7. Юридична відповідальність за порушення:

o кримінальна:

- для затриманого - за втечу з місця попереднього ув'язнення -ст. 393 КК;

- для слідчого, прокурора, слідчого судді, судді - за завідомо незаконне затримання - ст. 371 КК.

2. Взяття під варту

1. Взяття під варту (арешт) - це обмеження особистої свободи підозрюваною, обвинуваченою, підсудною, засудженою шляхом поміщення його до спеціальної установи.

Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом. Застосовується лише тоді, коли жоден інший запобіжний захід не здатен забезпечити належну поведінку підозрюваного, обвинуваченого, що має бути доведено прокурором перед слідчим суддею, судом.

Згідно з п. 3 ст. 9 МПГПП тримання під вартою осіб, які очікують на судовий розгляд справи щодо себе, не повинно булл загальним правилом. Воно може застосовуватись тільки тоді, коли є розумним і необхідним. Необхідність застосування цього запобіжного заходу полягає у запобіганні втечі, впливу на свідків чи потерпілих, рецидиву злочину, а також очевидній небезпечності особи для суспільства.

Мінімальними стандартними правилами ООН щодо заходів, не пов'язаних з тюремним ув'язненням (Токійськими правилами) від 14 грудня 1990 року передбачено, що "взяття під варту застосовується у кримінальному судочинстві як крайній захід за умови належного врахування інтересів розслідування гіпотетичного правопорушення і захисту суспільства і жертви" (ч. 1 ст. 6).

2. Спосіб запобігання: обмеження свободи особи шляхом поміщення її до спеціальної установи:

o слідчого ізолятору (СІЗО) /ІКС;

o гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

o ізолятору тимчасового тримання (в окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій);

o дисциплінарного ізолятору або карцеру установи виконання покарань, якщо особи, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення іншого злочину;

o гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - для осіб, що відбувають покарання у дисциплінарних батальйонах і притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення іншого злочину (ст. 4 Закону "Про попереднє ув'язнення").

Враховуючи характеристики окремих осіб і характер певних злочинів, законодавець встановлює особливий порядок утримання осіб під вартою:

o затримані або взяті під варту працівники міліції утримуються у призначених для цього установах органів внутрішніх справ окремо від інших осіб або на гарнізонній гауптвахті (ч. 7 ст. 21 Закону "Про міліцію");

o особи, які раніше працювали в органах внутрішніх справ, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Служби безпеки, прокуратури, юстиції та в суді, - окремо від інших осіб, які перебувають під вартою (ст. 8 Закону "Про попереднє ув'язнення";

o особи, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, відповідальність за які передбачена ст.ст. 173-177 (злочини проти трудових прав, авторського права і суміжних прав, права на об'єкти промислової власності), ст.ст. 200-235 (злочини у сфері господарської діяльності) КК, - окремо від інших осіб, які перебувають під вартою (ст. 8 Закону "Про попереднє ув'язнення");

o в інших випадках, передбачених ст. 8 "Роздільне тримання у місцях попереднього ув'язнення" Закону "Про попереднє ув'язнення".

Таким чином, особа ізолюється від суспільства. Побачення з родичами їй може бути надане тільки з дозволу слідчого, суду. Кількість і тривалість побачень регламентована ст. 12 Закону "Про попереднє ув'язнення".

2. Мета взяття під варту співпадає із загальною метою застосування запобіжних заходів. Взяття під варту - найбільш суворий із усіх запобіжний захід. Тому він застосовується лише тоді, коли жоден інший запобіжний захід не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам (ч. 3 ст. 176 КПК).

2. Підстави застосування співпадають із загальними підставами застосування запобіжних заходів (ст. 177 КПК).

2. Умови застосування. Взяття під варту застосовується лише за наявності умов, сформульованих у ч. 2 ст. 183 КПК. Ці умови пов'язані із поведінкою особи щодо виконання обов'язків, покладених при обранні інших запобіжних заходів, вчиненням іншого злочину; можливим покаранням особи за кримінальне правопорушення, повідомлення про вчинення якого їм вручене; наявністю судимості; розшуком компетентними органами іноземної держави особи за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі.

Винятків із правил щодо умов застосування тримання під вартою законом не встановлено.

2. Процесуальний порядок застосування взяття під варту не відрізняється від процесуального порядку обрання інших запобіжних заходів, за винятком такого. Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК. Це правило підкреслює винятковість взяття під варту як запобіжного заходу та надає арештованому реальну можливість бути звільненим у разі внесення застави.

Такого права арештований не позбавляється повністю навіть у разі вчинення ним злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування, злочину, який спричинив загибель людини, або якщо щодо особи у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений. Слідчий суддя, суд вправі, але не зобов'язаний не визначити розмір застави у зазначених випадках.