1. Поняття літературної мови. Відмінності між національною та літературною мовами.

Українська мова – слов”янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує: А) у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові; Б) у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних одиницях.

Національна мова - це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації. Національною мовою української нації є україн­ська мова. Формування української національної мови відбувалося на основі мови народності в період інтенсивного становлення української нації (друга половина XVIII - початок XIX ст.) як стійкої спільності людей, що мають спільну територію, економічні та політичні зв'язки, літературну мову, культуру. Сьогодні нею розмовляє більша частина нації, тобто вона має загальнонаціональний характер. Поняття „національна мова" охоплює всі мовні засоби спілкування людей - літературну мову та діалекти Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному так і в усному різновидах обслуговує культурне життя народу , всі сфери його суспільної діяльності. За функціональним призначенням це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

2. Мова як знакова система.

Термін "мова" залежно від контексту його використання набув таких смислів:

1. Мова - знакова система, що є універсальним засобом встановлення взаємовідношень людини з довкіллям у процесі її життєдіяльності. Людина засвоює мову, а потім використовує її у різних видах діяльності з певною метою.

2. Мова система особливих знаків і символів, якою дається інтерпретація в певному прагматичному контексті її використання.

3. Мова - числення, тобто побудова формальної моделі засобами мови. Вона отримала назву формалізованої, логістичної мови.

Сучасна мова поділяється на природну (розмовну, національну) і штучну (формалізовану).

Природна (національна, розмовна) мова - знакова система, яка виникла історично і відображає, опредмечує, репрезентує сферу відчуттів, бажань, настроїв, намірів людей, а також їхні образи та думки. Функції природної мови - комунікативна, пізнавальна, інформаційна, репрезентативна та ін. До мов, що виконують згадані функції, належать вербальна (лат. ver-halts) і невербальна (мова жестів і под.).

Штучна (формалізована) мова - логічно сконструйована мова, особлива система знаків, заснована з метою кодування певної інформації, здійснення математичних і логічних операцій над штучно створеними символами та ін. Особливості штучних мов - точність їх побудови за чітко визначеними правилами; однозначність їх розуміння. До штучних мов належать кодові системи, знаки дорожнього руху, наукова мова (мова математики, математичної логіки і под.), мова програмування тощо

3. Мовна норма. Типи норм.

Мо́вна но́рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

Розрізняють такі структурно-мовні типи норм:

1. орфоепічні норми (вимова); Наприклад: (молод'ба)

2. акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос); Наприклад: вихо!дити- ви!ходити

3. лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);

4. словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);

5. морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);

6. синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);

7. стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);

8. орфографічні норми (написання слів);

9. пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).