3.6.4. Забезпечення права на захист

1. Забезпечення права на захист - це правове положення, згідно з яким посадові особи, які здійснюють кримінальне провадження, зобов'язані забезпечити підозрюваному, обвинуваченому, засудженому, виправданому (далі - обвинуваченому) сукупність процесуальних прав, завдяки яким вони отримують можливість захитатися передбаченими законом способами від підозри чи обвинувачення.

Право на захист - це гарантована Конституцією та іншими законами можливість обвинуваченого захищатися від обвинувачення як особисто, так і шляхом одержання юридичних (правових) послуг.

У структурі права обвинуваченого на захист виділяється його право на кваліфікований захист, тобто захист, здійснюваний юристами - адвокатами.

У своєму історичному розвитку інститут надання послуг обвинуваченому іншими особами проходить 3 етапи, на яких існували певні види захисту:

1. захист як представництво прав обвинуваченого, підставою для якого були сімейні і родинні стосунки (родовий захист). Цей захист повністю замішав (витісняв) обвинуваченого;

2. захист як певне ремесло, що належить певній групі людей. Останні утворюють особливі цехи, члени яких пропонують свої послуги із захисту всім, хто його потребує

(цеховий захист). На перший план тут виступають не завдання суспільного служіння, а лише вузькі особисті матеріальні Інтереси;

3. захист як мистецтво, що здійснюється представниками вільної професії - адвокатами.

Два перші різновиди захисту є "пережитками минулого" (P.C. Фельдштейн). В Україні участь близьких родичів обвинуваченого, його опікунів або піклувальників (далі - близькі родичі) як захисників у кримінальних справах була передбачена за КПК 1960 року. За КПК 2012 року участь у кримінальному провадженні близьких родичів як захисників не передбачена. Однак прихильники цього підходу виділяють позитивні моменти участі близьких родичів та інших осіб, які не є фахівцями в галузі права, як захисників:

1. мотивація до здійснення захисної діяльності обумовлена родинними стосунками, а не сумою гонорару. Ця обставина спонукає близьких родичів до більш активної діяльності із захисту;

2. повна довіра підзахисного до свого захисника;

3. близький родич може вчасно виявити факти застосування незаконних методів ведення досудового слідства;

4. економія коштів підзахисного, які він міг би витратити за участь захисника- професіонала (адвоката чи іншого фахівця у галузі права).

До числа недоліків їхньої участі в статусі захисників належать такі:

1. ці особи не можуть належно виконати передбачені законом обов'язки захисника щодо надання своєму підзахисному необхідної юридичної допомоги, оскільки не є компетентними у використанні способів захисту. Винятком є нечисленні випадки, коли близький родич є юристом високої кваліфікації;

2. у слідчій і судовій практиці реалізація права захисника мати побачення із підзахисним без обмеження їх кількості та тривалості призводить до перетворення камер ізоляторів тимчасового тримання і СІЗО на кімнати для побачень із затриманими і заарештованими родичами;

3. близький родич не пов'язаний положеннями присяги, яку дає адвокат. А отже, він здійснює захист без клятви про те, що буде суворо додержуватись законодавства, міжнародних актів про права і свободи людини, з високою громадянською відповідальністю виконувати покладені на нього обов'язки, бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей. Близького родича не можна притягнути до юридичної відповідальності не невиконання чи неналежне виконання обов'язків захисника.

КПК 2012 року не передбачив участь як захисників у кримінальному провадженні інших, крім адвокатів, фахівців у галузі права.

Право підозрюваного (обвинуваченого) на звернення до будь-якого юриста за допомогою для захисту і обстоювання його прав і захисту його на всіх стадіях кримінального судочинства закріплене ст. 1 Основних принципів, що стосуються ролі юристів (ухвалені Восьмим Конгресом ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками - Гавана, 27 серпня - 7 вересня 1990 р.). Рішенням КС від 16 листопада 2000 р. № 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника і ППВС від 24 жовтня 2003 р. № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" коло юристів, які могли б бути допущеними до участі у справі як захисники, обмежене тільки тими фахівцями у галузі права, які за спеціальними законами мають право надавати юридичну допомогу населенню.

Ці рішення є справедливими, але тільки для випадків призначення захисників державними органами. До того ж, зважаючи на відповідальність держави за діяльність призначеного нею (найнятого за державні кошти) захисника, у випадках обов'язкової участі захисника або через бідність обвинуваченого держава зобов'язана призначати захисника із числа найбільш кваліфікованих юристів - адвокатів.

Обираючи юриста - захисника своїх прав і укладаючи угоду, підозрюваний (обвинувачений) бере на себе відповідальність за результати його захисної діяльності. Такий підхід повністю узгоджується із процесуальними засадами диспозитивності і змагальності. Держава не може нав'язувати підозрюваному (обвинуваченому) свою волю, аби не бути потім звинуваченою ним в разі неналежної діяльності захисника.

КПК 2012 року, визнавши лише за адвокатами право здійснювати захист у кримінальних справах, залишив відкритим питання щодо виконання Рішення КС від 16 листопада 2000 р. № 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника про можливість допуску до участі у кримінальному провадженні інших, крім адвокатів, фахівців у галузі права.

2. Частини 1 та 2 ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції; ст. 20 КПК; ст. 9 Закону від 7 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів"; ст. 5 Закону від 20 грудня 1990 р. "Про міліцію"; ст.ст. 9, 12 Закону від 30 червня 1993 року "Про попереднє ув'язнення".

Регламентована ця засада і в міжнародних правових документах. Згідно з п. "сі" ч. 3 ст. 14 МПГПП кожен має право "захитати себе особисто або за посередництва обраного ним самим захисника; якщо він не має захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного йому захисника в будь-якому разі, коли інтереси правосуддя того вимагають, безплатно для нього в усякому такому випадку, коли він не має достатньо коштів для оплати цього захисника". Аналогічне положення міститься і у п. "с" ч. 3 ст. 6 ЄКПЛ та у ст. 11 Загальної декларації прав людини.

3. Зміст засади забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого на захист виявляється через такі положення:

o підозрюваний, обвинувачений має право:

• надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення;

• збирати і подавати докази;

• брати особисту участь у кримінальному провадженні;

• користуватися правовою допомогою захисника;

• реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК;

• слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника;

o у випадках, передбачених КПК та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога надається безоплатно за рахунок держави;

o участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого;

o забезпечення права знати, в чому він підозрюється чи обвинувачується;

o забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого знати підстави застосування запобіжного заходу;

o надання можливості брати активну участь у дослідженні обставин справи під час провадження слідчих (розшукових) дій в досудовому провадженні і в суді;

o забезпечення права заявляти клопотання про витребування і дослідження доказів, що мають значення для справи;

o забезпечення права на ознайомлення з усіма матеріалами кримінального провадження під час досудового розслідування, після його закінчення і заявлення клопотань про доповнення розслідування.

Питанням забезпечення права на захист останнім часом законодавцем приділяється значна увага. Статтю 5 Закону "Про міліцію" останніми роками доповнено положеннями про забезпечення працівниками міліції права затриманих на захист, у тому числі і через Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги при головних управліннях юстиції в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, які почали діяти в Україні з 1 січня 2013 року.

Право на захист перебуває під охороною кримінального закону. Порушення права на захист (недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого на захист, вчинене слідчим, прокурором або суддею) тягне кримінальну відповідальність, передбачену ст. 374 КК.

4. Винятків немає.