Етапи визначення достовірності фактичних даних:

1. Визначення достовірності джерела. Наприклад, досліджуючи показання свідка, слід взяти до уваги:

o його суспільне становите, тобто ціну, яку він може сплатити за неправду; o факт попереднього засудження за неправдиві свідчення;

o стан свідка в момент сприйняття події;

o його заінтересованість у вирішенні справи.

2. Визначення достовірності методу отримання фактичних даних. Так, під час дослідження протоколу огляду місця події треба взяти до уваги освітлення, за якого здійснювався огляд; висновку експерта - характеристики застосованої ним методики аналізу.

3. Визначення достовірності з урахуванням інших матеріалів справи. Наприклад, коли показання одного свідка, що заслуговує на довіру, суперечать показанням обвинуваченого і висновку експерта. Як правило, достовірність фактичних даних в кінцевому підсумку може бути встановлена під час прийняття рішення у справі. В ч. 1 ст. 334 КПК зазначено, що в мотивувальній частині обвинувального вироку наводяться докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.

4. Достатн ість

Достатність доказів - це можливість суду чи органу кримінального переслідування покласти їхню сукупність або один із них в основу процесуальною рішення. Ця ознака доказів застосовується тільки щодо певної їх сукупності (ч. 1 ст. 94 КПК).

Достатність доказів визначається, переважно виходячи із життєвого та професійного досвіду осіб, які приймають кримінальні процесуальні рішення.

Констатація недостатності доказів тягне такі наслідки:

o відмову від процесуального рішення, яке передбачалося прийняти (наприклад, про притягнення як обвинуваченого);

o прийняття протилежного рішення (наприклад, виправдувального вироку);

o скасування (після перевірки дії) раніше прийнятого рішення (наприклад, рішення про арешт).

У кримінальному процесуальному законі йдеться й про інші ознаки доказів, зокрема: вагомість (п.1 ч. 1 ст. 178 КПК) та силу (ч. 2 ст. 94 КПК). Однак вони не є ознаками у "чистому" вигляді, оскільки характеризують доказ в аспекті його переконливості для учасників кримінального провадження, а не містять власне його характеристику.

5.1.3. Клас ифікація

Докази класифікуються на особисті й речові; обвинувальні й виправдувальні; первинні й похідні; прямі й побічні (непрямі).

До особистих доказів належать фактичні дані, що містяться у показаннях свідка, потерпілого, обвинуваченого, підозрюваного, протоколах слідчих і судових дій та інших документах, висновку експерта. Спільним для різних груп особистих доказів є психічне сприйняття людиною і передача усно або письмово у мовній або в іншій формі відомостей, що мають значення для кримінального провадження.

До речових доказів належать матеріальні об'єкти, які мають властивості, що відображають обставини кримінального правопорушення у вигляді слідів зміни, походження тощо. Інформація, що міститься в матеріальних об'єктах, передається не у мовній формі, а шляхом безпосереднього сприйняття ознак предмета.

Первинні і похідні докази розрізняються залежно від того, отримує інформацію особа, яка веде процес, із першоджерела цієї інформації чи з "других рук" ("показання з чужих слів" - ст. 97 КПК).

Поділ доказів на обвинувальні і виправдувальні обумовлюється відношенням до предмету обвинувачення. Обвинувальними доказами є фактичні дані, які вказують на обставини, що свідчать про вчинення кримінального правопорушення певною особою або обтяжують її вину. Виправдувальними доказами є докази, що вказують на обставини, які спростовують вчинення кримінального правопорушення певною особою або пом'якшують вину цієї особи.

Прямі і побічні докази поділяються щодо предмета доказування. Прямими доказами є такі фактичні дані, які безпосередньо вказують на обставини, що належать до предмету доказування, а побічні - на обставини, із яких можна зробити висновок про інші факти. Побічні докази лише допомагають встановити обставини, що належать до предмету доказування.

5.1.4. Проце суальн і джере ла

Процесуальні джерела доказів - це форма збереження фактичних даних.

Згідно з ч. 2 ст. 84 КПК фактичні дані, що можуть буж доказами у кримінальній справі, встановлюються:

1. показаннями;

2. речовими доказами і документами;

3. висновком експерта.

1. Показання

Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження

Давання показань:

• для підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого є правом;

• для свідка, експерта - обов'язком.

Залежно від того, отримані докази безпосередньо у стадії судового розгляду чи у стадії досудового розслідування, але в судовому засіданні, показання можуть бути "реальними" і "депонованими". Перші отримують шляхом надання їх свідком безпосередньо у судовому засіданні, де кримінальну справу розглядають по суті обвинувачення. Другі - у судовому засіданні, що відбувається у стадії досудового розслідування, коли обвинувачення лише готується для подання його до суду. "Депонування" доказів відбувається в порядку ст. 225 КПК у виняткових випадках, пов'язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, через існування небезпеки для життя і здоров'я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявність інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Не можуть бути доказами фактичні дані, повідомлені допитуваними, якщо вони не можуть вказати на їх джерело. Якщо показання базуються на повідомленнях інших осіб ("показання з чужих слів"), то ці особи повинні бути також допитані. Винятки становлять лише випадки, встановлені ст. 97 КПК. Використання показань з чужих слів захищене суттєвими гарантіями від зловживань з боку слідчих, прокурорів, суддів (ст. 97 КПК).

2. Речові докази і документи

Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що

встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом. Документи є речовими доказами, якщо вони містять зазначені вище ознаки.

Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Не визнається джерелом доказів документ, походження якого не встановлено (анонімний лист, записна книжка не встановленого власника). За характером виникнення документи поділяються на 2 групи:

1. офіційні (що надходять від підприємств, організацій і установ);

2. особисті (що надходять від приватних осіб).

Офіційні документи повинні мати встановлені для них реквізити (штамп, печатку, підписи). Коли відомості про фактичні дані викладаються громадянами, то до форми документа можуть ставитися вимоги лише в особливих випадках (наприклад доручення, розписка тощо). При цьому слід мати на увазі, що такі документи можуть використовуватись в процесі доказування, якщо достовірно встановлений їх власник і джерело походження.

За способом фіксації відомостей документи можуть бути:

o письмові - документи на папері (довідки, характеристики, листи);

o електронні - це документи, інформація в яких зафіксована у вигляді електронних даних, в тому числі обов'язкові реквізити документа (ч. 1 ст. 5 Закону від 22 травня 2003 року "Про електронні документи та електронний документообіг"). Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу (ч. 3 ст. 7 Закону). Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8 Закону). У зв'язку з розширенням обігу електронних документів законодавцю слід подбати про врегулювання порядку використання фактичних даних, що містяться в електронних документах, як доказів у кримінальних справах;

o графічні (схеми, графіки, креслення); o знакові (табуляграми);

o фото- і кінематографічні (фотокартки, слайди, кіноплівки); o відеозапис (відеотеки);

o звукозапис (фонограми).

Критеріями, за якими відрізняють документи і речові докази, називають різноманітні ознаки:

o особливості методів дослідження;

o замінюваність документів і незмінюваність речових доказів;

o стихійний характер формування речових доказів і штучний - документів;

o значущість для справи змісту (документи) або слідів на них, обставин їх утворення, зміни, переміщення або виявлення (речові докази).

Однак всі перелічені ознаки є не досить стабільними і можуть зустрічатися як у речових доказів, так і у документів, а також у документів з ознаками речових доказів.

Процесуальний режим фіксації, зберігання і вирішення долі документів суттєво відрізняється від процесуального режиму, встановленого законом для речових доказів. Правила роботи з документами у кримінальному провадженні врегульовані ст. 99 КПК, а зберігання їх і речових доказів - у ст. 100 КПК.

3. Висновок експерта

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обгрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який грунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях. Висновок експерта не може грунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.

Вимоги, що ставляться до висновку експерта, викладені у ст. 102 КПК.

Висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, який здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Акти чи інші документи, в тому числі відомчі, де зазначаються обставини, встановлені із застосуванням спеціальних знань (наприклад, про причини аварії, вартість ремонту, розмір нестачі матеріальних цінностей), не можуть розглядатись як висновок експерта та бути підставою для відмови в призначенні експертизи, навіть якщо вони одержані на запит суду, органу досудового розслідування або адвоката (п.

18 ППВС від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах").