А. Безконтрастні:

1. Рентгеноскопія.

Рентгеноскопія органів дихання – це функціональне рентгенологічне дослідження. Приймачем рентгенівського випромінювання є флюоресцируючий екран, на якому отримується зображення органів грудної порожнини. Цей метод дозволяє оцінити функціональний стан легень, рухомість куполів діафрагми, наявність зміщення органів середостіння або рідини в плевральній порожнині. Абсолютне показання для рентгеноскопії - вивчення вентиляції легень при підозрі на малу пухлину бронху за даними оглядової рентгенографії. Рентгеноскопія для виявлення рідини в теперішній час все частіше заміняється ультразвуковим скануванням, а для вивчення тонкої структури - РКТ.

2. Рентгенографія.

При рентгенографії приймачем рентгенівського випромінювання є рентгенівська плівка, яка знаходиться в касеті. Рентгенографія органів дихання буває оглядова та прицільна. Виконується у прямій та бокових проекціях. Знімки частіше роблять у вертикальному положенні пацієнта при дорзовентральному ході рентгенівського випромінювання на фазі вдиху. Фокусна відстань 1,5-2 м, що гарантує відображення майже натуральних розмірів органів (закон скіалогії). Використовують плівку 30Х40см.

Прицільні знімки дають можливість отримати рентгенівське зображення патологічних змін органа в оптимальній проекції. Частіше вони застосовуються в фтизіатричній практиці. Головні переваги методу рентгенографії є: простота виконання, наявність документу – плівки (об’єктивний метод), більша розподільна здатність, ніж рентгеноскопії. Основним недоліком рентгенографії є її статичність, що не дає можливості спостерігати функцію органів.

3. Електрорентгенографія.

Якщо в якості приймача рентгенівського випромінювання використовують селенову пластину (на одній пластинці можна отримати до 2 тисяч знімків), яка перед експонуванням заряджається на спеціальних апаратах, то цей метод називається електрорентгенографією. Зображення з пластини переноситься на звичайний папір. Завдяки крайовому ефекту, що виникає на межі структур із різною щільністю, краще виявляються судини легень, жирова та сполучна тканини тощо. Показання та протипоказання до такого методу дослідження органів дихання майже теж самі. Перевагою методу є швидке “сухе” одержання зображення, висока його чіткість та контрастність, порівняно невелика вартість дослідження. Але цей метод не використовується так широко, як рентгенографія із-за великої кількості артефактів, високого променевого навантаження та викривлення рентгенівських зображень.

4. Флюорографія.

Флюорографія – метод рентгенологічного дослідження, який засновано на фотографуванні зображення з флуоресцентного рентгенологічного екрану на фотоплівку 110х110мм, 100х100мм чи 70х70мм. Важливим кроком уперед є розробка цифрової флюорографії, де енергія рентгенівських фотонів, які пройшли крізь тіло пацієнта, приймається однією з систем для обчислювання зображення (як в цифровій рентгенографії). Потім за допомогою лазерного принтера отримують зображення на папері. При цьому значно менше променеве навантаження (в 20 разів) на пацієнта, ніж при звичайній флюорографії. Флюорографія як метод рентгенологічного дослідження органів грудної порожнини була введена для раннього виявлення туберкульозу легень. Розуміло, що разом виявляли і інші легеневі захворювання, в першу чергу онкологічні. Флюорографію проводять диференційно, у осіб з групи високого риску розвитку легеневих захворювань, в першу чергу в місцях з неблагополучною епідеміологічною обстановкою по туберкульозу, але обов’язково у осіб, які досягли 15-річчя. У всіх осіб, які відносяться до декретированної групи (працівники медичних закладів, дитячих дошкільних закладів та шкіл, громадського харчування та інш.), флюорографію легень обов’язково проводять не рідше одного разу на рік. Недоліками флюорографії є променеве навантаження на популяцію країни в цілому, а також громіздкість і високу вартість цих досліджень в масштабах країни в цілому.