового законодавства України під впливом міжнародних трудових стандартів; не закріплено поняття міжнародних трудових стандартів; не завершено формування механізму їх національної імплементації. Потребує додаткового дослідження роль актів вищих судових органів держави, зокрема, Конституційного й Верховного судів у реалізації міжнародних трудових стандартів. Крім того, у вітчизняному трудовому законодавстві існують положення й інститути, які за своїм змістом не в повному обсязі відповідають вимогам міжнародних правових документів, а іноді й суперечать їм. Ці та інші проблеми вдосконалення національного трудового законодавства під впливом міжнародних трудових стандартів зумовлюють необхідність проведення наукового дослідження.

ЗАДАЧА

Організація уклала трудову угоду зБорисовим і Фомичевим про ремонт різних приміщень цієї організації. По закінченні ремонту через 3 місяці Борисову і Фомичеву була здійснена оплата в сумі договору. Вони зажадали від організації оплатити їм роботу у вихідні дні в подвійному розмірі, а також виплатити компенсацію за невикористану відпустку відповідно до трудового законодавства. Керівник організації, вважаючи, що трудове законодавство на них не поширюється, відмовив Борисову і Фомичеву. В яких правовідносинах знаходилисяБорисов і Фомичевз організацією?