За відсутності простоїв зщу становить 100%.

Моторна щільність уроку розраховується за формулою:

Показники ЗЩУ: Відмінно - 95-100%

Добре - 85-94%

Задовільно - 75-84%

Показники МЩУ: Л/а - 65-70%

Спорт. Ігри - 60-70%

Гімнастика - 40-60%

Ритмічна гімнастика - 65-75%

Плавання - 70-80%

МЩУ можна визначати для кожної частини уроку.

Проводячи хронометрування, слід мати на увазі, що при самих швидких і коротких записах на це витрачається мінімум 2-3 сек.. За цей можуть вислизнути з уваги спостерігача багато суттєвих моментів педагогічного процесу. Щоб звести до мінімуму підібрані випадки, приходиться спрощувати програму спостереження чи будувати бригади спостерігачів.

У теперішній час створюються більш ефективні методи реєстрації спостережень, в основі яких лежить використання різних механічних і електричних приладів. Наприклад, за допомогою спеціального приладу – хронографа – можна виробляти графічний запис ходу уроку фізичної культури.

Контрольні випробування, один з методів збору поточної інформації, який допомагає:

1. Виявити рівень розвитку окремих рухливих якостей.

2. Оцінити ступень технічної і тактичної підготовленості.

3. Порівняти підготовленість як окремих досліджуваних, так і цілих груп.

4. Провести найбільш оптимальний відбір спортсменів для занять тим чи іншим видом спорту і для участі у змаганнях.

5. Ввести об’єктивний контроль за тренуваннями як окремих спортсменів, так і цілих груп.

6. Виявляти переваги і недоліки застосованих засобів, методів навчання і форм організації занять.

7. Складати найбільш обґрунтовані індивідуальні і групові плани занять.

Перелічені можливості можуть бути реалізовані тільки при критичному, творчому підході до існуючої методики контрольних випробувань і при старанному дотримуванні деяких загальних вимог. Треба пам’ятати, що нема стандартної, уніфікованої методики. Пояснюється це не стільки порівняльною «молодістю» наукового підходу до розробки методики контрольних випробувань, скільки надзвичайною складністю проблеми. На сучасному рівні знань важко собі приставити однаковий для всіх випадків зміст контрольних випробувань.

Контрольні випробування проводяться за допомогою контрольних вправ, чи тестів.

Дуже умовно всі контрольні вправи доцільно розподілити на тести на:

• тести, які визначають рівень загальної фізичної підготовленості і кожного компоненту спеціальної підготовленості у тому чи іншому виді спорту;

• тести, які визначають фізичний стан дітей (окремо за віковими групами і полу), військовослужбовців (окремо за родом військ) і т.п.

У дослідженні, як правило, застосовують не одні контрольні вправи, а декілька. Наприклад, при вивченні спеціальної підготовленості спортсмена застосовують тести, які характеризують рівень розвитку спеціальних рухливих якостей, технічної, тактичної підготовленості і т.п.

При тому, що контрольні вправи допомагають визначити фізичний стан людини, його готовність до фізичних вправ через об’єктивні показники, неможна переоцінювати їх роль. Якщо не правильно відбирати контрольні вправи, неграмотно оцінювати результативність їх виконання, поверхово аналізувати результати, то неможливо отримати об’єктивні дані про фізичний стан людини, о доцільності педагогічного процесу.

Достовірність будь-яких контрольних вправ перевіряється таким комплексним показником підготовленості спортсменів, як оціночні результати тої діяльності, яка була предметом спеціальної підготовки (наприклад, для виступу на змаганнях).

Контрольні випробування повинні відповідати вимогам, які пред’являються до будь-яких методів дослідження. Грамотна реалізація цих вимог допомагає рішати головну проблему будь-яких контрольних випробувань –проблему стандартизації тестів, тобто вибору тих контрольних вправ, які з найбільшим ефектом зможуть вирішити завдання дослідження.

При розробці систем контрольних вправ необхідно керуватися наступними загальними положеннями:

1. Підібрані контрольні вправи повинні давати можливість проводити випробування в однаковій для всіх обстановці.

2. Контрольні вправи повинні бути доступними для всіх досліджуваних, незалежно від їх технічної і фізичної підготовленості.

3. У порівняльних дослідженнях контрольні вправи повинні характеризуватися індиферентністю по відношенню до педагогічних факторів, які вивчаємо (наприклад, було б не правильним судити о великій ефективності нового змісту уроку фізичної культури тільки по контрольним вправам, які відображають характер нового змісту; іншими словами, якщо в експериментальних групах вивчаються нові рухливі дії, а у контрольних ні, то випробування повинні бути у рівній мірі байдужими і для нового, і для старого змісту уроків).

4. Кожна контрольна вправа повинна бути виміряна в якихось об’єктивних показниках (секундах, сантиметрах, кілограмах і т.п.).

5. Бажано, щоб контрольні вправи відрізнялись простотою вимірювання і оцінки.

6. Для досліджуваних контрольні вправи повинні бути наочними за результатами дослідження.

Як загальну рекомендацію слід признати проведення контрольних вправ у терміни, які залежать від завдання дослідження і навчально-виховного процесу. Як правило, контрольні випробування проводять на початку, у середині і на при кінці кожного періоду навчання (наприклад, підготовчого періоду річного тренувального циклу). Однак контрольні випробування на спеціальну витривалість проводять лише у змагальному періоді.

В останні роки у теорії тестування намагаються до розробки не тільки систем спеціалізованих контрольних вправ, але і комплексів, які включають морфо-функціональні показники. Крім того, є спроби перевести всі результати тестування в очки, по скільки змінення суми очок за всіма тестами дозволяє судити о прогресі як окремого займаючого, так і всієї групи, більш обґрунтовано проводити відбір у команди і т.п.

Аналіз поточної навчальної документації. До поточної навчальної документації, яка може надати певну інформацію, яка може бути проаналізована і застосована для вирішення завдання наукової роботи можна віднести: - календарний план з фізичної культури;

• план – конспект уроку з фізичної культури;

• журнал реєстрування показників засвоєння знань. Вмінь і практичних навичок (результати тестів).

Опитування, як метод дослідження включає: ітерв’ю, бесіду і анкетування. Всі ці методи характеризуються одною ведучою ознакою: з їх допомогою дослідник отримує ту інформацію, яка закладена у словесних повідомленнях тих кого ми опитуємо. Це, з одного боку, дозволяє вивчати мотиви поведінки, наміри, думки і т.п. (все те, що не можливо вивчити іншими методами) і, з другого боку, - робить цю групу методів суб’єктивною (не випадково у деяких соціологів є думка, що навіть сама вдосконалена методика опитування ніколи не може гарантувати повністю достовірності інформації).

На відміну від інших методів дослідження ефективність опитування повністю залежить від двох моментів:

• чи хоче і чи буде респондент відповідати на поставлені запитання;

• чи може він відповісти на поставлені запитання.

Відповідно, організація будь-якого опитування повинна починатися і підпорядковуватись розробці цих двох моментів; все повинно бути спрямовано на те, щоб побудити тих, кого опитуємо давати повні і правдиві відповіді на поставлені питання.

Суть будь-якого опитування зводиться до того, що дослідник отримує інформацію з тих відповідів респондентів , які вони дають на поставлені питання. Різниця поміж видами опитування зводиться лише до різниці його форми, рідше – до різниці змісту питання.

Анкетування – це метод отримання інформації шляхом письмових відповідів респондентів на систему стандартизованих питань анкети.

Інтерв’ю – це метод отримання інформації шляхом усних відповідів респондентів на систему питань, які усно задає дослідник.

Бесіда – це метод отримання інформації шляхом двостороннього чи багатостороннього обговорення питання, яке цікавить дослідника.

У бесіді і респонденти, і дослідник виступають активними сторонами, у той час як в інтерв’ю задає питання тільки дослідник. Інтерв’ю можна назвати односторонньою бесідою.

Під час бесіди (і у цьому її перевага) можна отримати більш глибоке представлення о питанні, яке цікавить дослідника, а також уточнити сумнівні відповіді, відповідно, отримати більш достовірні дані. Недоліком бесіди є порівняльно більший час, необхідний для її проведення , що зменшує можливості для збору достатнього матеріалу.

Під час бесіди питання задаються і обговорюються у черзі, яка передбачена планом, але розкривають ширше, чим написані.

Коротка характеристика дозволила зробити висновок, що принципових різниць поміж видами опитування нема. Не випадково в останній час серед соціологів, педагогів і психологів все більше зустрічаються змішані види опитування, наприклад анкети - інтерв’ю.

Якщо планується проведення анкетування, як найбільш ефективного методу отримання інформації, дуже важливо правильно скласти анкету.

Анкета повинна мати три частини: вступну, основну і демографічну (паспортну»).

Вступна частина анкети це – звернення до респонденту, у якому вказуються:

*науковий заклад, який веде дану тему дослідження і від імені якого виступає дослідник;

* завдання дослідження; теоретичне і практичне значення рішення цих завдань;

* роль кожного респондента у рішенні поставлених завдань;

* завірення у повній анонімності відповідів респондента (ім’я опитує мого не повинно фігурувати у повідомленнях і публікаціях дослідника);

* правила заповнення анкети;

* завірення у готовності переслати результати дослідження респонденту, якщо він цього побажає;

* спосіб повернення анкети досліднику.

До змісту вступної частини пред’являються три основні вимоги: воно повинно бути ясним для будь-якого респондента, повинно зацікавити відповідати на поставлені питання і той же час бути максимально короткими.

Основна частина це набір питань, відповіді на які повинні дати рішення завдань дослідження. Розробка цієї частини є найбільш складною.

Ураховуючи психологію респондента, соціологи розробили трьохступеневу форму основної частини:

1. Перша третина питань призначена для того, щоб зацікавити респондентів і включити їх у роботу. Питання цієї частини повинні відрізнятися порівняльною простотою і у більшій мірі пов’язані з фактами, подіями.

2. Друга третина питань спрямована на рішення головних завдань дослідження і пов’язані, як правило, з мотивами, думками і оцінками. Саме тому подібні питання є найбільш складними для респондентів.

3. Остання третина включає питання, які деталізують відповіді на попередню частину питань, а також контрольні питання (сутність їх розкривається нижче) і найбільш інтимні, яки вимагають індивідуальної думки респондента. Дослідниками відмічено, що на інтимні питання респонденти найбільш правдиво відповідають у кінці анкети.

Демографічна частина анкети це – питання, які визначають паспортну характеристику респондента: прізвище, стать, вік, спортивну кваліфікацію і т.п. Ця частина анкети найбільш лаконічна і проста для заповнення. Основне її призначення полягає у тому, щоб сприяти , по-перше, якісному аналізу зібраного матеріалу і, по-друге, визначенню репрезентативності отриманого матеріалу.

У результаті довгих дискусій вчені прийшли до висновку, що демографічна частина анкети повинна бути розташована у кінці її. Хоча не виключається розташування її на початку анкети (для встановлення контакту з респондентом, для введення його у процес роботи) чи розподілення демографічних питань серед інших частин анкети.

Знання класифікації питань дозволяє грамотно вирішити складне завдання розробки питань. Найбільш поширеною класифікацією питань є наступна (по В.И.Добренькову, 1972).