Експериментальна група Контрольна група

I = 1

I I = 2

I I I = 3

і т.п.

За схемою видно, що у I повинен бути, обов’язково, такий самий початковий силовий показник з 1-м, але може відрізнятися з I I і I I I і т.п., з 2, 3-м і т.п. У той же час середні початкові рівні показників в обох групах будуть однаковими.

Подібне зрівняння має назву зрівняння на одній основі (на прикладі, сили) і в організаційному відношенні не принесе великих ускладнень. Наведений приклад є найбільш простим випадком зрівнянням. Вибір того чи іншого шляху залежить від особливостей досліджуваного контингенту і завдання дослідження.

Однак завдання експериментатора можуть вимагати зрівняння на двох, трьох основах (по 2, 3-м показникам). Така необхідність виникає, наприклад, при вивченні комплексного розвитку рухливих якостей, припустимо, сили, витривалості і швидкості. У цьому випадку комплектування досвідних груп шляхом зрівняння основ може мати декілька варіантів.

Варіанти зрівняння початкових рівнів на трьох основах (сила, витривалість і швидкість):

1. Кожному учаснику експериментальної групи добирають до пари другого, рівного по силі, витривалості, швидкості (за схемою I=1).

Варіант найбільш вдалий, тому що дозволяє точніше прослідити взаємодію рухливих якостей, але непростий в організаційному відношенні із-за рівноцінних досліджуваних.

2. Кожному учаснику екс пери ментальної групи добирають до пари декілька таких, з яких один = йому по силі, другий – по витривалості, третій – по швидкості (наприклад, по силі I=1, по витривалості I=3, по швидкості I=9).

Комбінації можуть бути самі різноманітні, включаючи і такі, при яких зрівняння відбудеться і на двох, і на трьох основах.

3. З числа досліджених, які зрівняні на першій основі, комусь не знайдеться пари для зрівняння на другій чи третій основі. Як результат, прийдеться чи вводити додаткових осіб (з додержанням усіх перерахованих вимог) чи виключати з експерименту тих, яких неможливо зрівняти на трьох основах.

Зрівняння на другій і третій основах представлено у наступній схемі (наведений один з можливих випадків). Її слід розглядати як продовження попередньої схеми (зрівняння на одній основі).

Зрівняння

На другій основі На третій основі

I = 3 I = 9

II = 6 II = 3

III = 4 III =

IV =

V = 7 V = 2

VI = 9 VI = 4

VII = 5 VII = 6

VIII = 10 VIII = 5

IX =

X = 2 X =

Вибули Вибули

IV, IX, 1, 8 III, X, 7, 10

Таким чином, зрівняння досвідних груп більш ніж на одній основі обов’язково призвиде до скороченню числа досліджуваних. У нашому випадку спроби зрівняти досліджуваних і по силі, і по тривалості призвели до утрати двох пар; введення же третього показника (швидкості) призвело до втрати ще двох пар. Все це треба передбачати, визначаючи кількісний склад дослідних груп.

Таким чином, при відборі досліджуваних необхідно намагатися до максимального зрівняння їх характеристик. Однак подібну вимогу неможна розглядати як доказ можливості повного зрівняння. Дійсно, можна зрівняти вік, стать, в якісь мірі – стан здоров’я, рівень фізичної підготовленості і т.п., але не можна зрівняти інтелект людини, його характер, настрій, з яким він прийшов на дослідження. Таким чином, будь-який дослідник під час комплектуванні дослідних груп повинен керуватися формулою: все, що може бути зрівняно, повинно бути зрівняно.

Відомо, що будь-яке педагогічне дослідження проводиться на зрівняно не великій кількості людей. У той же час висновки робляться стосовно до всіх осіб, схожих за статтю, віком, рівнем підготовленості і т.п. Припускаючи подібне перенесення результатів експериментів, теорія дослідження використовує закон великих чисел.

В силу цього закону сукупна дія великої кількості випадкових факторів призводить (при деяких дуже загальних умовах) до результату, який майже не залежить від випадку. Закон дозволяє взаємозгашення випадкових відхилень і дозволяє виявити у масі явищ свої об’єктивні дії.

На об’єктивній дії закону великих чисел і базується вибірковий метод у статистиці, при якому вивчаються не всі одиниці тої чи іншої сукупності, а лише відібрана їх частина. При цьому узагальнені характеристики відібраної частини (вибіркова сукупність) розповсюджуються на всю сукупність (генеральна сукупність).

Для встановлення фактів вибірковий метод дозволяє проводить замість суцільного дослідження (всього контингенту відібраних осіб) не суцільне дослідження (частини цього контингенту). Поняття о суцільному дослідженні необхідно приймати як умовне, тому що істинно суцільне дослідження, навіть у межах одної статі і віку, провести неможливо.

Не суцільне дослідження організується спеціально, щоб при певних умовах, не охоплюючи всіх одиниць явища, яке вивчається, можна було отримати таку кількість матеріалу, яке гарантувало б найбільшу точність висновків по генеральній сукупності. В силу цього не суцільне дослідження підпорядковується двом положенням:

а) кількість осіб (показників), які вивчаються повинно бути достатньо великим;

б) різноманітні характеристики осіб повинні об’єктивно розсіюватися і у вибірковій, і у генеральній сукупностях, тільки тоді матеріали дослідження будуть повністю відображати явище, яке вивчаємо.

Із сказаного можна зробити висновок, що одним з основних вимог, які пред’являються до вибіркового зразку, є обов’язкове максимальне відображення у ньому рис генеральної сукупності, чи, інакше кажучи, вибіркова сукупність повинна бути репрезентативною (висновки отримані на вибіркові сукупності можна перенести на всю генеральну сукупність).

Однак повної тотожності генеральної і вибіркової сукупності досягти на практиці не вдається. Кожна вибірка, як правило, відрізняється від загальної сукупності. Ти не менше ступень різниць у числових характеристик генеральної і вибіркової сукупності піддається вимірюванню. Знання теорії помилок, володіння статистичною технікою обчислення помилок у вибірковому зразку дають можливість з’ясувати ту помилку, яка відрізняє числові характеристики вибіркової і генеральної сукупностей. Розрахунок помилки проводиться при обробці отриманого матеріалу.

При відборі досліджуваних лише глибоке знання специфіки вивчає мого явища допоможе уникнути появлення у генеральній сукупності таких властивостей, які були передбачені при організації вибірки.

Вибіркове дослідження повинно бути організовано так, щоб ні в чому не міг проявитися суб’єктивізм експериментатора. У протилежному випадку ніяка статистична техніка не зможе потім виправити помилки, які були допущені при зборі матеріалу.

Все це ще раз підкреслює, наскільки важливо правильно відібрати досліджуваних, щоб за результатами отриманими при вивчені частини контингенту, який займається, можна було б судити о закономірностях фізичного виховання, властивий даному контингенту в цілому.

Застосовуючи вибірковий метод, кожен експериментатор повинен вирішити два завдання: - кого відібрати в якості досліджуваних;

• скільки потрібно відібрати досліджуваних.

Рішення 1-ого завдання. Вище мова йшла про необхідність зрівняння досліджуваних по всім характеристикам. Але кількість таких «однакових» претендентів на участь в експерименті іноді бува більша, ніж необхідно за умовами і можливостями наукової роботи. Крім того, дослідникам приходиться розподіляти відібраних осіб за окремими дослідними групами.

Вирішити перше завдання допомагають закони математичної статистики. Опираючись на них, можна вважати, що більшою об’єктивністю при відборі досліджуваних відзначається механічний відбір (спосіб випадкової вибірки).

Механічний відбір – це спосіб, який дозволяє достигнути повної випадковості відбору осіб для експерименту, тому що кожен з претендентів має цілком рівні можливості попасти у число досліджуваних чи не попасти, бути зарахованим в експериментальну чи контрольну групу.

За технікою здійснення механічний відбір має три варіанти:

1. Алфавітних списків.

2. Лотереї.

3. Оснований на використанні таблиць випадкових чисел.

Суть варіанту алфавітних списків полягає у тому, що прізвища всіх претендентів на дослідження розподіляються точно за алфавітом і пронумеровуються. Заведено, що всі особи, прізвища яких опинилися під непарними номерами, підпадають у число досліджуваних, а всі останні – не підпадають. Цей варіант може бути використаний і для розподілу досліджуваних за дослідними групами: всі непарні номери складають експериментальну групу, всі парні – контрольну.

Слід зазначити, що вказаний розподіл непарних і парних номерів повинно стати принципом відбору при будь-якому досліджені. Тільки тоді зникне привід одному експериментатору вводити у контрольну групу парні номери, а іншому –непарні.

Суть варіанту лотереї полягає у тому, що прізвище кожного претендента на дослідження вноситься у закриту картку. Як у будь-якій лотереї, картки перемішуються, і з всієї кількості беруться стільки, скільки осіб необхідно для експерименту. Аналогічним чином можна розподілити відібраних осіб по дослідним групам. Досліджувані, прізвища яких значаться на відібраних картках, відносяться до експериментальної групи, інші – до контрольної.

Третій варіант механічного відбору. Припустимо, за завданнями експерименту з двох паралельних класів, в яких передбачається його проводити, необхідно відібрати по 5 хлопчиків і по 5 дівчаток для попередніх лабораторних досліджень. Щоб кожен з учнів (а їх, як правило, десь 80 в обох класах) мав рівні шанси попасти у число 20 відібраних, роблять таким чином. Розподіляють склад класу на хлопчиків і дівчаток. Допустимо, у кожному класі опиняються по 18 хлопчиків і по 22 дівчинки. Окремо у кожному класі хлопчикам присвоюються номера з 1-го по 18-й, а дівчаткам – с 1-го по 22-ий. Це можна зробити за допомогою варіанту алфавітних списків (по класним журналам) а також варіантом лотереї (на 18 закритих картках пишуть прізвища хлопчиків, а потім по черзі відбирають6 на першій взятій картці ставлять №1, на другій -№2 і т.п. Аналогічно роблять і з присвоюванням номерів дівчаткам). Потім у таблиці випадкових чисел (Б.А.Ашмарин Теорія и методика педагогических исследований в физическом воспитании, М., Физкультура и спорт, 1978.-С.43) знаходять ті числа, які не перевищують 18, причому починають з першої колонки зверху донизу. Таких чисел у відповідності з умовами дослідження необхідно знайти 5. Приведена таблиця складається з чотирьохзначних чисел. У такому випадку домовляються враховувати тільки перші дві цифри. Керуючись цими умовами, у першій колонці знаходять числа: 13 (чотирьохзначне число 1313), 16 (1618), 9 (0905), 14 (1420), вторую цифру (0912) пропускаємо, тому що вона вже була; 4 (у другій колонці 0470). Таким чином, для лабораторного дослідження необхідно взяти хлопчиків, які стоять під номерами 13, 16, 9, 14 і 4. Таким же чином відбирають 5 дівчаток з їх загальної кількості -22. Отримаємо наступні номери: 13, 16, 9, 14 і 4. У даному прикладі вони виявилися ідентичними першому відбору (хлопчиків). У другому експериментальному класі номери виявилися такими же, як і у першому.

У кожному дослідженні приходиться послідовно застосувати то типологічний відбір, то механічний. Типологічний відбір має місце завжди, а механічний – при необхідності відібрати меншу кількість з більшої чи розподілити досліджуваних на дослідницькі групи (контрольна і експериментальна група).

У нашому прикладі, тема: «Методика профілактики стану постави у дітей молодшого шкільного віку»:

1. Розподіляємо, окремо, дівчаток і хлопчиків.

2. Вік і хлопчиків, і дівчаток - 6 років, основна медична група, середній рівень фізичної підготовленості, приблизно однаковий режим дня і т.п. (типологічний відбір).

3. І у хлопчиків, і у дівчаток, будуть сформовані дві групи – контрольна і експериментальна групи:

а) якщо всі бажатимуть випробувати на собі методику профілактики стану постави, то розподіл на контрольну і експериментальну групу буде здійснюватись за варіантами механічного відбору, на вибір;

б) може бути така ситуація, коли групи самі сформуються в контрольну і експериментальну, завдяки тому, що будуть діти, які не матимуть бажання примати участі, або їх батьки будуть заперечувати; тоді експериментальну групу складуть ті діти, які бажатимуть займатися за методикою профілактики стану постави і їх батьки дають згоду, а контрольну – ті діти, які з різних причин відмовились займатися. Але і контрольна, і експериментальна групи будуть приймати участь, як у початковому, так і у кінцевому дослідженні.

У підборі парних груп досліджуваних частіше орієнтуються на вже раніше сформовані (без участі експериментатора) навчальні групи у секціях, класи у школах, оздоровчі групи, групи здоров’я і т.п. Треба помітити, що це далеко не кращий шлях чи він не виключає елементів суб’єктивізму самого дослідника і впливу основного педагогу.

Вирішення другого завдання, скільки потрібно відібрати досліджуваних. Встановлюючи кількість досліджуваних, можна придержуватися правила «чим більше, тим краще». Дійсно, розкривати якісь закономірності навчально-виховного процесу на невеликій кількості осіб досить необачно. Результати отримані при вивчені малої вибірки, можуть не відповідати існуючим закономірностям.

Визначити оптимальну кількість досліджуваних допоможе знання деяких загальних положень:

1. За кількістю досліджуваних слід різнити два виду вибіркової сукупності: для дослідних груп і для «масових» досліджень.

Перша завжди буде менше, ніж друга. Якщо для педагогічного експерименту підбирається , як правило, дві-три пари груп, у кожній з яких від декількох чоловік до двох-чотирьох десятків, то в «масових» дослідженнях, які проводяться, наприклад, для встановлення стандартів фізичного розвитку і фізичної підготовленості, приходиться досліджувати сотні і тисячі людей.

2. Кількість досліджуваних має прямий зв’язок з кількістю досліджень, які проводяться на кожній людині.

Якщо завдання дослідження потребують багатократного зняття показників, то число досліджуваних може бути порівняльно невеликим, і навпаки. Іншими словами, однакова кількість фактичного матеріалу, достатнього для статистичної обробки, можна отримати чи на невеликій кількості осіб при частих дослідженнях чи на великій кількості осіб при не частих дослідженнях. Перший шлях використовується, як правило, при роботі з високо кваліфікаційними спортсменами.

3. Кількість досліджуваних залежить від їх характеристик:

а) працюючи зі спортсменами високої кваліфікації, виникає необхідність обмежуватися їх кількістю, доступний для вивчення;

б) чим більш однорідне склад досліджуваних за віком, фізичним розвитком, фізичною підготовленістю і т.п., тим менше їх потребується і менше досліджень на кожного чоловіка прийдеться проводити, тому що однорідність складу обумовлює менший розкид вимірювальних показників.

4. Число необхідних досліджень залежить від варіативності ознаки, яка характеризує те чи інше явище: чим більша варіативність ознаки, тим більшу кількість досліджуваних і досліджень на кожній людині потребується.

Наприклад, показник м’язовї сили менш варіативен, чим показник часу рухової реакції, а тому перших досліджень (м’язової сили) може бути проведено відносно менше, чим других (часу рухової реакції).

5. Потрібна за завданнями дослідження наукової роботи детальність програми дослідження також визначає число необхідних досліджень: чим більше ознак вивчає мого явища необхідно реєструвати, тим більше знадобиться досліджень.

6. Чим більшою кількістю початкових даних, які характеризують об’єкт дослідження, має експериментатор, тим меншою кількістю досліджуваних і обстежень може йому знадобиться. У зв’язку з тим, що перед експериментатором стоїть завдання отримати достовірні результати при мінімальному об’ємі вибору, він зацікавлений у накопичуванні як можна більшої кількості ознак, які характеризують тих осіб, ті умови, які є предметом досліджень.

У відповідності з різними можливостями експериментатора розроблено декілька способів визначення необхідної кількості досліджуваних чи досліджень. Кожен з способів, який буде розглядатися потребує різних початкових даних і різну їх кількість. Спосіб, який побудований на меншій кількості початкових даних, рекомендує більший об’єм вибірки, ніж спосіб, який заснований на більшій кількості початкових даних. Перший спосіб надає підвищені рекомендації, якби створюючи «запас міцності» на випадок дії непередбачених факторів.

Слід мати на увазі, що всі способи визначення об’єму вибірки не враховують специфіки контингенту досліджуваних , а потім отримані висновки не завжди можуть бути реалізовані на практиці. Наприклад, при дослідженні висококваліфікованих спортсменів дуже рідко є можливість взяти стільки досліджуваних, скільки показує розрахунок. Однак це положення не знижує значення попереднього розрахунку об’єму вибірки. Вже мова йшла про те, що недостатня кількість досліджуваних у багатьох випадках може бути компенсована більшою кількістю досліджень на одних і тих же особах.

У відповідності з різними можливостям експериментатора розроблені способи визначення необхідної кількості досліджуваних і досліджень:

1. Визначення об’єму вибірки за допомогою математичної формули (Б.А.Ашмарин Теория и методика педагогических исследований в физическом воспитании, М., Физкультура и спорт, 1978.-С.47).

2. Визначення об’єму вибірки за допомогою таблиці достатньо великих чисел (Б.А.Ашмарин Теория и методика педагогических исследований в физическом воспитании, М., Физкультура и спорт, 1978.-С.49).

Перший спосіб вимагає хоча б приблизно знати величину середнього квадратичного відхилення ознаки, яка вивчається. Помилка вибіркового дослідження зменшується з збільшенням вибірки. Ця залежність покладено в основу рішення завдання «зворотного завдання» - скільки необхідно взяти людей чи провести досліджень, щоб можна було гарантувати достовірний результат.

Другий спосіб потребує від дослідника знання імовірності появи події, величини допущеної помилки і величини імовірності.

Підводячи підсумок теми «Підбір досліджуваних» необхідно запам’ятати, що для отримання достовірних значень під час проведення дослідження необхідно підбирати групу з урахуванням умов типологічного відбору; використовувати варіанти механічного відбору, у випадку відбору меншої кількості з більшої чи для розподілу на дослідні групи (експериментальну і контрольну); як визначати необхідну кількість досліджуваних чи досліджень. Можна провести дослідження, затратити час, гроші і не отримати результати на які розраховували, тому що не правильно був проведений відбір.

Лекція № 5. Вибір методів педагогічних досліджень.

План

1. Значення методів дослідження при проведенні дослідження.

2. Групи методів досліджень.

3. Загальні вимоги у визначенні придатності методів педагогічних досліджень, їх характеристика.

Одним з відповідальних розділів роботи на першому етапі , підготовки до проведення дослідження, є – вибір методів дослідження.

Вибір тих чи інших методів дослідження визначається насамперед конкретними завданнями наукової роботи. Яке це має значення для успіху дослідження, яке планується, дуже образно говорив І.П.Павлов: «… Метод – самая первая, основная вещь. От метода, способа действия зависит вся серьёзность исследования. Всё дело в хорошем методе. При хорошем методе и не очень талантливый человек, может сделать много. А при плохом методе и гениальный человек будет рабо тать впустую и не получит ценных, точних данных. Этой истиной вы должны проникнуться. В последствии вы будете иметь дело с человеком, и если вы будете пользоваться пустыми, плохими методами, то и ваша роль будет пустая, никуда не годная» (Полн. Собр. Соч. Т.5, М.-Л., 1952.- С26).

Приведена цитата підтверджує значення вибору методів.

Об’єктивність розглядання явищ, прагнення розуміти річ такою, яка вона є у сукупності її різноманітних зв’язків, суттєвих відношень до інших речей, - все це повинно пронизує наукову роботу при використанні будь-яких специфічних для даної науки методів дослідження.

Сучасні знання ще не дозволяють дати обґрунтовану класифікацію специфічних педагогічних методів дослідження у фізичному вихованні. Можна говорити про їх умовні групування. Проте вона дозволяє оцінювати можливості кожного методу і обирати той, який у найбільшому ступені відповідає завданням дослідження. Наведене нижче групування характеризується:

• розмежуванням систем проведення навчально-виховних занять з метою вивчення ефективності тих чи інших педагогічних факторів і методів виявлення і реєстрації впливу цих факторів;

• віднесенням до різних груп методів збору поточної інформації про педагогічний процес (наприклад, хронометрування) і методів ретроспективної інформації, тобто всіх тих свідчень, які вже існують у теорії і практиці фізичного виховання по вивчаємо му питанню (аналіз літератури, документів і т.п.).