3) Змішаний (слідчо-судовий, континентальний) процес.

У жодній із сучасних держав кримінальний процес в "чистій" (рафінованій) історичний формі (інквізиційна, змагальна) не існує. У кримінальному процесі інквізиційні елементи "змішуються" в різних пропорціях зі змагальними, що дає підставу називати його процесом змішаної форми.

У юридичній літературі розрізняють 2 види змішаного кримінального процесу.

1. Процес, в якому досудове (попереднє) розслідування будується виключно на інквізиційних засадах, а судові стадії - на змагальних засадах. Для цього виду змішаного процесу притаманним є те, що:

o у досудове провадження не допускається захисник;

• обвинувачений і інші учасники мають змогу ознайомитися з матеріалами кримінального провадження тільки по завершенні досудового розслідування;

• забороняється судове оскарження учасниками досудового розслідування дій і рішень органів і посадових осіб, які ведуть процес.

2. Процес, у якому на досудовому провадженні допускаються елементи змагальності. Змагальність тут виявляється в тому, що:

• допускається захисник (з моменту ознайомлення з матеріалами закінченого розслідування або пред'явлення обвинувачення, або затримання);

o заінтересованим учасникам досудового розслідування за їхнім клопотанням ще до закінчення розслідування можуть бути надані окремі матеріали (наприклад ті, якими обґрунтовується затримання чи пред'явлення обвинувачення);

o всім учасникам досудового розслідування надається право на оскарження до суду дій і рішень органів досудового розслідування.

Студентам варто запам'ятати, що питання про те, яка із історичних форм кримінального процесу виникла першою, до цього часу однозначно не вирішене.

В останнє десятиліття усе більше держав віддають перевагу змішаній формі із переважанням змагальних елементів, в тому числі і у перебігу досудового провадження. Прикладом е Україна, КПК якої з 2012 року регламентує саме таку форму кримінального провадження. Подібну форму провадження з 1 січня 2015 року планує запровадити Республіка Польща.

3. Характеристика кримінального процесу як діяльності

1.3.1. Поняття, мета і завд ання

У теорії кримінального процесу існують 2 підходи до його вивчення.

Перший підхід пов'язаний із розумінням кримінального процесу як сукупності кримінальних процесуальних (правових) відносин, що виникають, розвиваються і припиняються у часі досудового і судового проваджень, виконання судових рішень.

Прибічники другого підходу розглядають кримінальний процес як специфічну діяльність із реалізації норм права.

Кримінальний процес - це діяльність сторони обвинувачення і суду із застосування, а сторони захисту, потерпілою та інших осіб із виконання і використання норм кримінальною процесуальною права.

Підхід до кримінального процесу як до діяльності переважає в теорії процесу. Причина цього вбачається у динамічності руху процесу, що не дає можливості

прослідкувати швидку і часту зміну об'єкта, суб'єкта і змісту кримінальних процесуальних відносин.

Як і будь-яку іншу людську діяльність, кримінальний процес характеризують такі категорії: мета, завдання, функції, учасники, засоби, спосіб, структура, форма, гарантії, строки, витрати.

Мета кримінального пронесу - це бажаний результат кримінального провадження. Оскільки процес є інструментом реалізації норм кримінального права, то його метою є справедливе вирішення питання про кримінальну відповідальність. Зазначена мета є загальною метою кримінального процесу, яку повинен реалізувати суд.

Завдання кримінального процесу сформульовані у ст. 2 КПК. Ними Є:

• захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень;

• охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження;

• забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Виконання всіх цих завдань покладається на державні органи, які ведуть процес. При цьому суд не зобов'язаний виконувати перше із зазначених завдань.