На які групи можна поділити закони як джерела трудового права?Наведіть приклади

Найважливіші принципи трудового права закріплені в основних джерелах трудового права, до яких відносяться Конституція України, ратифіковані нашою державою міжнародні акти регулювання праці, закони України, підзаконні нормативно-правові акти, акти соціального партнерства, акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, локальні нормативно-правові акти.

Основні права громадян нашої держави, пов’язані з трудовими відносинами, закріплені в статтях 42 - 46 Конституції України. Так, стаття 42 Конституції визначає, що кожен має право займатися підприємницькою діяльністю, яки не заборонена законом. Стаття 43 встановлює право громадян на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вони вільно обирають або на яку вони вільно погоджуються. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. В нашій країні забороняється використання примусової праці, а також використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах. Відповідно до Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, а громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Стаття 44 Конституції гарантує всім, хто працює право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Стаття 45 встановлює, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. А стаття 46 Конституції визначає право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. При цьому пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Важливою юридичною гарантією цих прав є судовий захист. У статті 55 Конституції закріплено, що права, свободи людини і громадянина захищаються судом. Оскільки вказані вище права є конституційними, то Конституція надає сьогодні можливість безпосередньо звертатися до суду в разі порушення трудових прав.

Особливістю трудового права є застосування принципу єдності та диференціації в правовому регулюванні праці. Тому норми трудового права можна поділити на дві групи:

загальні норми, які поширюються на всіх працівників;

спеціальні норми, які поширюються тільки на певні категорії працівників (неповнолітніх; інвалідів; жінок; працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці).

Загальні норми є обов’язковими також і для всіх власників. Вони можуть бути змінені тільки в бік поліпшення становища працівників порівняно з чинним законодавством.

Спеціальні норми доповнюють та конкретизують загальні норми, що є проявом диференціації трудового права. Ця диференціація виявляється у встановленні особливостей прийому та звільнення окремих категорій працівників, регулювання робочого часу і часу відпочинку, пільг і переваг в оплаті праці; у забороні застосування праці певних категорій працівників на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці.

Основними суб’єктами трудового права є сторони трудових відносин - працівники та роботодавці.

Під суб’єктами трудового права розуміють учасників індивідуальних і колективних трудових відносин, які на основі чинного законодавства мають трудові права і відповідні обов’язки.

Як сторона трудового правопорушення працівник володіє трудовою правосуб'єктивністю, яка включає правоздатність і дієздатність. Трудова правосуб’єктивність робітників виникає за загальним правилом з 16 років. Із згоди одного з батьків, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, що досягли 15 років. Для підготовки молоді до праці допускається прийом на роботу учнів з 14 років.

В окремих випадках чинне законодавство про працю може встановлювати і граничний вік для виконання деяких робіт. Наприклад, статтею 23 Закону України “Про державну службу” встановлено граничний вік перебування на державній службі - 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Разом з тим здатність виконувати певну роботу може бути в деяких випадках обмежена не тільки віком, але й станом здоров’я.

Фактична здатність виконувати певну роботу або займатися певною трудовою діяльністю може обмежуватися судом. Так, не можуть бути суб’єктами трудового права особи, визнані судом недієздатними. В разі скоєння громадянином певного злочину суд може позбавити його на певний строк займати виборні та державні посади, займати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю, або займатися певною діяльністю. Але це може бути лише часткове і тимчасове обмеження трудової правосуб’єктивності. Повне позбавлення трудової правосуб’єктивності чинним законодавством не допускається.