2. Потерпілий зобов'язаний:

o з'являтися за викликом слідчого, прокурора, слідчого судді і суду (п. 1 ст. 57 КПК);

o давати правдиві показання (ч. 3 ст. 224 КПК). У деяких державах на потерпілого покладають ще й обов'язок давати показання, невиконання якого тягне кримінальну відповідальність. Встановлення такої відповідальності обґрунтовують тим, що у справах публічного обвинувачення задля забезпечення реалізації загальносуспільних інтересів потерпілий як особа, якій відомі обставини вчинення злочину, повинен мати обов'язки свідка щодо давання показань;

o підкорятися розпорядженням головуючого щодо дотримання порядку під час судового засідання (ч. 2 ст. 329 КПК);

o не розголошувати даних кримінального провадження (п. 3 ст. 57 КПК) та ін.

Потерпілий має право (ст. 56 кпк):

o давати показання; o подавати докази;

o заявляти відводи та клопотання тощо.

Потерпілому надані ті права, що є необхідними для обстоювання ним власних інтересів. У потерпілого не може бути занадто багато прав, які б дозволяли йому "керувати" кримінальним провадженням. Останнє здійснюється в інтересах усього суспільства, у тому числі потерпілого, а їх у кримінальному процесі представляє прокурор. Надання потерпілому "сильних" прав здатне повернути кримінальний процес до концепції помсти потерпілого, тобто на століття назад.

Права потерпілого під час кримінального провадження можуть обстоювати представники і законні представники потерпілого.

Наявність великої кількості потерпілих у кримінальних справах (наприклад, у справах про "трасти") іноді вимагає багато часу на провадження із усіма ними процесуальних дій. Тому законодавство деяких держав передбачає можливість обстоювання прав певної кількості потерпілих (приміром, 100) за домовленістю одним із них. Такий підхід значно скорочує строки провадження у справі, наближаючи їх до розумних у сенсі ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ. КПК не передбачає такого порядку обстоювання прав потерпілих.

З прийняттям нового ЦК потерпілий отримав право на відшкодування майнової шкоди державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (ст. 117711К).

Згідно з ч. 1 ст. 1207 ЦК шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним ст. 1200 ЦК (непрацездатним особам, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитині потерпілого, народженій після його смерті), державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною1.

Умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну потерпілого, та шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, встановлюються законом (ч. 2 ст. 1177; ч. 2 ст. 1207 ЦК). Попри те, що зазначені норми цивільного закону діють протягом доволі тривалого часу, кримінальним процесуальним законом ще не визначено, з якого моменту у потерпілого виникає право на відшкодування майнової шкоди, а також порядок її відшкодування. Тому потерпілі не мають можливості отримати відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

5. Потерпілий перебуває у такому статусі протягом часу: з моменту подання заяви чи визнання його у такому статусі рішенням слідчого, прокурора до завершення кримінального провадження.