6. Юридична відповідальність підозрюваного:

• кримінальна процесуальна відповідальність - застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

• кримінальна відповідальність - у вигляді санкцій статей глави 18 КК, що передбачають відповідальність за:

• втручання у діяльність судових органів - ст. 376 КК;

• погрозу насильством щодо судді, народного засідателя чи присяжного-ст. 377 КК;

• умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного - ст. 378 КК;

• посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя -ст. 379 КК;

• перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку - ст. 386 КК;

• розголошення даних досудового розслідування - ст. 387 КК;

• приховування майна, що підлягає конфіскації, або на яке накладено арешт чи яке описано - ст. 388 КК.

4.2.3.2. Захисн ик

1. Захисник - це адвокат, який здійснює захист прав і законних інтересів осіб, яким висунуте офіційне повідомлення про підозру (обвинувачення), особи, стосовно якої передбачається застосування ПЗМХ чи ПЗВХ або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, щодо якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), шляхом надання юридичної допомоги.

Жоден юридичний процес, у тому числі кримінальний, не може ігнорувати представництва одного суб'єкта іншим, більш кваліфікованим у вирішенні правових питань. Таким (більш кваліфікованим) суб'єктом у кримінальному процесі є захисник.

2. Підставою участі захисника у кримінальній справі є ордер, договір із захисником або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги1. Адвокат повинен також пред'явити слідчому, прокуророві, слідчому судді, суду свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Встановлення будь-яких додаткових вимог, крім пред'явлення захисником документа, що посвідчує його особу, або умов для підтвердження повноважень захисника чи для його залучення до участі в кримінальному провадженні не допускається. Для набуття адвокатом статусу захисника закон не вимагає формалізованого рішення (постанови, ухвали тощо).

Участь захисника є обов'язковою у випадках, коли:

• особі загрожує суворе покарання - у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів;

• особа через свої певні характеристики (неповноліття; психічні чи фізичні вади; неволодіння мовою, якою ведеться кримінальне провадження, та інші, передбачені ст. 52 КПК) не може повноцінно реалізовувати право на захист.

Захисник може з'явитися у підозрюваного, обвинуваченого (іншого учасника кримінального провадження, який має право на захист) трьома шляхами: підозрюваний сам або через своїх родичів чи знайомих підшукує захисника; захисника призначає слідчий за клопотанням підозрюваного у разі відсутності у останнього коштів на оплату послуг захисника; слідчий незалежно від клопотання підозрюваного призначає захисника у випадках його обов'язкової участі, в тому числі для проведення окремої процесуальної дії.

3. Як захисники допускаються лише адвокати. Захисником не може бути адвокат, відомості про якою не внесено до ЄРА або стосовно якого у ЄРА містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю.

Одночасно брати участь у судовому розгляді можуть не більше 5 захисників одного обвинуваченого. Значна, нічим не обмежена кількість захисників у одного обвинуваченого здатна сприяти затягуванню часу провадження. Причому тривалість провадження у цьому випадку розумною не буде. Законодавець повинен сприяти тому, щоб у КПК було якнайменше законних механізмів затягування часу для прийняття остаточного рішення у кримінальному провадженні. Наприклад, у ФРН один підозрюваний може мати не більше 3 захисників.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані утримуватися від надання рекомендацій щодо залучення конкретного захисника (ч. 1 ст. 48 КПК). Встановлення такої заборони пов'язане із виключенням із практики діяльності зазначених суб'єктів ситуацій, коли вони нав'язують підозрюваним, обвинуваченим "своїх" або залежних від них адвокатів. Однак зазначена норма має декларативний характер, оскільки для слідчого, прокурора, слідчого судді, суду не передбачено жодної юридичної відповідальності за порушення цього обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 59 Конституції кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, lie положення треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного під час захисту від обвинувачення з метою отримання правової допомоги обирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. КС у п. 4 Рішення у справі про право вільного вибору захисника (2000 рік) визначив, що суб'єктами надання правової допомоги, крім адвокатури України, є:

• державні органи України, до компетенції яких належить надання правової допомоги (МЮ, Міністерство праці та соціальної політики України1, нотаріат тощо);

• суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством;

• об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (ч. 1 ст. 36 Конституції).

Однак законодавець у КПК 2012 року не надав таким суб'єктам права здійснювати захист у кримінальному провадженні.

У світовій практиці існують кілька підходів до вирішення питання про те, хто може бути захисником у кримінальному провадженні:

o широкий, що передбачає допуск усіх без винятку осіб за бажанням обвинуваченого (повна свобода у виборі захисника);

o вузький, згідно з яким захисником може бути винятково адвокат (свобода вибору обмежується однією категорією осіб);

o змішаний ("поміркований"), який надає переслідуваному свободу вибору із кількох категорій осіб. Крім адвокатів, захисниками можуть, наприклад, бути: особи, які мають

вчений ступінь із юридичної спеціальності (Польща); викладачі права в вищих навчальних закладах (ФРН) тощо.

Аксіоматичним є твердження про те, що обвинувачення здійснюється в публічних (загальносуспільних) інтересах. Такою самою аксіомою має стати і публічність здійснення фахівцями у галузі права захисної діяльності. Суспільство однаково заінтересоване як у притягненні винних до кримінальної відповідальності, так і в недопущенні притягнення до такої відповідальності невинуватих, а також у призначенні справедливого покарання. Зважаючи на це, а також на необхідність приведення процесуального законодавства у відповідність до Конституції держава повинна розширити коло осіб, які можуть надавати обвинуваченим кваліфіковану правову допомогу, настільки, щоб забезпечити їхнє конституційне право на таку допомогу.

Право здійснювати функцію захисника у кримінальному провадженні доцільно надати викладачам кримінального і кримінального процесуального права. Для них пріоритетом будуть не гроші (гонорар), а підтримання престижу професії викладача і набуття практичного досвіду, який може бути використаний для підвищення рівня викладання відповідних навчальних дисциплін.

До викладачів права з метою допущення їх участі у кримінальних справах як захисників можна поставити додаткові вимоги, наприклад, наявність стажу практичної діяльності на посадах, пов'язаних зі здійсненням кримінального провадження (слідчий, прокурор, суддя), або наукового ступеня (кандидат або доктор юридичних наук зі спеціальностей, що пов'язані із дослідженнями проблем кримінального провадження). Відповідність одночасно цим 2 критеріям буде свідченням високого кваліфікаційного рівня зазначених осіб.

Захисником не має права бути адвокат, який має певний особистий, а не професійний інтерес у результатах кримінального провадження. Конкретні підстави відводу захисника від участі у провадженні викладені у ст. 78 КПК. Захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу.

З метою реального забезпечення права неповнолітніх на захист ВС відзначив, що є неприпустимим здійснення захисту неповнолітнього і дорослого співучасників злочину одним і тим самим захисником (п. 2 ППВС від 27 лютого 2004 року № 2 "Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність").