6. Юридична відповідальність експерта:

o кримінальна відповідальність:

• за давання завідомо неправдивого висновку - за ст. 384 КК;

• за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків - за ст. 385 КК;

• за розголошення даних досудового слідства або дізнання - за ст. 387 КК;

o адміністративна відповідальність за ухилення від явки в суд (ч. 2 ст. 185-3 КпАП), до органів досудового розслідування чи прокурора (ст. 185-4 КпАП).

3. Право на забезпечення безпеки

З метою забезпечення ефективного і справедливого правосуддя для певних осіб передбачене право на забезпечення безпеки і на державний захист.

Право на забезпечення безпеки мають: особа, яка заявила до правоохоронного органу про кримінальне правопорушення або в іншій формі брала участь чи сприяла виявленню, попередженню, припиненню або розкриттю кримінальних правопорушень; потерпілий та його представник у кримінальному провадженні; підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники; цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; свідок; експерт, спеціаліст, перекладач і понятий; члени сімей та близькі родичі зазначених вище осіб, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства. Підстави і процесуальний порядок забезпечення безпеки учасників кримінального провадження визначені Законом від 23 грудня 1993 року "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві".

Право на державний захист мають працівники суду, правоохоронних органів та їхні близькі родичі. Підстави і процесуальний порядок реалізації цього права регламентований Законом від 23 грудня 1993 року "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів".

Тема 5. Докази і доказування

1. Докази

5.1.1. Поняття

Поняття доказу в кримінальному процесі є легальним (визначеним у законі).

Згідно з ч. 1 ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

З процесуальними доказами не слід плутати:

o інформацію, що використовується у кримінальному процесі; o аргументи сторін і думки осіб, що ведуть судочинство;

o судження про ймовірність певного розвитку подій або взаємозв'язку явищ; o логічні докази.

Іншими словами, не можуть розглядатися як докази (в процесуальному сенсі) позиції сторін і суддів, а також висновки, зроблені ними на підставі доказів та "попереднього" знання, яке випливає із раніше набутого життєвого і професійного досвіду.

Це треба особливо мати на увазі, оскільки радянська теорія доказів визначала їх як "фактичні дані", що містяться в установленому законом джерелі.

Термін "фактичні дані" іноді замінюють словами "відомості про факти", "відомості".

Таким чином, докази стають об'єктом, що вмішується у свідомість, оскільки відомостей, даних, інформації не існує поза суб'єктом, що їх сприймає, та суб'єктом, який їх використовує.

Зміст інформації, що використовується під час кримінального судочинства, залежить від позиції учасника процесу, що дістає її.

У радянській доктрині існувала (і продовжує існувати до цього часу) думка, що відомості не утворюються людьми у власних інтересах (цілях), а "містяться" у встановленому законом джерелі.

Щоб підкреслити логічну некоректність наведеного вище визначення доказів, С.А. Пашин пропонує звернутися до речових доказів. Зрозуміло, що "мертва матерія" жодними "відомостями" не володіє. Це твердження можна пояснити за аналогією із тестами Роршаха3. Людям роздаються картки, на яких нанесені кольорові плями випадкової конфігурації (це не малюнок), і які не несуть жодного інформаційного навантаження. Але люди, розглядаючи ці картки, повідомляють психологу про те, що на них зображено (тобто те, що вони, як їм здається, бачать). За характером "відомостей" такого роду можна зробити висновок про психічний стан пацієнта, але цілком очевидно, що ніяких "даних" на картинках не містилося, а "інформація" - плід фантазії особи, підданої дослідженню.

Зрозуміло, що докази, які виходять безпосередньо від людей (свідчення, висновки, документи) придатні для отримання інформації про сприйняття події цією особою. Але слова свідків, експертів і посадових осіб не мають самостійного значення, доки не будуть піддані процесуальному доопрацюванню і пристосуванню до потреб сторін. На цьому етапі і одержуються "фактичні дані" у процесуальному сенсі.

Отже, одні й ті самі фактичні дані можуть визнаватися доказами однією чи навіть обома сторонами, але не визнаватися судом, і навпаки. Інакше питання про визнання даних доказами пропонувалося вирішити у Концепції реформування кримінальної юстиції України, згідно з розділом 2 якої визнання зібраних фактичних даних доказами у справі має здійснюватися виключно судом у присутності і за безпосередньої участі сторін обвинувачення та захисту. Це положення Концепції реалізовано у КПК 2012 року.

5.1.2. Ознаки

Кримінальні процесуальні докази не є чимось сталим протягом всього часу кримінального провадження. Вони можуть включатися в систему (сукупність) доказів і виключатися з неї не один раз. Але в будь-якому разі фактичні дані для того, аби вони могли стати доказами, повинні мати певні ознаки.

Вчені-процесуалісти багато працювали над пошуком і описанням невід'ємних ознак доказів. Наслідком цієї роботи стало визначення таких ознак: 1) належність; 2) допустимість; 3) достовірність; 4) достатність (стосовно сукупності доказів).

5.1.2.1. Допустим ість

Допустимість доказів - це дозволеність для органу чи посадової особи, яка веде кримінальний процес, в силу положень процесуальною права використати їх як докази.

Допустимість доказу визначається виходячи, насамперед, із обставин його отримання і залучення до справи.