5.2.3. Значення

Кримінально-правове значеннядоказування полягає в тому, що:

• тільки завдяки доказуванню можна встановити, чи мав місце злочин і якою є його кваліфікація;

• доказування забезпечує реалізацію такої кримінально-правової категорії, як кримінальна відповідальність.

Кримінальне процесуальне значення доказування дістає вияв у тому, що:

• правильне його здійснення в змозі забезпечити реалізацію прав і законних інтересів усіх учасників кримінального провадження;

• всі питання, які виникають у перебігу кримінального провадження, можуть бути вирішені лише на підставі обставин, достовірно встановлених під час доказування;

• участь заінтересованих суб'єктів у доказуванні є гарантією реалізації засад кримінального процесу (зокрема засади змагальності, забезпечення права обвинуваченого на захист, презумпції невинуватості);

• докази є підставою для прийняття усіх процесуальних рішень у кримінальному провадженні.

5.2.4. Структура

5.2.4.1. Загальні положен н я

Процес доказування - це шлях відтворення реальної картини події кримінального правопорушення, з'ясування її суті і вироблення на підставі цього стороною обвинувачення відповідних процесуальних рішень, а стороною захисту - своєї "захисно)"' позиції у провадженні.

Цей процес складається із комплексу процесуальних дій і відносин, що можуть бути згруповані в окремі, відносно самостійні елементи. Останні є важливими для аналізу внутрішнього змісту кримінального процесуального доказування.

Елементи процесу доказування не є етапами доказування. Етапи - це періоди пошуку істини у різних справах і в окремих стадіях кримінального процесу. Наприклад, різними є етапи доказування під час досудового розслідування і в суді; у справах про вбивство і про крадіжку.

Елементи доказування є єдиними для всіх категорій кримінальних справ. В окремих стадіях процесу вони можуть різнитися лише своєю роллю і поєднанням.

Деякі процесуалісти (О.М. Ларін) зводять кримінальне процесуальне доказування по суті до одного елементу - "дослідження фактів для пізнання істини".

Найбільш поширеною (традиційною) є позиція вчених, згідно з якою процес доказування складається з 3 елементів: збирання, перевірка і оцінка доказів. Але така сукупність елементів не відображає повною мірою зміст доказової діяльності, що завжди здійснюється з метою спростування або доведення певної версії (гіпотези, тези), а також обгрунтування висновків у кримінальному провадженні.

Виходячи з цього, вчені (Ф.Н. Фаткуллін) виділяють 5 елементів процесу доказування.

5.2.4.2. Висуван н я ве рсій

Висування версій у кримінальному провадженні. У кожному провадженні є, як мінімум, 2 версії:

1. подія кримінального правопорушення мала місце;

2. події не було.

5.2.4.3. Збиран н я доказів

Збирання доказів - це здійснювана із дотриманням процесуальної форми діяльність сторін обвинувачення і захисту із пошуку та виявлення джерела фактичних даних, вилучення необхідної інформації і її фіксації.

Кримінально-процесуальний закон (ст. 93 КПК) передбачає такі способи збирання доказів.

Для сторони обвинувачення:

1. проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;

2. витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок;

3. проведення інших процесуальних дій (наприклад, виїмки). Сторона захисту, потерпілий вправі використовувати такі способи:

1. витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок;

2. ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій.

Ініціювання стороною захисту, потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді;

3. шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів (наприклад, огляду).

Докази можуть бути одержані на території іноземної держави в результаті здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.

5.2.4.4. Пе ре вірка доказів

Перевірка доказів - це діяльність слідчою, прокурора, суду із ретельною, всебічною і об'єктивного визначення достовірності фактичних даних і доброякісності джерел їх отримання для правильною встановлення обставин кримінальною провадження.

Перевірці підлягають як фактичні дані, так і їхні джерела; як кожний доказ окремо, так і у сукупності з іншими доказами. Перевірку доказів здійснюють державні органи і

посадові особи, від яких залежить прийняття процесуальних рішень. Інші учасники процесу лише беруть участь у перевірці доказів.

Докази перевіряються:

1. шляхом детального дослідження ознак кожного доказу і його джерела;

2. шляхом провадження процесуальних (слідчих) дій (насамперед - одночасного допиту, слідчого експерименту, пред'явлення для впізнання, експертизи);

3. логічним шляхом (аналіз змісту доказів; зіставлення доказу, що перевіряється, з іншими доказами; отримання нових доказів).

5.2.4.5. Оцін ка доказів

Оцінка доказів (ст. 94 КПК) - це розумова (логічна) діяльність представників сторін та слідчою судді під час досудового розслідування, а суду у судовому провадженні, яка полягає в тому, що ці особи, керуючись своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінальною провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів -з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідною процесуальною рішення.

Жодні докази для суду, прокурора, слідчого не мають наперед встановленої сили (ст. 94 КПК). Це правило є основним для системи вільної оцінки доказів, яка існує у кримінально-процесуальному праві всіх розвинених демократичних держав.

До 1864 року в Україні існувала формальна система оцінки доказів у кримінальних справах. Суть такої оцінки полягала в тому, що кожний доказ мав наперед встановлену силу (вагу). Так, визнання підсудним своєї вини вважалося "лучшим свидетельством всего света", і тільки на підставі цього можна було постановити вирок. Інші джерела відомостей за значущістю прирівнювалися лише до частини цього "досконалого" доказу. Якщо вони у сукупності не могли бути прирівняні до визнання вини, то підсудного залишали "у підозрі". При цьому надавалися переваги за юридичною значущістю чоловікові перед жінкою; знатному перед незнатним; вченому перед невченим; духовному перед світським. Розслідування і провадження у суді покривала канцелярська таємниця, а робота судді полягала у підсумовуванні значення закріплених письмово доказів, що мало гарантувати об'єктивність розгляду справ.

Система вільної оцінки доказів побудована за принципом "свідків зважують, а не рахують".

Вільна оцінка доказів допускає варіативність у результатах оцінки одних і тих саме доказів, здійснюваної різними службовими особами, які здійснюють кримінальне провадження. Судді, які входять до складу колегії, що розглядає кримінальну справу, мають право на окрему думку під час підписання вироку. Це право також випливає із правила про вільну оцінку доказів.

Вільна система оцінки доказів не допускає можливості покладання визнання обвинуваченим власної вини (доказу, що був "досконалим" для формальної системи оцінки) в основу обвинувачення. Оскільки невизнання обвинуваченим вини не може бути саме по собі підставою для постановлення виправдувального вироку, то і визнання ним вини не може бути покладено в основу обвинувального вироку.

У сторін обвинувачення і захисту є право знати про докази один одного. Однак сторона захисту має певні переваги у реалізації цього права, що полягають у такому:

• пред'являти "свої4' докази лише по завершенні досудового розслідування, а із матеріалами сторони обвинувачення ознайомлюватися протягом всього часу розслідування і у будь-який час (за деякими винятками);

• ознайомлюватися із усіма доказами, що є у розпорядженні сторони обвинувачення (навіть з результатами негласних слідчих дій).

Доступ до матеріалів кримінального провадження, зібраних стороною обвинувачення, забезпечує обвинуваченому право на захист.

5.2.4.6. Обґрун туван н я висн овків

Обгрунтування висновків у провадженні, яких дійшли суб'єкти доказування, - це підтвердження правильності висновків, що містяться у кримінальному процесуальному рішенні, сукупністю доказів (фактичне обгрунтування) і посиланнями на відповідні норми права (юридичне обгрунтування). Такі висновки формулюються на офіційних засадах і повинні бути переконливими для всіх осіб, які мають відношення до кримінального провадження, а також для всіх інших членів референтної групи, до якої крім службової особи, яка обґрунтовує рішення, суб'єктів, що здійснюють відомчий контроль та прокурорський нагляд (процесуальне керівництво досудовим розслідуванням), адвокатів (захисників обвинуваченого та представників потерпілого) належать всі інші юристи.

Від органів, які здійснюють кримінальне провадження, вимагається викласти свої висновки у рішенні, обґрунтувавши їх доказами так, щоб ні в кого не виникало сумнівів щодо правильності цих висновків.

Обґрунтуванню підлягають висновки про:

1. наявність чи відсутність обставин, які належало встановити;

2. доброякісність чи недоброякісність доказів і їхніх джерел;

3. належність і допустимість доказів;

4. їхні юридично-значущі властивості;

5. характер необхідних у справі рішень.