8. Юридична відповідальність за порушення:

o кримінальна:

• для ув'язненого - за втечу з місця попереднього ув'язнення - ст. 393 КК,

• для слідчого, прокурора, слідчого судді, судді - за завідомо незаконний арешт - ст.

371 КК.

Нагляд за законністю утримання затриманих та взятих під варту осіб здійснює прокурор. Перевірка законності утримання цих осіб належить також до компетенції Уповноваженого BP з прав людини, який згідно з п. 8 ст. 13 Закону від 23 грудня 1997 р. "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" має право відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання.

6.2.7.2. Не ізоляційн і запобіж н і з аходи

1. Презумпція звільнення до суду

Згідно з правом кожної людини на свободу і презумпцією невинуватості існує презумпція, що особи, обвинувачувані у вчиненні злочину, не повинні перебувати в ув'язненні до суду.

Вважаючись невинуватою доки не доведена її вина, жодна особа, обвинувачувана у вчиненні злочину, не може бути взята під варту до суду, якщо тільки обставини справи не роблять це вкрай необхідним. Тому взяття під варту до суду повинно розглядатися як винятковий захід, і він ніколи не повинен бути обов'язковим і використовуватися для цілей покарання (п. 1 Рекомендації R (80) 11 KM державам - членам РЄ щодо утримання під вартою до суду).

Тривале попереднє ув'язнення може бути виправдане лише тоді, коли є конкретні вказівки на необхідність дотримання інтересів суспільства, що, попри презумпцію невинуватості, переважає правило поваги свободи особи ("Van der Tang v. Spain", "LeteUier v. France").

Із презумпції звільнення до суду існують 2 винятки:

1. обов'язок доведення обставин, якими обґрунтовується тримання під вартою, завжди несе сторона обвинувачення;

2. усі сумніви щодо обґрунтованості підозри та наявності підстав до утримання під вартою тлумачаться на користь звільнення особи.

2. Різновиди неізоляційних запобіжних заходів

Застосування заходів, що є альтернативними взяттю під варту (далі - альтернативних заходів), підпадає під дію загальних правил застосування запобіжних заходів.

Система альтернативних заходів у різних державах є різною. Такими заходами найчастіше є: звільнення під заставу; громадська і особиста порука; підписка про невиїзд; особисте зобов'язання; домашній арешт; поліцейський нагляд; вилучення паспорту; вилучення документів, що надають право займатися певною діяльністю, тощо.

В Україні альтернативними взяттю під варту запобіжними заходами є: особисте зобов'язання; особиста порука; домашній арешт; застава. Підстави і порядок застосування цих заходів регламентовано § 1 глави 18 КПК, а також щодо неповнолітнього - ст. 493 КПК, а щодо неосудного-ст. 508 КПК.

Зважаючи на презумпцію звільнення особи до суду, існує потреба обов'язкового розгляду під час слухань про взяття під варту питання про можливість застосування альтернативних заходів. Система альтернативних заходів у законодавстві побудована таким чином, що одні з них є менш суворими, інші - більш суворими. Однак усі вони пов'язані з обмеженнями певних прав осіб. Тому суд, вирішуючи питання про обрання альтернативного заходу, повинен кожного разу розглянути можливість застосування до особи менш тяжкого запобіжного заходу, ніж той, з клопотанням про обрання якого звернулася сторона обвинувачення. Прокурор повинен довести перед судом неможливість досягнення цілей кримінального провадження за допомогою менш суворих заходів, ніж той, про обрання якого він подав клопотання.